Провадження № 22-ц/803/5458/22 Справа № 210/4222/21 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
20 вересня 2022 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/4222/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Євтодій К.С.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2022 року, яке ухвалено суддею Чайкіною О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 08 червня 2022 року, -
У серпні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 звернулась до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 19.05.2011 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відносини між банком та клієнтом, які регулюються Договором про надання банківських послуг можуть вирішуватися, як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по питанням банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку (www.orivatbank.ua: або інший інтернет/SMS-pecypc, зазначений банком).
Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) ПАТ КБ «ПриватБанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а наразі діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року, керуючись законодавством України, публічно пропонує невстановленому колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг».
ОСОБА_3 підтвердила свою згоду про тe, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Позичальниця ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому вважаються такими, що прийняли спадщину у встановленому законом прядку, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором, станом на дату смерті позичальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 6471,65 грн. та судові витрати.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2022 року провадження у справі в частині позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України).
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2022 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, а також стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у спадкодавця ОСОБА_3 заборгованості за кредитом. Зазначає, що позичальницею було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яку позивач надає суду апеляційної інстанції, що свідчить про узгодження сторонами умов про нарахування відсотків за користування кредитним коштами та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань. Позивач зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано належні та допустимі докази по справі, в тому числі розрахунок заборгованості та виписку з рахунку, з яких вбачається користування ОСОБА_3 кредитним лімітом, що свідчить про її згоду з умовами кредиту. В установленому законом порядку кредитний договір не визнаний недійсним, позивачем доведений факт укладення з спадкодавцем кредитного договору. Вважає, що Банк правомірно зараховував кошти, що вносилися на погашення заборгованості, з урахуванням черговості, встановленої Договором та ст. 534 ЦК України, на погашення відсотків та неустойки.
Наголошує на тому, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 31 березня 2018 року була направлена претензія кредитора до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори, на підставі якої було відкрито спадкову справу, а тому висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем присічного річного строку для звернення з вимогами до спадкоємців боржниці є помилковим.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися та про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19 травня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_3 укладено Договір про надання банківських послуг, шляхом підписання останньою Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.19).
До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/ (а. с. 20-44).
Згідно Актового запису №85 від 30.01.2018 року, зареєстрованого Металургійним районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, позичальниця ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 30.01.2018 року (а.с.104).
Згідно наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором № б/н від 19.05.2011 року вбачається, що у ОСОБА_3 , станом на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , утворилась заборгованість у розмірі 6471,65 грн. (а.с.11).
Претензія кредитора АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направлена до Третьої криворізької державної нотаріальної контори 31 березня 2018 року та отримана нотаріальною конторою 19 квітня 2018 року, у зв'язку із чим заведено спадкову справу (а.с. 99).
Відповідно до спадкової справи №122/2018 від 19.04.2018 року, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка надана завідувачем Третьої криворізької державної контори Ситнік О.О., встановлено, що із заявами про прийняття спадщини або відмову від спадкових прав спадкоємці померлої не зверталися, свідоцтво про право на спадщину не видавалося (а.с.101, 109).
Згідно з відомостями Відділу реєстрації місця проживання громадян Виконкому Металургійної районної у місті ради, на момент смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за однією із нею адресою зареєстровані такі особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 а також відповідачка по справі ОСОБА_1 ОСОБА_2 знятий з місця реєстрації 23 листопада 2020 року, у зв'язку із смертю (а.с.83).
Дійшовши висновку, що ОСОБА_1 є належним відповідачем по справі, оскільки за відомостями Відділу реєстрації місця проживання громадян Виконкому Металургійної районної у місті ради, остання була зареєстрована разом із спадкодавицею ОСОБА_3 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що, станом на дату подання позову 04 серпня 2021 року, сплинув шестимісячний строк пред'явлення вимог до спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку частини 3 статті 1268 ЦК України, та позивачем не доведено наявність заборгованості у спадкодавиці ОСОБА_3 , станом на день її смерті.
Колегія судді погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позивних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною 5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Оскільки, після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У будь-якому випадку підлягає з'ясуванню коло осіб, які не лише визначені в законі або в заповіті як спадкоємці, але й прийняли спадщину у спосіб, визначений законом. Такий висновок зумовлений застереженням статті 1281 ЦК України щодо пред'явлення кредитором вимог лише до тих спадкоємців, які прийняли спадщину.
Такі ж правові висновки зроблені Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 336/5443/16, провадження № 61-34319св18, Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 562/2411/16-ц, провадження № 61-34931св18, Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 279/7765/15-ц, провадження № 61-28853св18, підстав відступити від яких не встановлено.
Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється у суді апеляційної інстанції, спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_3 є відповідачка ОСОБА_1 , як така, що фактично прийняла спадщину.
