10 серпня 2022 року м. Черкаси Справа № 925/157/22
Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І., розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" до Приватного підприємства "ДОРСТРОЙ" про стягнення 45901,70 грн.
Секретар судового засідання Клочков А.І.
Представники учасників справи:
позивач - не з'явився;
відповідач - ОСОБА_1 , адвокат.
Позиції учасників справи, процесуальні дії суду та учасників у справі.
10.02.2022 Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (ідентифікаційний код 24175269, адреса місцезнаходження: 04050, вул. Глибочицька, 44, м. Київ) звернулось до суду з позовною заявою до Приватного підприємства "ДОРСТРОЙ" (ідентифікаційний код 33819662, адреса місцезнаходження: 20001, вул. Н. Терещенка, 1-А, м. Христинівка, Черкаська область).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія відповідача ОСОБА_2 завдано майнової шкоди транспортному засобу. Позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілому у розмірі завданої шкоди, внаслідок чого набув право зворотної вимоги (регресу) до відповідача (страхувальника).
11.02.2022 суд ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 925/157/22, ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалу суду від 11.02.2022 про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи: відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження, який було вручено 16.02.2022 (а. с. 69); позивачу - рекомендованим листом.
29.03.2022 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а. с. 70-77), у якому просив суд відмовити повністю у задоволенні позову.
У відзиві на позов відповідач визнав наступні обставини:
- на час виникнення спірних правовідносин відповідачу на праві власності належав транспортний засіб Renault, д.н.з. НОМЕР_1 ;
- з 19.09.2018 до 03.12.2018 ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПП "ДОРСТРОЙ". 03.12.2018 ОСОБА_2 звільнено із займаної посади, відтак у момент ДТП 06.12.2018 не перебував у трудових відносинах з відповідачем.
- цивільна відповідальність особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом Renault, д.н.з. НОМЕР_1 , на час виникнення спірних правовідносин була застрахована позивачем у справі.
Заперечуючи проти позову відповідач ствердив, що відносини суброгації між сторонами не виникли, а тому правова підстава позову помилкового обґрунтована позивачем нормами статей 993 Цивільного кодексу України, 27 Закону України «Про страхування».
Водночас вичерпний перелік підстав звернення страховика із зворотною (регресною) вимогою встановлено статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», серед яких керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
На думку відповідача, з цієї підстави страховик вправі звернутися до страхувальника з регресною вимогою, якщо страхувальник керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння чи відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Отже, належним відповідачем у справі є ОСОБА_2 - винна особа, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння і своїми діями завдала майнової шкоди.
18.04.2022 позивач подав до суду відповідь на відзив (а.с. 93-94), у якій ствердив, що норма підпункту в) пункту 38.1.1. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не зобов'язує страховика звертатися саме до водія забезпеченого транспортного засобу, а передбачає право страховика звернутися з регресною вимогою або до страхувальника, або до водія.
Перебування водія і страхувальника у трудових відносинах не є умовою реалізації страховиком права на звернення з регресним позовом до страхувальника.
Наголосив, що предметом позову є відшкодування шкоди в порядку регресу на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним у даних правовідносинах. Конструкція статті 38 цього Закону передбачає право вибору страховика на звернення з регресним позовом до страхувальника або водія у випадках передбачених цією статтею.
Враховуючи правовідносини, що виникли між учасниками справи, обраний позивачем спосіб захисту, обсяг та характер доказів у справі, ймовірність призначення у справі експертизи та/або виклик свідків та/або витребування доказів, категорію та складність справи, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.
04.07.2022 суд за власною ініціативою ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи розпочати зі стадії відкриття провадження у справі та призначити підготовче засідання. Підготовче судове засідання призначив на 12 год. 00 хв. 14.07.2022. З метою встановлення обставини припинення трудових відносин між відповідачем та ОСОБА_2 та з метою підтвердження цих обставин належними та допустимими доказами, керуючись статтею 81 Господарського процесуального кодексу України, суд витребував у відповідача письмові докази: 1) копію звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за грудень 2018 року із таблицею №6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам», з інформацією про кількість календарних днів перебування у трудових/цивільних відносинах протягом звітного місяця (колонка № 15 таблиці) ОСОБА_2 ; 2) копію податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2018 року, зокрема доходу, нарахованого (сплаченого) та сум утриманого податку з ОСОБА_2 (а.с. 97-105).
У підготовче судове засідання 14.07.2022 сторони не з'явилися. У зв'язку з неявкою сторін суд ухвалив відкласти підготовче судове засідання на 21.07.2022 о 12 год. 30 хв.
Ухвалу суд про відкладення підготовчого судового засідання надіслано сторонам у справі. Ухвалу суду вручено позивачу 25.07.2022, відповідачу 22.07.2022 (а.с. 141-142).
19.07.2022 відповідач подав до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (а.с. 119-120), до якого, на виконання ухвали суду від 04.07.2022 про витребування доказів, додав копію звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за грудень 2018 року та копію податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2018 року.
У судове засідання 21.07.2022 з'явилась представник відповідача адвокат Лучинович І.В.
Позивач у судове засідання не з'явився.
21.07.2022 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 02.08.2022. Ухвалу суду про відкладення підготовчого судового засідання надіслано позивачу та вручено йому 25.07.2022 (а.с. 143).
У судове засідання 02.08.2022 з'явилась представник відповідача адвокат Лучинович І.В.
Позивач у судове засідання не з'явився. У позовній заяві позивач просив розглядати справу без участі представника позивача.
02.08.2022 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити судовий розгляд справи по суті на 10.08.2022 о 12 год 00 хв. Ухвалу суду про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті надіслано позивачу 02.08.2022 та вручено 09.08.2022 (а.с. 150).
У судове засідання 10.08.2022 з'явилась представник відповідача адвокат Лучинович І.В.
Позивач у судове засідання не з'явився. У позовній заяві позивач просив розглядати справу без участі представника позивача.
Відповідно до частини 1 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Участь у судовому засіданні є правом учасника судового процесу (п. 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України).
Явка учасників судового провадження в судове засідання судом обов'язковою не визнавалась.
Отже, суд ухвалив розглянути справу без участі позивача.
Представник відповідача адвокат Лучинович Інна Віталіївна заперечила проти позовних вимог позивача та просила відмовити у задоволенні позову, просила стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000 грн.
10.08.2022 суд завершив розгляд справи по суті. У судовому засіданні 10.08.2022 керуючись частиною 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини судового рішення у справі №925/157/22.
Вислухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази, що містяться у справі, суд
1. Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.
Предметом позову є майнова вимога позивача до відповідача про стягнення коштів за завдані збитки в порядку регресу в розмірі 45901,70 грн. Також, у позові позивач просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, зокрема підстави звернення з регресним позовом до відповідача, у зв'язку з виплатою страховиком страхового відшкодування на підставі договору майнового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі полісу №АМ/6434661 від 20.09.2018.
Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, предметом доказування у справі є обставини виплати позивачем страхового відшкодування потерпілій особі та його розмір, виникнення між сторонами регресного зобов'язання; порушення суб'єктивного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.
2. Обставини, які не підлягають доказування у справі.
2.1. Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Враховуючи зміст поданих сторонами заяв по суті спору, не підлягають доказуванню обставини виникнення між сторонами майнового господарського зобов'язання на підставі договору страхування; настання дорожньо-транспортної пригоди; належність відповідачу на праві власності транспортного засобу Renault, д.н.з. НОМЕР_1 ; перебування ОСОБА_2 з 19.09.2018 до 03.12.2018 у трудових відносинах з ПП "ДОРСТРОЙ"; цивільна відповідальність особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом Renault, д.н.з. НОМЕР_1 , на час виникнення спірних правовідносин була застрахована позивачем у справі.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.01.2019 у справі № 711/10670/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягання у вигляді штрафу. (а.с. 31).
Постановою суду встановлено, що 06.12.2018 у місті Черкаси вул. Чорновала 245 ОСОБА_2 керував автомобілем Renault, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння та скоїв ДТП. Від проходження огляду на стан сп'яніння відмовився. Крім того, ОСОБА_2 06.12.2018 під час руху заднім ходом скоїв зіткнення з автомобілем Mercedes-Benz S550 д.н.з. НОМЕР_2 . При зіткненні автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Враховуючи вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини ДТП та вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП. не підлягають доказуванню у справі.
3. Перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
На підтвердження обставин, які є предметом доказування, позивач подав письмові докази, дослідивши які суд встановив:
06.05.2019 ПрАТ «Європейський страховий альянс» звернулося до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 100000 грн. (а.с. 8);
Відповідно до страхового акту від 20.02.2019, розрахунку суми страхового відшкодування, висновку щодо розміру заподіяної шкоди розмір страхової виплати за договором страхування транспортного засобу № 1058570 від 13.03.2018 становить 130984,77 грн. (а.с. 9-11);
13.03.2018 ПрАТ "Європейський страховий альянс" та ОСОБА_3 уклали договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією автотранспортного засобу № 1058570. Забезпечений транспортний засіб - Mercedes-Benz S550 д.н.з. НОМЕР_2 . (а.с. 12-16);
07.12.2018 ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Європейський страховий альянс» з повідомленням про страхову подію з транспортним засобом. (а.с. 16-18);
ПрАТ «Європейський страховий альянс» здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 130984,77 грн, шляхом переказу коштів на станції технічного обслуговування на підставі платіжних доручень (а.с.19-25);
ОСОБА_4 шляхом видачі довіреності уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися належним їй транспортним засобом Mercedes-Benz S550 д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 26-27).
Про обставини ДТП Управління патрульної поліції Черкаської області 11.01.2019 склало довідку № 30183414199029393, за змістом якої ОСОБА_2 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння (а.с. 32);
24.09.2018 позивач та відповідач уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, Поліс АМ 6434661. Забезпеченим транспортним засобом за полісом є Renault Kerax 440-42, д.н.з. НОМЕР_1 . Ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну 100000 грн (а.с. 33);
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку вартість матеріального збитку заподіяного власнику транспортного засобу Mercedes-Benz S550 д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди станом на 09.01.19 складає 122 222,65 грн (а.с. 34-51);
13.06.2022 позивач склав страховий акт № 190000229014 на претензію ПрАТ "Європейський страховий альянс" від 03.05.2019. Сума страхового відшкодування відповідно до страхового акту становить 45901,70 грн. (а.с. 56-57);
20.06.2019 позивач на підставі платіжного доручення № ЗР050198 сплатив на користь ПрАТ "Європейський страховий альянс" страхове відшкодування у розмірі 45901,70 грн. (а.с. 58);
15.09.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією № 11029/ІНС та просив сплатити у порядку регресу 45901,70 грн.
До відзиву на позовну заяву від 13.06.2022 та клопотання від 19.07.2022 відповідач подав письмові докази, дослідивши які суд встановив:
19.08.2018 ОСОБА_2 прийнятий на роботу у ПП "Дорстрой" на посаду водія на підставі наказу № 21-к (а.с. 80);
03.12.2018 ОСОБА_2 звільнений з роботи у ПП "Дорстрой" з посади водія на підставі наказу № 24 (а.с. 81, 128-132);
У грудні 2018 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем 3 календарних дні (а.с. 121-127).
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема такими засобами як письмові докази
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України "Допустимість доказів").
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
На підставі поданих сторонами доказів, можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Тому подані сторонами докази суд визнає належними.
Суд не встановив, що докази подані сторонами, отримані з порушенням закону. Тому подані сторонами докази суд визнає допустимими.
Подані сторонами докази, на переконання суду, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Тому суд визнає докази, подані сторонами, достовірними.
4. Висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі
Відповідно до частини 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, суд визнає встановленими такі обставини:
- виникнення між сторонами майнового господарського зобов'язання на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;
- 06.12.20218 відбулася дорожньо-транспортної пригода за участі транспортного засобу Renault, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та Mercedes-Benz S550 д.н.з. НОМЕР_2 ;
- ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 130КУпАП - керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, ст. 124 КУпАП - порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів;
- цивільна відповідальність особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом Renault, д.н.з. НОМЕР_1 , на час ДТП була застрахована позивачем;
- транспортний засіб Renault д.н.з. НОМЕР_1 належить відповідачу на праві власності;
- з 19.08.2018 до 03.12.2018 ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем;
- ПрАТ "Європейський страховий альянс" здійснив виплату страхового відшкодування потерпілому - власнику транспортного засобу Mercedes-Benz S550у розмірі 130984,77 грн;
- позивач сплатив на користь ПрАТ "Європейський страховий альянс" страхове відшкодування у розмірі 45901,70 грн.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечення.
