20 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/14342/21 пров. № А/857/9932/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.,
Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Коморний О.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м.Львові 31 травня 2022 року, повне судове рішення складено 31 травня 2022 року, у справі №380/14342/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,
30.08.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту патрульної поліції, просив: - стягнути з Департаменту патрульної поліції України середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 26330 (двадцять шість тисяч триста тридцять) грн 64 коп; - стягнути з Департаменту патрульної поліції України відшкодування моральної шкоди у розмірі 22 000 (двадцять дві тисячі) грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року позов задоволено частково: стягнуто з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 8886,35 грн (вісім тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень, 35 копійок). В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Суд першої інстанції вказав, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов'язку виплатити працівнику при звільненні всі належні йому суми та вказав, що позивач за наявності спору з відповідачем щодо розміру належних при звільненні сум, тривалий час (2 роки 18 днів) не звертався до суду, а метою таких дій, можливо, було не стягнення заборгованості з відповідача, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. З врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 8886,35 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Також суд першої інстанції вказав, що позивач не навів доводів з належним їх обґрунтуванням і підтвердженням, що внаслідок протиправних дій відповідача йому заподіяно моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року та ухвалити нове, яким зменшити суму стягнення. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не враховано, що компенсації підлягає грошовий дохід (разом з сумою індексації), який одержується у гривнях на території України та не має разового характеру. Скаржник вказує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації поділений на 100. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не застосовано при ухваленні рішення Порядок №159, який підлягав застосуванню, а тому невірно обчислено суму компенсації.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 до 21.02.2019 проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції України, згідно витягу з наказу від 13.02.2019 №102о/с.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №380/3399/21 Департаментом патрульної поліції України 21.07.2021 виплачено доплату за службу в нічний час за період з 11.11.2015 по 31.12.2017 та індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 по жовтень 2017 року включно, згідно виписки по рахунку позивача від 23.07.2021 в сумі 8776,88 грн.
Вважаючи, що Департамент патрульної поліції України протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Єдиним аргументом скаржника щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції є незастосування судом Порядку №159.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що вказаним Порядком, затвердженим Постановою Кабінет Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, встановлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Вказане відповідає висновкам Верхового Суду, викладеним у постановах від 03.07.2018 (справа №521/940/17), від 11.02.2021 у справі № 1540/3742/18.
Разом з тим, у цій справі позивачем ставиться питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх належних позивачу сум з дня звільнення по день фактичного розрахунку та застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, що не тотожне компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В свою чергу правомірність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статтей 116, 117 КЗпП України скаржник не оскаржує, аргументів щодо відсутності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку скаржник не наводить.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з служби в органах поліції.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а).
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.
Окрім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції, на переконання суду апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина грошового забезпечення за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 8886,35 грн, що є співмірним з урахуванням розміру суми по компенсації та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, враховуючи істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та період за який вона підлягає сплаті, а також тривале зволікання позивача із зверненням до відповідача щодо нарахування та виплати розміру належних при звільненні сум.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції у відповідній частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви підставності стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №380/14342/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник