Справа № 548/966/21 Номер провадження 22-ц/814/2284/22Головуючий у 1-й інстанції Коновод О. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
15 вересня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі: Бродській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якої апеляційну скаргу подано її представником адвокатом Чубенко Жанни Анатоліївни на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 26 травня 2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою,-
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, стверджувала, що нею, позивачем, було надано гр. ОСОБА_2 позику - грошові кошти: 11 травня 2019 року в сумі 2000,0 (дві тисячі) доларів США, а через тиждень, 17 травня 2019 року, ще 2000,0 (дві тисячі) доларів США. Загальна сума позики - 4000,0 (чотири тисячі) доларів США за курсом 26,20 грн./ дол. Строк позики - до 30 червня 2020 року. Зазначені обставини підтверджуються складеною власноруч та підписаною ОСОБА_2 розпискою від 08 квітня 2020 року. Згідно даної розписки відповідач ОСОБА_2 зобов'язалася повернути позивачу всі позичені у неї кошти до 30 червня 2020 року, а в разі неповернення у визначений розпискою строк - виплачувати відсотки.
На момент подачі позовної заяви згідно офіційного курсу НБУ 1 долар США становить 27,75 грн. Таким чином, сума боргу за розпискою складає 111 000,00 грн. (сто одинадцять тисяч гривень 00 копійок).
Відповідач ОСОБА_2 , з 31 липня 2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 21 грудня 2020 року шлюб було розірвано на підставі рішення Хорольського районного суду Полтавської області у справі № 548/1692/20, яке набрало законної сили 26 січня 2021 року.
Спірні грошові кошти були запозичені у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у травні 2019 року, тобто під час перебування у шлюбі. Відтак, кошти були позичені в інтересах сім'ї, оскільки боргова розписка не містить посилання, що грошові кошти ОСОБА_2 позичила yt для особистих потреб, а в інтересах сім'ї.
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 26 травня 2022 року позовні вимоги задоволені частково.
Стягнуто з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача, ОСОБА_1 , заборгованість за розпискою в розмірі 123188,71 грн., яка складається з: 111000,00 грн. (основний борг), 9324,00 грн. (інфляційні втрати), 2864,71 грн. (3% річних).
Стягнутj з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача, ОСОБА_1 , судові витрати, понесені нею у зв'язку із розглядом даної справи у суді у розмірі 1231,90 грн.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою - відмовлено.
З вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 26 травня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, адже, на думку апелянта, є всі законні підстави для солідарної відповідальності обох відповідачів у поверненні боргу.
На підтвердження своєї позиції посилається на те, що спірні грошові кошти були запозичені у позивача ОСОБА_2 у травні 2019 року, тобто під час перебування у шлюбі із ОСОБА_3 . Боргова розписка не містить посилання, що грошові кошти відповідач позичала для особистих потреб. Відповідач ОСОБА_3 не скористався своїм правом на звернення до суду з позовом про визнання договору позики (розписки) недійсним, не оспорював поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на позику в судовому порядку. Так, керуючись нормами закону стосовно презумпції спільності майна подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, апелянт вважає, що кошти були позичені в інтересах сім'ї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачкою, ОСОБА_1 , було надано гр. ОСОБА_2 в позику грошові кошти: 11 травня 2019 року в сумі 2000,0 (дві тисячі) доларів США, а через тиждень, 17 травня 2019 року, ще 2000,0 (дві тисячі) доларів США. Загальна сума позики 4000,0 (чотири тисячі) доларів США за курсом 26,20 грн./ дол. Строк позики до 30 червня 2020 року.
Зазначені обставини підтверджуються складеною власноруч та підписаною ОСОБА_2 розпискою від 08 квітня 2020 року. Згідно даної розписки відповідач ОСОБА_2 зобов'язалася повернути позивачу всі позичені у неї кошти до 30 червня 2020 року, а в разі неповернення у визначений розпискою строк виплачувати відсотки.
На момент подачі позовної заяви згідно офіційного курсу НБУ 1 долар США становить 27,75 грн. Таким чином, сума боргу за розпискою складає 111 000,00 грн. (сто одинадцять тисяч гривень 00 копійок).
