Справа № 640/17034/19 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.
21 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся з позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з 05 травня 2017 року, виходячи з наявної вислуги 25 років 01 місяць 14 днів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року позов задоволено.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян Окружного адміністративного суду м. Києва позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанцій можуть лише під час прийняття рішення у справі.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 24 вересня 2021 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які судом першої інстанції невраховано, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити повністю.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.
За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду, слід залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII та статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із положеннями частин 1, 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому ст. 287 цього Кодексу (ч. 8 ст. 382 КАС України).
Отже, вищезазначеними нормами права передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
У Рішенні від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави для висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року по справі №0640/3719/18, від 04 березня 2020 року по справі №539/3406/17, від 11 червня 2020 року по справі №640/13988/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що згідно листа від 18.06.2021 вих. N 16263-15237/Н-02/8-2600/21 відповідачем повідомлено позивача що виплата 203605,16 грн заборгованості за період до проведення перерахунку Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві буде здійснена за рахунок коштів передбачених у Державному бюджеті за відповідною бюджетною програмою у порядку черговості.
Тобто відповідач на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі N 640/17034/19здійснив нарахування доплати в сумі 203605,16 грн. однак щодо виплати вказаної заборгованості зазначив, що вказана сума буде виплачена за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджету за відповідною бюджетною програмою.
Колегія суддів наголошує, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком.
Отже, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі N 235/7638/16-а від 31.07.2018 року.
Частина восьма статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
У свою чергу, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виконало вищевказане рішення суду в межах покладених на останнього зобов'язань.
Проте, сума коштів на погашення заборгованості пенсії позивача, має бути визначена у Державному бюджеті на відповідний рік.
Тобто, для погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, вказані виплати мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України.
Відповідно, невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року по справі №640/17034/19 у частині виплати грошових коштів, а саме: доплати пенсії, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року по справі №420/70/19 та від 23.04.2020 року по справі №560/523/19.
Зважаючи на те, що Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві виконало конкретні заходи, спрямовані на виконання вказаного вище рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, підстави для встановлення судового контролю відсутні.
Відповідачем вчинялися дії направлені на виконання судового рішення в даній справі яке набрало законної сили, а в свою чергу заявником в обґрунтування поданої заяви не викладено доводів та не надано доказів навмисного невиконання рішення суду, окрім самої лише вимоги про встановлення контролю та накладення штрафу.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів існування у владного суб'єкта наміру допускати порушення закону у процедурі виконання судового рішення по даній справі, що зумовлює залишення поданої заяви без задоволення.
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає колегії суддів апеляційної інстанції підстави для висновку, що у задоволенні заяви позивача, в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, про встановлення судового контролю за виконанням рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року по справі №640/17034/19, необхідно відмовити.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 235, 242-244, 250, 254, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2021 року про відмову у встановленні судового контролю - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович