Справа № 601/1536/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/191/22 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1 ст.286-1 КК України
14 вересня 2022 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю - прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Кременецької окружної прокуратури - ОСОБА_10 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 травня 2022 року, у кримінальному провадженні №12021211010000207,-
Цим вироком затверджено укладену 26 травня 2022 року між потерпілим ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_7 угоду про примирення.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України та призначено йому узгоджене сторонами угоди покарання за ч.1 ст.286-1 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 2000 (двох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Знято арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Кременецького районного суду Тернопільської області від 17.05.2021 з автомобіля «ССАНГ ЙОНГ-РЕКСТОН», реєстраційний номер НОМЕР_1 та повернуто власниці ОСОБА_12 .
Питання щодо процесуальних витрат вирішено.
Згідно з вироком, 13 травня 2021 року біля 15 год. 30 хв. водій ОСОБА_7 , грубо порушуючи вимоги пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, а також вимог, які наведені у абзаці 4 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-ХІІ від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями (надалі ЗУ «Про дорожній рух»), перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справним автомобілем «ССАНГ ЙОНГ-РЕКСТОН», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, чорного кольору (належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 05.11.2020 року ТСЦ 6143, ОСОБА_12 , жительці с. Білокриниця, Кременецького району, Тернопільської області, а водій ОСОБА_7 керував ним на підставі наявного в нього свідоцтва про його реєстрацію), з одним пасажиром ОСОБА_11 , який займав переднє місце пасажира, без вантажу, рухався автомобільною дорогою 0201721 сполученням «Шумськ-Білокриниця», у напрямку від м. Шумськ Кременецького району Тернопільської області до с. Білокриниця Кременецького району Тернопільської області.
Наближаючись до с. Лішня Кременецького району Тернопільської області та рухаючись прямою ділянкою автодороги, горизонтального профілю, водій ОСОБА_7 , зокрема і під дією вжитих алкогольних напоїв, не був достатньо уважний, належно не стежив за дорожньою обстановкою, умовами та відповідно не реагував на їх зміну, не обрав безпечної на даній ділянці авто дороги швидкості руху, чим порушив вимоги пунктів: 1.5 ч.1, 1.10 (в частині визначення понять: «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка», і належне виконання їх вимог), 2.3 (б, д), 12.1 ПДР України, а також вимоги, які наведені у абзацах 1, 2 частини 5 статті 14 ЗУ «Про дорожній рух», які зобов'язували його рухатися на автомобілі із безпечною швидкістю руху і своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Під час руху у вказаному напрямку водій ОСОБА_7 , без жодних перешкод для руху в межах своєї смуги (у напрямку с. Білокриниця), за відсутності руху інших зустрічних чи попутних транспортних засобів, під час опадів дощу, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом та безпечну швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним у конкретних дорожніх умовах, обстановці, внаслідок чого допустив зміну напрямку руху керованого автомобіля «ССАНГ ЙОНГ-РЕКСТОН» ліворуч, і в подальшому в стані бокового заносу із розвертанням його навколо центру ваги в напрямку проти руху годинникової стрілки, виїхав цим автомобілем спочатку на зустрічну смугу руху, а надалі на конструктивно виділений елемент автомобільної дороги, який не призначений для руху транспортних засобів - ліве узбіччя, після чого в лівий кювет з мокрим ґрунтово-трав'яним покриттям та насадженнями дерев і кущів, при цьому не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, чим грубо порушив вимоги пунктів 1.10 (в частині визначення понять: «маневрування (маневр)», «узбіччя», і належне виконання їх вимог), 10.1, 11.14 ПДР України.
Своїми діями, які не відповідали вище вказаним вимогам пунктів Правил дорожнього руху України, водій ОСОБА_7 , виїхавши за межі проїзної частини дороги, а саме в лівий кювет, не забезпечив безпеку дорожнього руху та як наслідок допустив подальший наїзд правої бокової (передньої) частини автомобіля «ССАНГ ЙОНГ-РЕКСТОН» на стовбур дерева породи «верба», яке знаходилося на лівому кюветі вказаної автодороги.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_11 , який займав місце переднього пасажира автомобіля «ССАНГ ЙОНГ-РЕКСТОН», отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів: 1.5 ч.1, 1.10 (в частині визначення понять: «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка», «маневрування (маневр), «узбіччя», і належне виконання їх вимог), 2.9 (а), 2.3 (б, д), 10.1, 11.14, 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, а також вимог, які наведені у абзацах 1, 2 частини 5 статті 14 та абзаці 4 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-Х11 від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями, перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілому ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Своїми діями обвинувачений ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 травня 2022 року - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що при затвердженні угоди було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки угоду було затверджено у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 цього Кодексу вона не може бути укладена. Крім того вказує, що умови затвердженої оскарженим вироком угоди не відповідають інтересам суспільства. Зазначає, що під час судового розгляду ним висловлювалася думка про неможливість у даному кримінальному провадженні укласти угоду про примирення та зверталась увага суду на вимоги п.19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11 грудня 2015 року, однак суд першої інстанції в порушення вказаних положень судової практики затвердив угоду про примирення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, та думку обвинуваченого, його захисника і потерпілого, які заперечили проти апеляційної скарги і просили залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції з'ясував наступне.
В цьому провадженні вирок постановлено на підставі угоди про примирення, яка укладена між потерпілим і обвинуваченим 26 травня 2022 року.
Прокурор оскаржив цей вирок з тих підстав, що угоду було затверджено судом у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 КК України вона не може бути укладена.
Перевіривши доводи прокурора, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність апеляційної скарги.
Так, згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Апеляційна скарга прокурора не містить вказівки на порушення судом першої інстанції вказаної норми кримінального процесуального закону.
Більше того, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції при затвердженні угоди про примирення дотримався вимог закону, оскільки вчинений ОСОБА_7 злочин згідно положень ч.4 ст.12 КК України є нетяжким, а будь-яких інших умов для затвердження угоди між потерпілим і обвинуваченим ч.3 ст.469 КПК України не містить.
Отже, доводи апеляційної скарги про неможливість укладення угоди про примирення в цьому провадженні є такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Крім того, такі доводи прокурора в апеляційній скарзі не обґрунтовані жодними конкретними обставинами.
Так, зі змісту апеляційної скарги видно, що прокурор не заперечує встановлених обставин вчинення кримінального правопорушення, кваліфікацію дій обвинуваченого і законність призначеного із застосуванням ст. 69 КК України покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України, а саме - штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строком на 3 роки.
Разом з тим, прокурор жодним чином не конкретизує в чому на його думку полягає невідповідність умов затвердженої судом угоди суспільному (публічному) інтересу в даному конкретному випадку і чому цей суспільний інтерес потребує нового розгляду цієї справи в суді першої інстанції.
При цьому колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга містить посилання лише на загальнотеоретичні поняття, і в ній прокурор не навів конкретних доводів на обґрунтування того, чому в цьому кримінальному провадженні приватні інтереси обвинуваченого ОСОБА_7 і потерпілого ОСОБА_9 , які уклали між собою угоду про примирення, суперечать публічним інтересам.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що внаслідок дій обвинуваченого, пов'язаних із порушенням правил безпеки дорожнього руху було завдано шкоду лише потерпілому ОСОБА_11 , що слідує саме із даного кримінального провадження, та не завдано будь-якої реальної шкоди суспільним інтересам.
Та обставина, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху та експлуатацію транспорту, сама по собі не є підставою для висновку про те, що в будь-якому випадку угода про примирення між потерпілим та обвинуваченим не відповідає інтересам суспільства.
Також, перевіркою матеріалів провадження в ході апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції дотримався усіх вимог процесуального закону щодо порядку здійснення судового провадження на підставі угоди.
Так, перед ухваленням рішення про затвердження угоди суд з'ясував у обвинуваченого, що він цілком розуміє права, передбачені п. 1 ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а так само з'ясував у потерпілого, що він цілком розуміє наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України. Також суд перевірив угоду на відповідність вимогам закону і встановив, що її умови не суперечать вимогам кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність.
Узгоджене сторонами угоди покарання за видом та розміром не суперечить вимогам cт.ст. 50, 65, 66, 67, 69 КК України.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 і потерпілий ОСОБА_9 дійшли згоди щодо покарання, яке ОСОБА_7 повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення, а саме за ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
При узгодженні покарання сторонами було враховано те, що ОСОБА_7 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину; добровільно відшкодував завдані збитки; надав допомогу потерпілому після вчинення злочину та матеріальну допомогу на проведення лікування; на його утриманні знаходиться непрацездатна мати; син перебуває на фронті в лавах ЗСУ.
Таким чином, зважаючи на встановлені під час судового розгляду обставини, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК - нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК, за наявності декількох з вищезазначених обставин відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Крім того, оскільки прокурор просить призначити новий розгляд цього провадження виключно у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, то з урахуванням вимог ст.421 КПК України новий судовий розгляд не може привести до призначення більш суворого покарання чи погіршення становища обвинуваченого іншим чином.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про істотне порушення судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону і приходить до висновку, що зміст угоди про примирення між потерпілим ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_7 , затвердженої вироком суду першої інстанції у цьому кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 286-1 КК України, жодним чином не суперечить інтересам суспільства.
Наявність гіпотетичної шкоди суспільним інтересам, не конкретизованої в обвинуваченні, не може бути перешкодою для вирішення питання про укладення у кримінальному провадженні угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим.
Отже, судом першої інстанції було дотримано вимог кримінального процесуального та кримінального закону, в тому числі положень ч. 3 ст. 469 і ч.7 ст. 474 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_10 задоволенню не підлягає, підстав для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції при апеляційному розгляді не встановлено, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.9,404,405,407,419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 травня 2022 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді