Справа №200/5839/19
Провадження №2/932/3427/21
12 вересня 2022 року м.Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі головуючого-судді: Цитульського В.І.,
за участю секретаря судового засідання: Коваленко А.Д.,
представників позивача: Дорошенко О.М., ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Шут А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Котенок Тамари Василівни про визнання недійсним окремих пунктів шлюбного договору, -
позивач звернувся до суду із позовом у якому просить:
- визнати ОСОБА_2 поважними причини пропуску строку звернення до суду із позовною заявою про визнання недійсними умов шлюбного договору;
- визнати недійсними пункти 3 та 11 шлюбного договору, укладеного між сторонами спору;
- внести зміни у пункти шлюбного договору, які стосуються утримання дітей та відповідача.
Узагальнені доводи учасників справи.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що він та відповідач перебували у шлюбі з 18.07.1997. 22.11.2018 шлюб було розірвано. 23.04.2018, при підписанні заяви - згоди щодо придбаного майна, йому стало відомо про укладення шлюбного договору. 12.03.2019 він звернувся до нотаріуса та отримав дублікат шлюбного договору.
Позивач вважає пункти 3 та 11 шлюбного договору недійсними, оскільки такі були укладені ним під впливом помилки, відтак договір не відповідав його волі та не був спрямованим на настання реальних наслідків. Крім того вказує, що зміст шлюбного договору суперечить закону, оскільки за шлюбним договором не може передавалися у власність одного із подружжя нерухоме майно. Крім того вказує, що оформлене на відповідача, під-час шлюбу, майно придбано без його письмової згоди. Згода від 23.04.2018 не може братися до уваги, адже така отримана вже після набуття майна.
Щодо внесення змін до договору то вказує, що покладення на нього обов'язку по утриманні дітей та відповідача в сумі 5-ти прожиткових мінімумів на кожного є для нього надмірним.
Згідно відзиву на позовну заяву відповідач заперечує вимоги позову з тих підстав, що про шлюбний договір позивачу було відомо від моменту його укладення. Умови договору щодо поділу майна не порушують законодавство та відповідають принципу свободи договору.
Позивач ухиляється від сплати аліментів, та із цього предмету триває судовий спір. Доводи та докази позивача про доходи є неправдивими. Відповідач є засновником юридичних осіб, в період з 03.12.2018 по 31.01.2019 поповнив власний картковий рахунок на суму 1,5 млн. грн., 26.12.2019 надав своєму товаристві фінансову допомогу на суму 100 ти. грн., іншому - 50 тис. грн. Повним матеріальним утриманням дітей займається виключно відповідач. Вказує, що зміна розміру аліментів можлива за умови зміну матеріального або сімейного стану особи, проте відповідних доводів та доказів позивач не наводить.
Представники позивача в судовому засідання вимоги позову підтримали з підстав наведених у позовній заяви. Крім того вказали, що майно підприємств позивача було знищено у Харківській області.
Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, наведених у відзиві.
Обставини, встановлені судом.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.01.2012 укладено шлюбний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Котенок Т.В.
За п. 3 договору, нерухоме та рухоме майно, що підлягає реєстрації та особисті майнові права, що будуть придбані після укладення цього договору будуть вважатися особистою приватною власністю того із подружжя, на чиє ім'я вони придбані та зареєстровані. При цьому обов'язкова наявність нотаріально посвідченого підтвердження (згоди) одного із подружжя про придбання такого майна у особисту приватну власність іншого.
За п. 11 договору, у випадку розірвання шлюбу майно (рухоме і нерухоме), особисті майнові права, придбані (набуті) підчас шлюбу залишаються тому із подружжя, на чиє ім'я вони оформлені.
Пунктом 15 договору передбачено, що у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя діти подружжя проживатимуть разом із дружиною. Дружина зобов'язується не чинити перепони вільному спілкуванню чоловіка з ними, проведення спільного часу, в тому числі відпочинку і відпусток з ним, виховання чоловіком дітей, а також, за бажанням дітей, тимчасового проживання дітей разом із чоловіком. Чоловік зобов'язується утримувати дітей подружжя до досягнення ними повноліття. Подружжя погодили розмір щомісячних аліментних зобов'язань чоловіка в загальному розмірі не менше 5 прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб на кожну дитину подружжя. Крім того чоловік оплачує чи компенсує повністю документально підтверджені витрати, які здійснені дружиною на лікування, навчання та відпочинок дітей подружжя до досягнення кожною дитиною повноліття, а в разі навчання дитиною у вищому навчальному закладі - до досягнення нею 21-річного віку. Відпочинок, навчання та лікування дітей подружжя за межами України попередньо погоджується з чоловіком.