За змістом статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно норм якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
У даній справі, враховуючи обставин, які не підлягають доказуванню, оскільки не заперечуються сторонами та обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, враховуючи наявність чітких та переконливих доказів, а також вірогідність доказів поданих сторонами на підтвердження обставин, які є предметом доказування у справі, суд дійшов висновку про доведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема:
- виникнення між сторонами зобов'язання на підставі договору страхування;
- виникнення деліктного зобов'язання із заподіяння шкоди майну;
- перехід права вимоги у деліктному зобов'язанні до страховика, який виплатив страхове відшкодування потерпілій особі (суброгація);
- припинення деліктного зобов'язання внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування новому кредитору;
- виникнення у регресного зобов'язання;
- виникнення у позивача права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування;
5. Висновки суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновок про порушення, невизнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права.
Причиною виникнення спору є відмова відповідача компенсувати позивачу виплачене страхове відшкодування. Не заперечуючи права позивача отримати таку компенсацію, відповідач вважає, що майнові вимоги позивача повинен задовольнити водій, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, та з вини якого настав страховий випадок.
Передумовою виникнення спору є виникнення між сторонами зобов'язання на підставі договору обов'язкового страхування, у якому позивач є страховиком, а відповідач страхувальником.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участі транспортного засобу, що належить відповідачу, завдано шкоди майну потерпілого. Шкоду завдано з вини водія, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. На момент настання страхового випадку водій у трудових відносинах з відповідачем не перебував.
Цивільна відповідальність особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом відповідача, на час ДТП була застрахована позивачем.
Відповідач виплатив страхове відшкодування кредитору, що є підставою припинення деліктного зобов'язання. Внаслідок виплати страхового відшкодування виникло регресне зобов'язання. У регресному зобов'язанні позивач є кредитором та набув права зворотної вимоги до боржника.
Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного сп'яніння.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
Однією із основних засада (принципів) господарського судочинства є диспозитивність, за змістом якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про виникнення у позивача права зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого страхового відшкодування. На переконання суду позов подано до неналежного відповідача. Належним відповідачем, за обставин цієї справи, є водій, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Отже, вимогу позивача про стягнення з відповідача 45901,70 грн суд визнає необґрунтованою та доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Позивач у цій справі прагне захистити своє право на компенсацію виплаченого страхового відшкодування у порядку регресу, обґрунтовуючи свої вимоги нормою підпункту в) пункту 38.1.1. статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, за змістом якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).
Зі змісту постанови суду у справі про адміністративне правопорушення та довідки управління патрульної поліції суд встановив, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Статтею 38 Закону № 1961-IV встановлено вичерпний перелік підстав звернення страховика із зворотною (регресною) вимогою (позовом), серед яких, зокрема: керування водієм транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння (підпункт «а» пункту 38.1.1.); відмова водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного сп'яніння після дорожньо-транспортної пригоди за його участю (підпункт «в» пункту 38.1.1).
Отже, у даній справі, кваліфікація позивачем підстави для звернення з регресним позовом на підставі підпункту "в" пункту 38.1.1., з огляду на встановлені судом обставини, застосуванню підлягав підпункт «а» пункту 38.1.1. Водночас, обрана позивачем підстава звернення з регресним позовом не вплинула на висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду не звернення з позовом до неналежного відповідача.
На думку відповідача, з підстав передбачених підпунктами "а" або "в" пункту 38.1.1 страховик вправі звернутися до страхувальника з регресною вимогою, лише якщо страхувальник керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння чи відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Натомість, позивач тлумачить статтю 38 Закону № 1961-IV у такий спосіб, що страховик має право подати регресний позов до страхувальника або водія, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, тобто має право обирати на власний розсуд подавати позов до страхувальника чи водія.
У відповіді на відзив позивач ствердив, що таке тлумачення цієї норми підтверджене Верховним Судом у справі № 910/3114/19.
Проаналізувавши судові рішення Верховного Суду ухвалені у справі № 910/3114/19 суд установив, що касаційного перегляду судових рішень у справі № 910/3114/19 касаційний суд не здійснював та постанову не ухвалював.
Водночас, позиція касаційного суду в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження від 27.09.2019 у справі № 910/3114/19, за змістом якої на страховика покладено право вибору подачі регресного позову або до страхувальника, або до водія не може бути врахована судом.
Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Отже, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права (тлумачення закону), має міститися у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.
Висновку палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду про застосування (тлумачення) пункту 38.1.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" немає.
