Справа № 592/338/21 Номер провадження 22-ц/814/1496/22Головуючий у 1-й інстанції Філіп"єва В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
08 вересня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 13 грудня 2021 року, ухвалене суддею Філіп'євою В.,повний текст рішення складено 13.12.2021 р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Балаклійського районного суду Харківської області, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої діями суду.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - Балаклійського районного суду Харківської області моральну шкоду в сумі 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень, завдану в зв'язку зі знищенням матеріалів кримінальної справи за закінченням терміну зберігання.
В обґрунтування позову зазначив, що він є особою, засудженою вироком Апеляційного суду Харківської області від 14.08.2009 року за ч.4 статті 187, пунктами 1,6,12 статті 115 Кримінального кодексу України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. 09 вересня 2016 року, перебуваючи в Сумському слідчому ізоляторі, подав клопотання до Балаклійського районного суду Харківської області про надання копій процесуальних документів, а саме: протоколів судових засідань, технічних засобів звукозапису під час обрання та продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою від 11.02.2009, 06.04.2009 та від 06.09.2009 року. 09 жовтня 2016 року від Балаклійського районного суду Харківської області (відповідача по справі) на адресу позивача надійшла відповідь, згідно якої, відповідно до алфавітних списків справ, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 (позивача) в провадженні суду не перебувала. Аналогічна відповідь містилася в Довідці від 06.04.2017 року, підписаній ст. секретарем Балаклійського районного суду Харківської області Горпенко Т.Ю., відповідно до якої, згідно алфавітних даних з 2004 року станом на 06.04.2017 року, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Балакійлського районного суду Харківської області не надходила, судом не розглядалася та на зберіганні не перебуває. При цьому, як стало відомо позивачеві, матеріали судових проваджень щодо обрання та продовження йому строків запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які розглядалися Балаклійським районним судом Харківської області (відповідачем) під час досудового розслідування, були знищені в зв'язку з закінченням строків зберігання даної категорії справ - 5 років. На вимогу позивача 21 серпня 2018 року відповідачем було направлено витяг з Акту від 12.08.2013 року, з якого вбачається, що справи № 4-14/09; 4-35/09 були вилучені та знищені на підставі Інструкції про порядок передання до архіву суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівів судових справ та документів суду, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 277 від 14.07.2003 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.2003 р, та Переліком судових справ, що утворюються в діяльності суду із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом ДСА України № 2 від 06.01.2006 року, як такі, що не мають історичної цінності та втратили практичне значення.
Позивач вказує, що зазначені нормативні акти, на які посилається відповідач у Витязі з Акту про знищення справ, втратили свою чинність на момент складення цього Акту. Зокрема, станом на 12.08.2013 року, діяла Інструкція про порядок передання до архіву місцевого та апеляційного суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівних установ та архівних відділів міських рад судових справ та управлінської документації суду, затверджена наказом ДСА № 168 від 15.12.2011 року (дата набрання чинності - з 01.01.2012). Перелік судових справ, зазначений у вище вказаній Довідці, втратив чинність 22.10.2010 року. З огляду на викладене, а також те, що витяг з Акту знищених справ від 12.08.2013 року не був підписаний архіваріусом суду ОСОБА_3 , позивач має обґрунтовані сумніви щодо законності створення такого Акту та проведеної процедури знищення справ № 4-14/09; 4-35/09, а отже вважає, що матеріали справ знищені незаконно, а діями працівників відповідача порушено право позивача на поновлення його прав і свобод шляхом надання письмових доказів у кримінальному провадженні за нововиявленими обставинами по справі № 610/3450/16, в зв'язку з чим він необґрунтовано продовжує тривалий час утримуватися під вартою.
Вважає, що протиправними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормального ходу його життя під час відбування покарання, зневірі до правосуддя та погіршенні психологічного стану, яку, з огляду на глибину та тривалість душевних страждань, позивач оцінює в розмірі 50000,00 гривень та просить стягнути з відповідача.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.01.2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Балаклійського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди передано до Балаклійського районного суду Харківської області.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 березня 2021 року визначено підсудність цивільної справи № 592/338/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Балаклійського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди - Зміївському районному суду Харківської області.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 13 грудня 2021 року у позові ОСОБА_1 до Балаклійського районного суду Харківської області, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої діями суду, - відмовлено у повному обсязі.
З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач ОСОБА_1 , який подав апеляційну скаргу на вказане рішення.