У п. 16 договору передбачено, що у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя до досягнення кожною дитиною подружжя повноліття чоловік зобов'язається утримувати дружину. Подружжя погодили розмір щомісячних грошових витрат чоловіка на таке утримання дружини в загальній сумі на менше 5 прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.01.2010 позивач набув 25.01.2010, на підставі свідоцтва про право власності, квартиру АДРЕСА_1 .
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.03.2019 позивачу сторонам належить право власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_2 (право власності набуто 23.10.2003) та на житловий будинок АДРЕСА_3 (право власності набуто 26.06.2012).
Позивачем подано заяву, підпис на якій 23.04.2018 посвідчено нотаріально, у якій він вказує, що йому було відомо про купівлю відповідачем п'яти квартир протягом 2013-2017 років. Цією заявою позивач підтвердив купівлю квартир за особисті кошти позивача та у її особисту власність.
Позивачем надсилалась відповідачу пропозиція від 14.03.2019 про внесення змін до шлюбного договору в частині утримання дітей та відповідача.
Відповідач, листом від 26.03.2019, відмовилась вносити зміни до шлюбного договору.
Відповідно до довідки ТОВ «Пейпер Некст» від 01.02.2022 сума доходу позивача за період з 19.02.2019 по 31.12.2021 становить 156 765 грн., сума до видачі за грудень 2021 - 5 796 грн.
Відповідно до довідки цього ж підприємства від 01.02.2022 позивач не отримував дивідендів за всю діяльність товариства. Аналогічна довідка надана ТОВ «Еко Пак ЛТД» 01.02.2022.
Згідно декларації позивача як фізичної особи-підприємця за 2021 рік, ним задекларовано дохід в сумі 72 500 грн.
Позивачем подано відомості із державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період з 2011 року по 2021 рік. Із них вбачається, що в позивача у 2011 - 2012 роках доходи були незначні (максимальна разова сума доходу - 18 925 грн.), у 2013 - 2018 роках одноразова сума доходу сягала декількох мільйонів гривень (за 2018 рік дохід перевищив 10 млн грн.) та знову знизилися у 2019-2021 роках (у 2019 році - 151 тис.грн.).
Відповідач є засновником ТОВ «Еко Пак ЛТД» та ТОВ «Пейпер Некст» та зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Із виписки по рахунку позивача вбачають наступні операції: 04.12.2018 - 202 476 грн., поповнення власного карткового рахунку, чистий дохід за 2016-2017 роки; 07.12.2018 202 007 грн., поповнення власного карткового рахунку, чистий дохід за 2017 рік; 13.12.2018 201 997 грн., поповнення власного карткового рахунку, чистий дохід за 2017 рік; 18.12.2018 201 997 грн., поповнення власного карткового рахунку, чистий дохід за 2017 рік; 201 997 грн., поповнення власного карткового рахунку, чистий дохід за 2017 рік; 26.12.2018 - 201 997 грн., поповнення власного карткового рахунку, чистий дохід за 2017 рік; 27.12.2018 - 201 997 грн., поповнення власного карткового рахунку, чистий дохід за 2017 рік; 15.01.2019 - 14 187,03 грн., поповнення власного карткового рахунку, чистий дохід за 2017 рік.
Згідно листа відповідача, адресованого начальнику відділення №804 АТ «УкрСиббанк» від 20.02.2019, отримана в касі готівка була використана для погашення позики за відпустку в Іспанії та на ремонт квартири, автомобіля та святкування новорічних свят, на підтримку батьків. Значну частину коштів конвертував у валюту для заощаджень на майбутнє.
Згідно платіжних доручень вбачається, що 26.12.2018 позивачем надано позику ТОВ «Еко Пат ЛТД» на суму 100 тис. грн.
Відповідачем долучено також роздруківки із соціальної мережі, профіль «Евген Шмалій» у якому відображено фотографії із відпусток у 2018 та 2019 роках в Італії, Іспанії, Австрії, Туреччині та Грузії.
Згідно відповіді Державної прикордонної служби України вбачається, що позивач у 2018 році один раз перетинав державний кордон, у 2019 та 2020 роках по два рази.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.11.2018 у справі №199/5945/18 шлюбу між сторонами даного спору, який було укладено в 1997 році - розірвано.
Також у провадженні апеляційного суду перебуває цивільна справа №175/4362/20 про стягнення із позивача в користь відповідача аліментів на підставі шлюбного договору. У цій справі позиція позивача зводиться до того, що він виконав зобов'язання по шлюбному договору, сплативши відповідачу 1,4 млн грн. у грудні 2018 року (обставини встановлені постановою Верховного Суду від 07.06.2022).
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 536,80 грн.
Законодавство та висновки Верховного Суду, що застосовані судом.
У відповідності до ст.13 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.2 ст.70 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтями 12 та 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За приписами ч.2 ст.76 СК України, після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно ч.4 вказаної статті, якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
У відповідності до ст.93 Сімейного кодексу України (далі СК України), шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
За приписами ст.94 СК України, шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Відповідно до ст.97 СК України, сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.99 СК України, сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.
Відповідно до ч.3 ст.100 СК України, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
Згідно ст.103 СК України, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.
У відповідності до ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до першого речення ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Висновки суду.
Щодо визнання недійсним умов шлюбного договору.
В першу чергу суд звертає увагу що за оскаржуваними умовами шлюбного договору сторони домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України, що прямо дозволено приписами ст.97 СК України.
При цьому така домовленість не передбачає передання у власність одному з подружжя майна, право на яке підлягає державній реєстрації. На підставі шлюбного договору не набувалось та не реєструвалося право на майно. Право на мано набувалося за окремими цивільними договорами. Тобто шлюбний договір не порушує вимог ст.93 СК України.
Зміст шлюбного договору пов'язує право власності на майно з тим із подружжя за ким таке право оформлено. При цьому йдеться про майно, набуте в майбутньому.
За таких обставин умови шлюбного договору не можна визнати такими, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Адже, виходячи із умов шлюбного договору кожен із подружжя міг передбачити наслідки реєстрації майна за одним із них, мав право вимагати спільної реєстрації права на майно (що частково і було зроблено). На переконання суду, умови шлюбного договору, в цій часині, не порушують прав позивача.
Доводи позивача про те, що він не знав про шлюбний договір, який укладено в 2012 році, до 2018 року не заслуговують на увагу. Так, договір підписано позивачем і це ним не заперечується. Підстав сумніватися в дієздатності позивача немає.
Більше того, у 2018 році позивач підписує заяву, у якій погоджується із умовами шлюбного договору та із право особистої власності відповідача на ряд нерухомого майна.
Тому відповідні доводи суд вважає спрямованими на штучне породження підстав для поновлення строку позовної давності.
Доводи про те, що заява від 23.04.2018 подана після придбання майна, не заслуговують на увагу. Так по перше, викладене не має жодного відношення до правомірності шлюбного договору, а по друге, така дія свідчить про схвалення правочину.
Доводи позивача про укладення ним договору під впливом помилки та, що він не був спрямованим на настання реальних наслідків є немотивованими та недоведеними.
Щодо зміни розміру аліментів.
Суд звертає увагу, що право подружжя врегулювати питання утримання дітей тим зі них, хто проживає окремо, а також право домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі прямо передбачено СК України.
Обґрунтування позову в цій частині фактично зводиться до мотивів неможливості позивача виконувати умови шлюбного договору.
Суд вважає такі доводи неспроможними. Так дохід позивача є мінливим, а відсутність значного доходу у певному періоді компенсується доходами інших періодів. Тому зменшення доходу, у даному випадку, не може вказувати на відсутність можливості сплачувати аліменти.
Проаналізувавши отримані позивачем доходи, рух коштів по його банківському рахунку, лист позивача до банку, суд вважає, що позивач спроможний виконувати умови шлюбного договору щодо утримання дітей та відповідача.
Також суд враховує, що підстави позову у даній справі щодо неможливості виконувати умови шлюбного договору, прямо суперечать запереченням у справі №175/4362/20 про одноразове виконання зобов'язання по шлюбному договору факом сплати в грудні 2018 року 1,4 млн грн.
Окрім того, у 2011-2012 роках, тобто перед та на час укладення шлюбного договору, доходи позивача були спів мірними із його доходами на час подання позову. Тобто, неможливо ствердити і про те, що матеріальний стан позивача погіршився в порівнянні з тим, що існував на момент укладення шлюбного договору.
При цьому суд дотримується принципу свободи договору, ставить на перше місце інтереси дітей.
З огляду на наведене суду відмовляє у задоволенні позову у зв'язку із його безпідставністю.
При цьому доводи представників позивача про знищення активів підприємств позивача суд не бере до уваги, оскільки такі виходять за межі підстав позову.
Щодо строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсними пунктів 3 та 11 шлюбного договору, то такий строк розпочав свій перебіг в день підписання позивачем договору (2012 рік). Позивач звернувся ро суду у 2019 році та ним не наведено фактів щодо існування поважних причин пропущення позовної давності.
Разом із тим, зважаючи на те, що судом встановлена безпідставність позовних вимог, підстави для застосування позовної давності відсутні.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Котенок Тамари Василівни про визнання недійсним окремих пунктів шлюбного договору - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено, підписано та проголошено 21.09.2022.
Суддя: В.І. Цитульський