Разом з тим, положення статті 1282 ЦК України застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язанням, а також припинення таких зобов'язань.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2018 року № 14-53цс18 (аналогічна висновок міститься у постанові Верховного Суду України № 6-33цс15 від 8 квітня 2015 року).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №522/407/15-ц викладена наступна правова позиція: «Кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.».
При цьому, вимога до спадкоємців боржника може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» скористався своїм правом кредитора заявити про вимогу до спадкоємців боржника через нотаріуса, направивши претензію кредитора до Третьої криворізької державної нотаріальної контори 31 березня 2018 року та отримана нотаріальною конторою 19 квітня 2018 року, у зв'язку із чим заведено спадкову справу (а.с. 99).
Отже, претензія кредитора АТ КБ «ПРИВАТБАНК» пред'явлена через два місяці після смерті боржниці ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому висновки суду першої інстанції щодо спливу шестимісячного строку пред'явлення вимог до спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку частини 3 статті 1268 ЦК України, є помилковим, а доводи апеляційної скарги в цій частині є прийнятними та заслуговують на увагу.
Разом з тим, оскільки, статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обов'язкової перевірки наявності правових підстав для покладення на позичальницю ОСОБА_3 обов'язку з повернення сум, заявлених позивачем до стягнення з її спадкоємиці ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальниці від 19 травня 2011 року відсутні умови договору про отримання кредитних коштів та про нарахування відсотків.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, відсотки за користування кредитом.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги за кредитним договором б/н від 19 травня 2011 року, у тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості за тілом кредиту та відсотками, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 травня 2011 року, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід'ємну частину договору.
Разом з тим, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання, як другої сторони, до запропонованого договору.
Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розуміла ОСОБА_3 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, у 2011 році, до моменту звернення до суду із вказаним позовом у серпні 2021 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_3 . Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору, оскільки достовірно непідтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису ОСОБА_7 або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останній для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони уклали у письмовому вигляді кредитний договір, в якому обумовили у письмовому вигляді порядок та розміри нарахування відсотків, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що, при укладенні кредитного договору з ОСОБА_3 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживачки про умови кредитування та узгодження зі споживачкою саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави вважати, що спадкодавиця ОСОБА_3 за життя мала перед позивачем зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, й доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та спростовуються вищевикладеним.
Колегія суддів не може прийняти подані до суду апеляційної інстанції нові докази, а саме надану позивачем довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», оскільки такі докази у суд першої інстанції не подавалися та про них позивач в позовній заяві не зазначав та клопотань до суду не заявляв.
Частинами першою та другою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Як вбачається із матеріалів справи, довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» не надавалася позивачем до суду першої інстанції та не була предметом судового розгляду при постановленні оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову про наявність заборгованості, окрім розрахунку заборгованості, станом на дату смерті позичальниці, копії Анкети-заяви від 19.05.2011 року, витягу з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт, інших доказів на підтвердження заявлених вимог до суду першої інстанції не надав.
Отже, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» скористався своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, та не надав до суду першої інстанції належних доказів на підтвердження узгодження розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а також здійснення їх погашення, у тому числі й за рахунок кредитних коштів.
Надаючи до суду апеляційної інстанції довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», як доказ в обґрунтування позовних вимог, позивач, у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України, не навів виняткових випадків неподання такого доказу до суду першої інстанції, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для прийняття вказаного доказу, як належного та допустимого.
Отже, колегія суддів не приймає подані позивачем до суду апеляційної інстанції нові докази, а самедовідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції. Надані позивачем додаткові докази зберігалися у нього, а відтак будь-які об'єктивні причини їх неподання суду першої інстанції відсутні.
Наведені вище обставини узгоджуються з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц, провадження № 61-28810св18.
При цьому, слід зауважити, що, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення заборгованості за фактично отриманими та використаними позичальницею коштами, які у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті.
В матеріалах справи міститься виписка за рахунком ОСОБА_3 , яка надавалася позивачем до суду першої інстанції та з якої вбачаються операції за карткою, зокрема, зняття готівкових коштів, придбання товарів, поповнення карткового рахунку.
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновоом суду першої інстанції про те, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що позичальницею повернуто фактично використані кошти у повному обсязі, адже банком безпідставно здійснювалося списання відсотків за рахунок кредитних коштів та було спрямовано кошти, внесені позичальницею ОСОБА_3 на погашення заборгованості за кредитом, на погашення відсотків, комісії та неустойки, що не узгоджувалося сторонами, що сідчить про відсутність у ОСОБА_3 , станом на день її смерті, боргових зобов'язань за Кредитним договром б/н від 19.05.2011 року.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення боргу кредитором спадкодавця з ОСОБА_1 , у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, зміні, шляхом виключенняи з його мотивувальної частини посилання на пропуск кредитором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» шестимісячного строку пред'явлення вимог до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2022 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на пропуск кредитором Акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» шестимісячного строку пред'явлення вимог до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 20 вересня 2022 року.
Головуючий:
Судді: