Справа № 344/5249/18
Провадження № 22-ц/4808/952/22
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Бойчук
14 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Девляшевського В.А., Пнівчук О.В.,
секретаря Мельник О.В.,
з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і його представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділення в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 червня 2022 року під головуванням судді Пастернак І.А. у м. Івано-Франківську,
У квітні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні.
Позовні вимоги обґрунтували тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 03 вересня 2004 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 1/6 частині, а ОСОБА_5 належить 1/3 частки з урахуванням права на частку у спадщині за законом. Вищезгадана квартира складається з трьох кімнат загальною площею 62,2 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м. Інвентаризаційна вартість квартири 78 133 грн. Оскільки ОСОБА_1 з відповідачем розлучилися, то відповідач вже не є членом їх сім'ї, але продовжував проживати в цій квартирі. Своїми діями він спричиняє значну шкоду нерухомому майну. Перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, залишає відкритим газ, воду, палить в ліжку, самовільно відключає квартиру від комунікацій. Також часто влаштовував п'яні дебоші, тому постійно поступали скарги від сусідів на його неадекватну поведінку, нанесення тілесних ушкоджень, з приводу чого відкривалися кримінальні справи. Проживання з ним є не можливе. Позивачі відчувають реальну загрозу своєму життю та здоров'ю. Вищевказане майно не є придбаним в шлюбі. Відповідач жодним чином не долучився до його придбання, оскільки дану квартиру отримала ще її мати. У матері відповідача є житловий будинок в с. Вікторів Галицького району Івано-Франківської області. Просили припинити право відповідача на частку у спільному майні.
У травні 2018 року представник відповідача подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділення в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності квартири АДРЕСА_1 площею 7,4 кв.м. вартістю 13 022 грн, згідно технічного паспорту квартири під АДРЕСА_2 , шляхом її виділення із загальної площі квартири.
Позовні вимоги мотивував тим, що він володіє 1/6 частки у спірній квартирі. Між ним та відповідачкою ОСОБА_1 шлюб розірвано. Квартира АДРЕСА_3 в якій проживають сторони складається з трьох кімнат, загальною площею 62,2 кв.м. житловою площею 36.9 кв.м. інвентаризаційна вартість квартири складає 78 133,00 грн. У позивача через неправомірні дії відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виникла перешкода у можливості користування та проживання у цій квартирі, а іншого житла у нього немає. Спільне проживання у квартирі він вважає можливим. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є його рідними дітьми, а відповідач ОСОБА_5 фактично проживає в селі Вікторів Галицького району Івано-Франківської області. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , умисно та штучно створюють умови та обставини, щоб у судовому порядку позбавити його права на житло в спірній квартирі. Позивач просив виділити йому у натурі частку із майна, що є у спільній сумісній власності, а саме житлову кімнату площею 7,4 кв.м. під номером 5 згідно технічного паспорту квартири вартістю 13 022 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділення в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянти зазначають, що рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог первісного позову є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню.
В оскаржуваному рішенні суд вказав на те, що припинення права власності на 1/6 частину спірної квартири завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення первісного позову.
З таким твердженням суду апелянти не погоджуються та вважають, що суд залишив поза увагою та без належної правової оцінки певні докази.
Неможливість спільного користування квартирою повністю доведена в суді першої інстанції. Зокрема судом встановлено, що спірна квартира є трикімнатною і в ній одночасно проживають п'ятеро дорослих людей і дворічна дитина, не рахуючи відповідача. Із відповідачем ОСОБА_1 розірвала шлюб ще у 2016 році. Вважають, що проживання з відповідачем в одній кімнаті є неможливим.
Окрім того, відповідач постійно зловживає алкогольними напоями та веде себе аморально. Даний факт підтверджують докази звернення позивача ОСОБА_1 до ГУНП в Івано-Франківській області щодо вчинення насильства в сім'ї відповідачем.
Вважають, що відмовляючи в задоволенні їхніх позовних вимог, суд не врахував їхній суспільний інтерес при ухваленні рішення, оскільки проживання з відповідачем є небезпечним.
У спростування тверджень суду, щодо завдання істотної шкоди припиненням права власності ОСОБА_2 на 1/6 частини спірної квартири, в зв'язку із відсутністю іншого житла, апелянти вважають, що при вирішенні спору суд не перевірив наявності у відповідача іншого житла, хоча в позовній заяві було зазначено, що у відповідача наявний житловий будинок в с. Вікторів, Галицького району, Івано-Франківської області, а також позивачі вказували на готовність виплатити грошову компенсацію за частку відповідача у спільному майні.
Суд не надав належної оцінки доказам щодо аморальної протиправної поведінки відповідача. Дані факти підтверджуються наявними в матеріалах справи фотографіями знищеного майна, зверненнями позивача до правоохоронних органів щодо протиправних дій відповідача та інформація про заходи реагування поліції на насильство у сім'ї з боку відповідача.
Судом залишено поза увагою і не надано належної правової оцінки тому, що користуючись квартирою, відповідач не здійснює компенсації та не бере пропорційної участі у витратах по сплаті комунальних послуг. Фактично за користування квартирою в цілому сплачують тільки позивачі. Окрім цього, внаслідок постійних протиправних дій відповідача порушується не тільки їхній суспільний інтерес, але й позивачі несуть матеріальні збитки спричинені протиправними діями відповідача.