В апеляційній скарзі позивач прохає скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове про задоволення його позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд, розглядаючи справу, першочергово мав встановити обставини, в даному випадку - процесуальні дії обрання та продовження запобіжних заходів тримання під вартою Балаклійським райсудом Харківської області 11.02.2009, 06.04.2009, 06.05.2009, після чого надати правову оцінку законності знищення матеріалів справи, чого зроблено не було та стало істотною перешкодою постановленню законності судового рішення за відсутності повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Також суддею місцевого суду при вирішенні законності знищення матеріалів справи категорії «Обрання та продовження строків запобіжного заходу «тримання під вартою» від 11.02.2009, 06.04.2009, 06.05.2009, яких не відомо надходження за відсутності реєстрації як в електронній формі, так і в паперовій, в постановах Балаклійського райсуду Харківської області не наведено чітко, в яких саме інструкціях та нормативно-правових актах зазначається строк зберігання матеріалів справ вказаної категорії. Наведені судом у рішенні інструкції та нормативно-правові акти стосуються документів, розглянутих судом за поданням правоохоронних органів, що зберігаються в архіві три роки.
Вказує, що справи категорії «Обрання та продовження строків запобіжного заходу» відносяться до процесуальної дії, що відноситься до кримінального провадження, з огляду на п. 10 ст. 3 КПК України, перебувають у взаємозв'язку в послідовній побудові доказів.
Самі постанови щодо обрання та продовження строків запобіжного заходу є проміжковими рішеннями і ніколи не відносились до остаточних (самостійних) рішень.
Питання зберігання і знищення судових справ не відноситься до правосуддя, оскільки це не є процесуальною дією, та суто технічна та відноситься до архівних обов'язків.
З наведених підстав не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Також зазначає, що суд не надав правову оцінку витягу з Акту № 19 від 12 серпня 2013 року.
Вказує, що юридично не передбачено законодавством знищення документів за строком зберігання, які не є самостійними, а є проміжковими. Відповідач не спростував доводи позовної заяви, намагаючись завуалювати свої відповіді під справу № 1-87/09, якої на час обрання та продовження строків запобіжного заходу «тримання під вартою» ще не існувало. Відповідачу відомо, що матеріали справи категорії «Обрання та продовження строків запобіжного заходу» залишаються в оригіналі і зберігаються в архіві суду, який їх розглянув.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.
Розгляд справи проводиться апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Суд першої інстанції при розгляді цієї справи встановив, що 09.09.2016 року, ОСОБА_1 звернувся до Балаклійського районного суду Харківської області з клопотанням, в якому просив надати йому з архіву суду копію судового журналу у повному обсязі та копію фонограми з засідання, проведеного за участі судді Носова Г.С. від 11.02.2009, 08.04.2009, 06.07.2009 року по обранню запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а в разі їх відсутності - повідомити письмово (а.с.5).
28.09.2016 року Балаклійським районним судом Харківської області на адресу позивача надіслано відповідь про те, що згідно алфавітних списків справ, в провадженні суду за 2009 рік кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 не перебувало (а.с.6)
За інформацією у довідці Балаклійського районного суду Харківської області від 06.04.2017 року, згідно алфавітних даних суду з 2004 року станом на 06.04.2017 року, справа по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розгляд до Балаклійського районного суду Харківської області не надходила, судом не розглядалася та на зберіганні не перебуває (а.с.7).
У відповіді на заяву позивача від 30.07.2018 року Балаклійський районний суд Харківської області 21.08.2018 року зазначив, що в провадженні суду за поданням органу досудового розслідування перебувало дві справи: № 4-14/09, в якій постановою від 11.02.2009 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою; № 4-35/09, в якій постановою від 06.04.2009 року позивачеві продовжено строк тримання під вартою. Відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, зазначені справи було вилучено та знищено відповідно до акта № 19 від 12.08.2013 року (а.с.9-10).
До вказаної відповіді судом додано копії постанов, винесених судом за результатами розгляду справ № 4-14/09 та № 4-35/09 (а.с.11-13).
Згідно акту № 19 від 12.08.2013 року «Про вилучення до знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», вилучені та відібрані до знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення, справи за поданням органу досудового слідства, слідчого прокурора і скарги на їх дії та постанови за 2009 рік в кількості 111 справ, в тому числі: рядок 14 - ОСОБА_4 взяття під варту, індекс справи 4-14, строк зберігання 3 роки, крайня дата справи 11.02.2009; рядок 35 - ОСОБА_4 продовження строків тримання під вартою, індекс справи 4-35,. строк зберігання 3 роки, крайня дата справи 06.04.09.
За цим актом експертизу справ проводила архіваріус суду ОСОБА_5 . Акт був погоджений на засіданні Експертної комісії архівного відділу Балаклійської РДА 22.08.2013 року. Знищення документів в кількості 111 справ проводилося ТОВ «Укрекологія- Харків» 05.12.2014 року шляхом спалення (а.с.49-51).
При вирішенні цього спору суд першої інстанції виходив із того, що дії відповідача є правомірними, прав позивача він не порушував. При цьому, місцевий суд встановив, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав може бути, зокрема, і відшкодування моральної шкоди.
За змістом положень статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно статті 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода полягає відшкодуванню.
За приписами ч.1 ст. 1167 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У п.5 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, при вирішенні питання про обґрунтованість даного позову належить з'ясувати, чи є оспорювані дії відповідача протиправними, чи наявна моральна (немайнова) шкода, чи існує причинний зв'язок між шкодою та протиправним діянням, а також вина відповідача у її заподіянні.
Відсутність хоча б одного з вище наведених елементів виключає наявність підстав для задоволення позову.
Суд першої інстанції правильно встановив, що архівна діяльність суду регулюється положеннями Законів України "Про судоустрій і статус суддів", "Про Національний архівний фонд та архівні установи", постанови Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2007 року № 1004 "Про проведення експертизи цінності документів", Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 року за № 571/20884 (далі - Перелік типових документів), Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181 (далі - Правила), Типового положення про архівний підрозділ державного органу, органу місцевого самоврядування, державного і комунального підприємства, установи та організації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10 лютого 2012 року № 232/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за № 202/20515, Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої Ради правосуддя України від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, та інших нормативно-правових актів, і в тому числі, Інструкцією про порядок передання до архіву місцевого та апеляційного суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівних установ та архівних відділів міських рад судових справ та управлінської документації суду, затвердженою Наказом Державної судової адміністрації України від 15.12.2011 № 168 (зі змінами). (далі - Інструкція)
Згідно п.3.4.11 Інструкції, справи включаються до акта про вилучення їх для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, у якому складений акт. Наприклад, справи з трирічним строком зберігання, закінчені у 2003 році, можуть включатися в акт, що буде складений не раніше 1 січня 2007 року, з п'ятирічним строком зберігання - не раніше 1 січня 2009 року.
Пунктом 3.4.4. Інструкції визначено, що строки зберігання судових справ, документів обліку судових справ та матеріалів, інших документів, пов'язаних із здійсненням правосуддя, визначаються Переліком судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України.
Відповідно до пункту 10 розділу 1.2. Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України № 22 від 11.02.2010 року, що діяв на час складення оспорюваного позивачем Акту № 19 від 12.08.2013 року «Про вилучення до знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», справи, розглянуті судом за поданням правоохоронних органів зберігаються в архіві судової установи протягом 3 (трьох) років, після чого вилучаються для знищення відповідно до встановленої процедури.
Частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд першої інстанції правильно встановив, і з цим погоджується колегія суддів, що постанова Балаклійського районного суду Харківської області по справі № 4-14 з обрання позивачеві запобіжного заходу у виді тримання під вартою набрала законної сили 11.02.2009, постанова Балаклійського районного суду Харківської області по справі № 4-35 про продовження позивачеві запобіжного заходу набрала законної сили 06.04.2009 року, отже, до акту про вилучення для знищення ці справи мали бути включені не раніше 01 січня 2013 року
Акт № 19 від 12.08.2013 року «Про вилучення до знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» переданий відповідачем до Експертної комісії архівного відділу Балаклійської РДА 22.08.2013 року, а справи № 4-14/09 та 4-35/09 - передані на знищення 05.12.2014 року. Отже, відповідачем дотримано строки зберігання вище зазначених справ та проведено їх знищення відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, тому дії відповідача є правомірними.
При цьому, місцевий суд правильно послався на те, що позивач почав виявляти зацікавленість у матеріалах знищених справ № 4-14/09 та 4-14/35/09 у вересні 2016 року, тобто більше, ніж через 7 років після набрання постановами суду законної сили, та через 6 років після набрання законної сили вироку апеляційного суду Харківської області від 14.08.2009 року, залишеного без змін ухвалою Верховного суду України від 01.06.2010 року, постановлених за результатами розгляду кримінальної справи по суті.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності «res judicata», відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим і не може переглядатися, і згідно з яким, жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного рішення суду зі спливом значного часу лише з однією метою - домогтися повторного розгляду.
Конституцією України визначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади.
Згідно зі статтею 62 Конституції України, матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за таку шкоду відповідає держава, а не безпосередньо суд або суддя.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
На законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно і незалежно.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 р. при розгляді справи № 454/1008/16-ц.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначив у своїй постанові від 07.10.2020 року Верховний Суд по справі №705/3876/18, Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
Правильно встановивши обставини справи, проаналізувавши наведені правові норми суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач, яким у цій справі є Балаклійський районний суд Харківської області, дотримав строки зберігання справ та провів їх знищення відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів. Дії відповідача є правомірними. Прав позивача він не порушував.
Між тим, оскільки позивач пред'явив позов до неналежного відповідача, яким у даному випадку має бути держава, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові ОСОБА_1 до Балаклійського районного суду Харківської області.
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував, що позивач не звертався з клопотанням про заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які зводяться переважно до обґрунтувань позову та незгоди з рішенням місцевого суду, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі всебічно з'ясованих обставин та наданих сторонами доказів, які проаналізовані вище.
Підстав для скасування рішення з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегія суддів не вбачає.
Отже, апеляційна скарга залишається колегією суддів без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 13 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді: Ю.В.Дряниця
Л.І.Пилипчук