З метою здійснення тлумачення норми закону суд вважає за доцільне навести повний текст пункту 38.1. статті 38 Закону № 1961-IV:
"38.1. Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов:
38.1.1. до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:
а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;
в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником);
г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху;
ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону;
д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування);
38.1.2. до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини;
38.1.3. до особи, яка заподіяла шкоду навмисно».
Зі змісту цієї норми суд установив, що законодавець об'єднав декілька підстав звернення з регресним позовом, у підпункті 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону № 1961-IV. Кожна з яких, в залежності від обставин, що склалися, може бути підставою регресного позову до страхувальника або водія. Можливі ситуації, коли страхувальник і водій поєднуються в одній особі. Водночас, страхувальник і водій можуть бути різними суб'єктами у таких правовідносинах. На думку суду, враховуючи обидві ситуації, законодавець поєднав підстави звернення з регресним позовом у одному підпункті, що узгоджується із правилам законодавчої техніки. Інший підхід зумовлював би встановлення тотожних підстав регресного позову до різних суб'єктів - водія та страхувальника.
Множинність способів тлумачення вказаної норми закону зумовлена використанням законодавцем особового займенника "він", вжитого в підпунктах "а", "б", "в" і "ґ".
Очевидними є ситуації, коли страхувальник не керував транспортним засобом, не залишав місце пригоди, не відмовлявся від проходження огляду. У таких випадках особовий займенник "він", використаний законодавцем у нормі закону, не вказує на дії страхувальника.
Водночас, особовий займенник "він", використаний у підпункті "ґ": "якщо він не повідомив страховика…" може вказувати одночасно як на дії страхувальника, так і на дії водія, оскільки обоє можуть вчинити таку дію, і зобов'язані її вчини відповідно до закону (ст. 33, 33-1 Закону № 1961-IV).
Значення, у якому законодавець вжив займенник "він", з урахуванням цих підпунктів, на переконання суду, це або (1) страхувальник: якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону або (2) водій: якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Суд дійшов висновку, що положення пункту, згідно з яким: "38.1. Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: 38.1.1. до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; слід тлумачити так, що страхувальник має альтернативу, подавати регресний позов або а) до страхувальника, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; або б) до водія, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Такий висновок зумовлений тим, що підпункт "а", як і підпункти "б", "в" і "ґ". можуть характеризувати дії як дії водія, так і дії страхувальника, на що прямо вказує сполучник "або".
Третій варіант тлумачення, згідно з яким страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, водій якого керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є виключеним через дію закону виключеного третього, а також з огляду на розділове значення сполучника "або": страхувальник може нести відповідальність перед страховиком з підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в" і "ґ" тільки тоді, якщо сам керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння; або без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; або якщо він відмовився від проходження огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння; або якщо він не повідомив страховика у строки про страховий випадок.
Отже, положення, передбачені пунктом 38.1, підпунктом 38.1.1 та підпунктом "а" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38, згідно з яким “38.1. Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: 38.1.1. до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції” слід тлумачити так, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов або до страхувальника (якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного…сп'яніння), або до водія (якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного … сп'яніння...) ".
Покладення відповідальності на страхувальника, який належним чином виконав умови договору страхування, за шкоду завдану водієм, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, на переконання суду суперечитиме меті інституту страхування.
Належним відповідачем за позовом страховика (позивач) є ОСОБА_2 - винна особа, яка керувала забезпеченим транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння і своїми діями завдала майнової шкоди.
Розподіл судових витрат.
При зверненні до суду позивач сплатив за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2481,00 грн, на підставі платіжного доручення №ЗР002958 від 13 січня 2022 року (а.с. 4 том 1).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у позові суд відмовив, сплачений позивачем судовий збір до відшкодування йому за рахунок відповідача не підлягає.
Відповідача у відзиві на позовну заяву просив стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на користь Приватного підприємства "ДОРСТРОЙ" судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
На підтвердження витрат на правову допомогу відповідач подав договір про надання правої допомоги від 17.02.2022, додаткову угоду №1 від 17.02.2022 до договору про надання правої допомоги від 17.02.2022, рахунок фактуру №1 від 17.02.2022, акт приймання передачі наданих послуг №1 від 25.03.2022 на суму 10000 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги ПП "ДОРСТРОЙ" адвокатом Захарченко Н.О., копію свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю Захарченко Н.О. (а.с. 82-90)
Дослідивши додані до відзиву на позовну заяву письмові докази суд установив обставини укладення та виконання договору про надання правової допомоги між відповідачем та адвокатом Захарченко Н.О.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Представник відповідача у справі Захарченко Н.О. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність з 2015 року.
