Справа № 320/16103/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
22 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області з адміністративним позовом до суду, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київський області про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2021 №Ф-278384-50/6738;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області скасувати нараховану фізичній особі ОСОБА_1 недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4800,76 грн, про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2021 №Ф-278384-50/6738 на суму 4800,76 грн, оскільки вона перебуває на спрощеній системі оподаткування, у той же час є пенсіонером за віком з 09.09.2002, а тому сплата єдиного соціального внеску за здійснення підприємницької діяльності, на її думку, не повинна здійснюватися.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київський області про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2021 №Ф-278384-50/6738.
Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у Київській області внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4800,76 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на 31.10.2021 ОСОБА_1 мала заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 4800,76 грн, тому контролюючим органом правомірно було винесено податкову вимогу.
На думку апелянта, оскільки позивач вийшла на пенсію у віці 50 років, а не 60 років як за загальним правилом, тому підстави для несплати останньою єдиного соціального внеску - відсутні.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець 10.11.2000, а з 04.04.2002 перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Київській області як платник податків з 23 листопада 2000 року за №1123, а як платник єдиного внеску - з 28 березня 2002 року.
Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 09 вересня 2020 року позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності з 01 січня 2012 року, що підтверджується рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі №320/8593/20.
Однак, Головним управлінням ДПС у Київській області направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2021 №Ф-278384-50/6738, відповідно до якої позивачці належить сплатити борг з єдиного внеску у сумі 4 800,76 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як на загальних підставах, так із підстав добровільної участі у загальнообов'язковій системі державного соціального страхування, тому відповідачем протиправно винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2021 №Ф-278384-50/6738 без урахування всіх обставин справи.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача привести облікові дані позивача у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом, а тому наявні підстави для зобов'язання відповідача внести відповідну інформацію до інтегрованої картки позивача шляхом виключення суми недоїмки у розмірі 4800,76 грн.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку та Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.
За змістом пунктів 2 та 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-V особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування» з наступними змінами.
Відтак, частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, не залежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, лише Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII внесено зміни до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та з 01.01.2018 викладено дану норму в наступній редакції: «особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.
Так, право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з наступними змінами.
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону № 1058-IV пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1).
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17.
Отже, фізичні особи-підприємці, що є пенсіонерами за віком, отримують пенсію та обрали спрощену систему оподаткування, звільнені від сплати за себе єдиного внеску.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , є фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування, тому вона звільнена від сплати за себе єдиного внеску.
При цьому, позивач може бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, однак доказів укладання останньою договору про добровільну участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні суду не надані.
У той же час, колегія суддів враховує, що позивачу призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказане свідчить про те, що в позивача були наявні підстави для виходу на пенсію раніше, ніж встановлено положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, під час здійснення підприємницької діяльності та перебування на спрощеній системі оподаткування позивач досягла пенсійного віку, встановленого частиною першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та мала право виходу на пенсію за віком.
У той же час, різний вид пенсії, обраний згідно з законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.
На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства колегія суддів дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію за вислугу років, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.
Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17.
Відтак, прийняття податковим органом вимоги про сплату недоїмки направлене на примусове в подальшому стягнення єдиного соціального внеску, що суперечить вищенаведеним приписам Закону №2464-VI та є порушенням прав позивача.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для нарахування та сплати позивачем єдиного внеску у даному випадку відсутні, а тому вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2021 №Ф-278384-50/6738 не можна вважати законною та правомірною, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.
При цьому, у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом, тому з метою належного захисту слід зобов'язати відповідача привести облікові дані позивачки у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом шляхом зобов'язання відповідача внести відповідну інформацію до інтегрованої картки позивача шляхом виключення суми недоїмки у розмірі 4800,76 грн.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук