20 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 461/2383/22 пров. № А/857/9844/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М.,Пліша М.А.,
за участі секретаря судового засідання - Хомича О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 травня 2022 року (суддя - Романюк В.Ф., м. Львів) у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України та затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 (шість) місяців громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 ,-
Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУДМС) у травні 2022 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , в якому просило: примусово видворити громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , за межі території України; затримати громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач перебуває на території України нелегально, не має правових підстав для подальшого перебування в Україні, загрожує національній безпеці держави, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 19 травня 2022 року позов задоволено.
Не погодившись з ухваленим судовим рішення, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивачем не надано ніяких доказів стосовно того, що відповідачем не виконане рішення про примусове повернення до країни походження, як і не подано належних доказів щодо того, що він ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення. Також вказує, що позивачем не надано доказів, що вживались заходи щодо прийняття рішення про примусове повернення відповідача до країни походження.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ГУДМС отримало лист Управління Служби безпеки України у Львівській області від 01.02.2022 №1132/1/4601-22 "Щодо порушення міграційного законодавства України громадянина Республіки Білорусь - ОСОБА_1 ”.
18.05.2022 в ході реалізації заходів, спрямованих на виявлення іноземних громадян, які ухиляються від виїзду з України після закінчення встановленого строку перебування на території України, а також іноземців, які ухиляються від виконання рішення про примусове повернення з України працівниками ГУДМС був виявлений громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 . Встановлення особи громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , здійснено з використанням Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами.
З метою з'ясування правового статусу та підстав подальшого перебування на території України громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ГУДМС проведено відповідну перевірку та його опитування.
У ході перевірки було встановлено, що громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 , уродженець м. Білогірськ, Амурської області, Російської Федерації. Прибувши в Україну вступив до злочинного угрупування, яке діє на території центрального регіону та спеціалізується на незаконному виготовленню наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів.
13.11.2007 отримав дозвіл на імміграцію на підставі пункту 3 частини четвертої статті 4 Закону України "Про імміграцію" і був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 , однак, відповідно до листа прокуратури Вінницької області від 07.07.2015 щодо проведення екстрадиційної перевірки була розглянута його справа.
В результаті додаткової перевірки за обліками ДІС "Армор" громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 перебуває в розшуку за вчинення злочину, передбаченого частиною першою, другою статті 380 Кримінального кодексу Республіки Білорусь.
17.07.2015 було прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1
Громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 06.11.2018 засуджено Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 309, частиною четвертою статті 70 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20.03.2019 вирок змінено та ОСОБА_1 вважається засудженим за частиною другою статті 309, частиною четвертою статті 70 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення волі. Відбував покарання в ДУ "Миколаївська ВК-50”. Кінець терміну покарання 18.05.2022.
Паспортний документ, що дає право на перетин державного кордону, у громадянина Республіки ОСОБА_2 відсутній.
Також громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 КУпАП.
Працівниками ГУДМС 18.05.2022 було затримано громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , для з'ясування причин та обставин правопорушення і умов, що їм сприяли, у порядку частини другої статті 262 на строк визначений частиною другою статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - 72 години.
Встановлено, що громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 , порушив встановлені правила перебування іноземців на території України та будучи в межах України не мав офіційного місця праці, порушив закони України, його подальша діяльність в Україні містить загрози, що дає обґрунтовані підстави для прийняття рішення про його примусове видворення за межі території України. З огляду на це, ГУДМС звернулося з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив встановлені правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України може здійснити втечу та будучи в межах України не має постійного місця проживання та місця праці, не має стабільного джерела доходів для свого існування.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідна особа (іноземці та особи без громадянства) є користувачем на рівні з іншими особами правами і свободами, за наявності, якщо така особа перебуває в Україні саме на законних підставах. Якщо відсутня ознака законності перебування, то це створює для особи певні обмеження та відповідні юридичні наслідки.
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 1 Закону №3773-VI паспортний документ іноземця це документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Пунктом 1 розділу VI “Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства”, затвердженої наказом МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 за № 806/21119, визначено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
Відповідно до пункту 14 статті 1 Закону №3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Апелянт покликається на ту обставину, що прибув в Україну на законних підставах, однак як вказано вище нелегальним мігрантом вважається також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування.
Як підтверджується матеріалами справи, 17.07.2015 було прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
Таким чином, легальних підстав у відповідача на перебування на території України немає.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Частиною п'ятою цієї ж статті Закону№3773-VI передбачено, що рішення суду про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, а стосовно іноземців та осіб без громадянства, затриманих ним у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, - органом охорони державного кордону. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове видворення здійснюється органом, за чиїм позовом суд прийняв рішення про примусове видворення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.
В абзаці першому пункту 4 статті 30 Закону №3773-VI зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення, (реадмісії) за межі України, але не більш, як на вісімнадцять місяців.
Як вірно вказав суд першої інстанції, відповідач порушив встановлені правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України може здійснити втечу та будучи в межах України не має постійного місця проживання та місця праці, не має стабільного джерела доходів для свого існування.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до закону, іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Як встановлено матеріалами справи, відповідач вчинив злочин у країні походження та перебуває в розшуку за вчинення цього злочину, передбаченого ч. 1,2 ст. 380 Кримінального кодексу Республіки Білорусь.
Більше того, відповідач вчинив злочин передбачений Кримінальним кодексом України та був засуджений за частиною другою статті 309, частиною четвертою статті 70 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення волі.
Також громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 КУпАП.
З огляду на ці факти, колегія суддів вважає, що підставним є вважати, що громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 загрожує національній безпеці держави, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України.
Частиною першою статті 289 КАС України визначено, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Із змісту наведеної норми слідує, що законодавцем фактично виділено окремий випадок звернення із позовною заявою про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації; фактичною підставою для такого звернення є відсутність в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.
Як встановлено та підтверджується матеріалами справ паспортний документ, що дає право на перетин державного кордону, у громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 відсутній.
Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, слід взяти до уваги доводи позивача про те, що існує ризик втечі громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , та уникнення ним примусового видворення.
Більше того, в матеріалах справи міститься заява відповідача (а.с. 7), в якому він зазначає, що від послуг безоплатної правової допомоги він відмовляється, перекладача не потребує, просить суд провести розгляд справи без його участі, у зв'язку з небажанням, зазначає, що проти задоволення позову не заперечує, наслідки задоволення позову йому зрозумілі.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 травня 2022 року в справі № 461/2383/22- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 20 вересня 2022 року