За таких обставин вважають, що відмовляючи в задоволенні їхніх позовних вимог, суд порушив принцип рівності прав співвласників, оскільки правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені первісного позову. Апеляційну скаргу задовольнити. Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 квартири АДРЕСА_1 .
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи та подали до суду клопотання вказуючи про те, що в судове засідання прибути не можуть, доводи апеляційної скарги підтримують в повному обсязі і просять її розглядати за їх відсутності.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд апеляційної скарги без участі цих осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги з мотивів, наведених у ній, пояснення ОСОБА_2 і його представника, які вимоги скарги заперечили, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 03 вересня 2004 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім'ї ОСОБА_2 - чоловіку, ОСОБА_3 - сину, ОСОБА_4 - дочці, ОСОБА_5 - матері, ОСОБА_8 - брату в рівних долях (а.с.22).
Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17) і відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.03.2012 належну йому 1/6 частини цієї квартири успадкувала його мати ОСОБА_5 (а.с.18).
Відповідно до технічного паспорта квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат, загальною площею 62,2 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м. (а.с.25-28).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.12.2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.29).
У відповідності до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Зазначена норма матеріального права регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі.
Відповідно до положень ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
У відповідності до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
- частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
- річ є неподільною;
- спільне володіння і користування майном є неможливим;
- таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України № 357/11232/14-ц від 23 листопада 2016 року, постанові Верховного Суду України № 6-1599ц16 від 15 липня 2016 року у справі; постанові Верховного Суду України № 6-68цс14 від 02 липня 2014 року.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
Згідно з положеннями ч. 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільного необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
В постанові Верховного Суду № 61-4860св18 від 30 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що в силу положень ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Згідно ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
В ухвалі ВССУ № 6-12402ск15 від 27 січня 2016 року суд зазначив, що відсутність іншого житла у співвласника квартири, частка якого припиняється на підставі ст. 365 ЦК України, є істотною шкодою, що завдається йому, у зв'язку з таким припинення права власності.
При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника,та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) також зроблено висновок щодо застосування пункту 4 частини 1 статті 365 ЦК України та вказано, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції вказав, що сторонами не було представлено жодного належного доказу з приводу неможливості спільного використання співвласниками такої квартири. Оскільки були наведені лише твердження позивачки ОСОБА_1 , які вона підтверджувала зареєстрованими зверненнями в органи правопорядку щодо неправомірності дій відповідача, однак такі не підтверджують, що саме ОСОБА_2 завдавав шкоду майну та чинив перешкоди позивачам у проживанні в спірній квартирі.
Не знайшли свого підтвердження й посилання позивачів на те, що припинення права відповідача на належну йому частку в квартирі не завдасть йому істотної шкоди. Оскільки ніхто не може бути позбавлений права володіти та розпоряджатися своїм майном.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що таке припинення права відповідача може завдати істотної шкоди його інтересам та порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших і ця обставина є визначальною. Судом не встановлено обставин, які дають достатні підстави для висновку, що спільне користування сторонами спірним нерухомим майном є неможливим, що припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача.
Доводи апелянтів про те, що суд не врахував їхній суспільний інтерес при ухваленні рішення, не надав належної оцінки доказам є невірним, оскільки суд вказав, що припинення права власності власника на відповідну частку майна допускається лише за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам, тобто завдана внаслідок припинення цього права шкода не буде істотною.
Позивачами не надано доказів того, що припинення права власності на належну ОСОБА_2 частку у майні не завдасть істотної шкоди його інтересам. ОСОБА_2 не погоджується на отримання компенсації вартості його частки, бажає користуватися належним йому на праві власності майном, у зв'язку з чим суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність обставин, визначених статтею 365 ЦК України, за наявності яких можливе припинення права особи на частку у спільному майні.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а доводи апелянтів не можуть бути підставою для скасування правильного рішення.
Щодо відмови судом у задоволенні зустрічного позову слід зазначити таке.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №016/08-2021 ринкова вартість житлової квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,2 м.кв. на час проведення експертизи становить 643 894 грн і її поділ є технічно не можливий. В зв'язку з неможливістю поділу вище зазначеної квартири питання з варіантами її поділу та можливості визначення відповідно до часток співвласників з підготуванням пропозицій щодо переобладнання житлової квартири, залишення частини у спільній власності, а також визначення грошової компенсації власнику, частка якого в натурі поділу зменшиться - не розглядалося (а.с.118-126, т.2).
З урахуванням статей 181, 183, 358, 364, 367 ЦК України суд у рішенні зазначив, що виділ часток (поділ) жилого будинку (квартири), що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку (квартири) із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку (квартири) в ізольовані приміщення, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів того, що виділ у натурі частки із спільного майна є можливим.
За таких обставин суд прийшов висновку, що з огляду на характер спору та зміст правовідносин, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, не відповідає змісту права та характеру його порушення є неналежним, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог. З такими доводами суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду та вважає їх правильними. Також слід зазначити, що сторонами рішення суду про відмову у зустрічному позові не оскаржувалося.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість ухвали суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у виділенні в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності за зустрічним позовом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апелянтами рішення суду в цій частині не оскаржено і підстав для його скасування в цій частині апеляційним судом не встановлено.
Апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у ній, не встановлено.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2022 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.А. Девляшевський О.В. Пнівчук