Відповідач ОСОБА_2 , з 31 липня 2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем ОСОБА_3 21 грудня 2020 року шлюб було розірвано на підставі рішення Хорольського районного суду Полтавської області у справі N 548/1692/20, яке набрало законної сили 26 січня 2021 року.
На час звернення до суду відповідач ОСОБА_2 борг не повернула.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зважаючи на те, що відповідачем ОСОБА_2 непогашена у повному обсязі заборгованість за договором позики по розписці від 08.04.2020 року, суд вважає позовні вимоги позивача до ОСОБА_2 обґрунтованими та такими, які повністю знайшли своє підтвердження під час судового розгляду. Тому, суд обґрунтовано дійшов висновку, що отримані відповідачем ОСОБА_2 кошти необхідно стягнути в примусовому порядку.
Разом із тим, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності належних та допустимих доказів того, що отримані ОСОБА_2 кошти було витрачено в інтересах сім'ї та відповідач ОСОБА_3 надавав свою згоду на отримання такої позики, а відтак отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 4000 доларів США не можуть бути визнані спільним майном подружжя та не підлягає до стягнення з ОСОБА_3 .
Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Суд першої інстанції, досліджуючи матеріали справи, вірно встановив, що 31.07.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, а 21 грудня 2020 року шлюб було розірвано на підставі рішення Хорольського районного суду Полтавської області у справі N 548/1692/20, яке набрало законної сили 26 січня 2021 року.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Згідно із ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Враховуючи вищенаведене, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов'язанням їх повернення.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 31.07.2005 року по 21.12.2020 рік.
ОСОБА_1 було надано гр. ОСОБА_2 у позику грошові кошти: 11 травня 2019 року в сумі 2000,0 (дві тисячі) доларів США, а через тиждень, 17 травня 2019 року, ще 2000,0 (дві тисячі) доларів США. Загальна сума позики 4000,0 (чотири тисячі) доларів США за курсом 26,20 грн./ дол. Строк позики до 30 червня 2020 року. Зазначені обставини підтверджуються складеною власноруч та підписаною ОСОБА_2 розпискою від 08 квітня 2020 року. Згідно даної розписки відповідач ОСОБА_2 зобов'язалася повернути позивачу всі позичені у неї кошти до 30 червня 2020 року.
Згідно із ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч.1 ст.21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Із аналізу вищезазначених норм можна дійти висновку, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі N 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
На підставі дослідження доказів у справі та пояснень сторін справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що гроші, отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 у сумі 4000 доларів США було витрачено не в інтересах сім'ї. ОСОБА_2 повідомила суд, що зазначені гроші витратила на погашення заборгованості за мінікредитами на кшталт MoneyVeo, які використала для особистих потреб, адже боялася осоромитися перед чоловіком та односельцями. Крім того, із пояснень самого позивача - ОСОБА_1 , яка подала апеляційну скаргу, також випливає, що гроші вона передала ОСОБА_2 таємно, і її чоловік, ОСОБА_3 , про це нічого не знав, і куди ОСОБА_2 витратила гроші теж не знає.
Враховуючи наведене вище, колегія доходить висновку, що кошти, отримані ОСОБА_2 в борг в сумі 4000 доларів США не можуть бути визнані спільним майном подружжя та не підлягає до стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача, оскільки суду не надано належних та допустимих докази того, що отримані ОСОБА_2 кошти було витрачено в інтересах сім'ї та що відповідач ОСОБА_3 надавав свою згоду на отримання такої позики.
Відмовляючи у визнанні спільною сумісною власністю подружжя боргового зобов'язання за договором позики, укладеним ОСОБА_2 на загальну суму 4000 доларів США, судом першої інстанції перевірено доводи ОСОБА_2 про те, чи були витрачені отримані грошові кошти в інтересах сім'ї, а також вірно з'ясовано, що він не надавав згоду на укладення договору позики, враховуючи, що вищевказане зобов'язання є суттєвим і таким, що впливає на права та обов'язки ОСОБА_2 .
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №752/7501/18.
Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чубенко Жанни Анатоліївни - залишити без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 26 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Повний текст постанови суду виготовлено 19 вересня 2022 року.
Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин
Судді: __________________ С.А. Гальонкін __________________О.Ю. Кузнєцова