17.02.2022 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги, якою погодили розмір гонорару адвоката у справі №925/157/22 в межах розгляду справи у суді першої інстанції становить 10000 грн.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статей 16, 58 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На виконання вимог статей 124 та 129 Господарського процесуального кодексу України відповідач у позовній заяві вказав попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, у розмірі 10000 грн. та надав докази понесення витрат у розмірі 10000 грн.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, відповідач подав договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис наданих послуг.
Витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, що підлягають сплаті в порядку компенсації позивач не заявив.
Згідно з частиною 3 статті 126 Господарського кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Сторони у додатковій угоді до договору про надання правової допомоги погодили фіксований розмір гонорару адвоката у розмірі 10000 грн.
Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При застосуванні критерію співмірності витрат на оплату правничих послуг із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд враховує:
1) Складність справи. Предметом позову у справі є майнова вимога позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує виплату страхового відшкодування на набуття права зворотної вимоги до водія або страхувальника.
На підтвердження позовних вимог позивачем подано та досліджено судом письмові докази, перелік яких наведено у розділі 3 рішення суду.
За предметом позову ця справа є справою у спорі, що виник при укладанні і виконанні правочину у господарській діяльності та, на переконання суду, не є складною. Надання правової допомоги у формі консультацій, аналізу документів та підготовки заяв по суті спору чи інших процесуальних документів не вимагає від кваліфікованого адвоката, який надає правову допомогу у даній категорії справ, значних витрат часу.
2) Виконанні адвокатом роботи (надані послуги). Представник відповідача адвокат Захарченко Н.О. відповідно до детального опису наданих послуг (а.с. 87) надав усну консультацію щодо порядку та строків розгляду справи, переліку процесуальних дій, необхідних для захисту прав та законних інтересів клієнта; вивчив доводи позовної заяви та здійснив аналіз документів, наданих позивачем; здійснив правовий аналіз документів, наданих клієнтом; опрацював нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, судову практику вирішення аналогічних та близьких за змістом спорів, сформував правову позицію; підготував відзив на позовну заяву;
Складення відзиву на позову заяву, враховуючи предмет та підстави позову, обсяг письмових доказів не вимагає глибокого аналізу норм матеріального права, правових висновків Верховного Суду та значних витрат часу для кваліфікованого адвоката.
Обсяг письмових доказів у справі є незначним (докази настання страхового випадку, докази, що підтверджують розмір страхового відшкодування та його виплату).
4) Час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг, наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Вартість часу на надання правової допомоги адвокатом не вказана, а тому суд не надає оцінки співмірності витрат на правову допомогу з огляду на час витрачений адвокатом на надання правової допомоги у виді консультацій, аналізу документів та підготовки процесуальних документів.
5) Ціна позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Розмір позовних вимог позивача становив 45901,70 грн. Розмір витрат адвоката у співвідношенні до ціни позову становить 15%.
При визначенні співмірності витрат на правову допомогу суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа “Гімайдуліна і інші проти України“ від 10.12.2009, справа “Баришевський проти України“ від 26.02.2015); Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; (“East/West Alliance Limited“ проти України“ від 02.06.2014); Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (“Лавентс проти Латвії“ від 28.11.2002).
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, за змістом частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Заяви про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правову допомогу адвоката позивач не подав.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Відповідно до положень частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене вище, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд не присуджує відповідачу - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Керуючись частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, не розподіляє такі витрати повністю на відповідача, не на користь якого ухвалено рішення, а покладає їх частково на відповідача, на користь якого ухвалено рішення.
Суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн слід розподілити між сторонами у рівних частинах та покладає на кожну із сторін по 5000 грн.
Враховуючи викладене, витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягають стягненню на його користь з позивача становлять 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (ідентифікаційний код 24175269, адреса місцезнаходження: 04050, вул. Глибочицька, 44, м. Київ) на користь Приватного підприємства "ДОРСТРОЙ" (ідентифікаційний код 33819662, адреса місцезнаходження: 20001, вул. Н. Терещенка, 1-А, м. Христинівка, Черкаська область) 5000 грн (п'ять тисяч гривень) витрат на професійну правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено та підписано 21.09.2022.
Суддя А.І. Гладун