Іменем України
19 вересня 2022 року м. Кропивницький
справа № 399/343/22
провадження № 22-ц/4809/1026/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Чельник О. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Мірошника Михайла Олеговича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 22 липня 2022 року у складі судді Шульженко В. В. і
В липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила розірвати шлюб, зерєстрований між нею та ОСОБА_2 07 жовтня 2017 року виконавчим комітетом Павлиської селищної ради Онуфріївського району Полтавської області, про що 07 жовтня 2017 року складено відповідний актовий запис № 8.
Позовна заява мотивована тим, що 07 жовтня 2017 року між сторонами було укладено шлюб, від якого вони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначала, що подружні відносини між нею та ОСОБА_2 фактично припинені та є формальними, адже вони не ведуть спільне господарство та не проживають разом, а збереження їхньої сім'ї неможливе та буде суперечити інтересам позивача.
Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 22 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - визнано неподаною та повернуто позивачу зі всіма доданими до неї документами.
Роз'яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.
Ухвала суду мотивована тим, що в ухвалі Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2022 року судом обґрунтовано зазначено позивачу про необхідність додати до позовної заяви оригінал свідоцтва про шлюб та роз'яснено, що у випадку відсутності оригіналу свідоцтва про шлюб у позивача, останній не позбавлений можливості звернутись до відповідного органу із заявою про отримання дублікату свідоцтва про шлюб.
Оскільки, позивачем недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 19 липня 2022 року, не виконано, суд першої інстанції вважав, що заява підлягає поверненню позивачу.
В апеляційній скарзі адвокат Мірошник М. О., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 22 липня 2022 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.
Позивач зазначає, що під час подання позовної заяви до суду нею було виконано усі вимоги процесуального закону, які визначені ст. ст. 175, 177 ЦПК України, а суд першої інстанції помилково посилався як на підставу залишення позовної заяви без руху на постанову Пленму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, яка не є нормативно-правовим актом та не містить норм права.
ОСОБА_4 вважає, що повернення позовної заяви з підстав, не передбачених процесуальним законом є надмірним формалізмом, до якого вдався суд першої інстанції, тим самим позбавивши позивача права на розірвання шлюбу.
Крім того, суд першої інстанції так і не зазначив, яким чином наявність або відсутність оригіналу свідоцтва про шлюб є перепоною для розгляду справи про розірвання шлюбу.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті шостому частини першої статті 353 цього Кодексу, а саме ухвала про повернення заяви позивачеві, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп (справа за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України) зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року та «Беллет протии Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене упункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження; 3) окремого провадження.
Згідно частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України).
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша статті 175 ЦПК України).
Позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (частина третя статті 175 України).
За змістом частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених устаттях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 185 ЦПК України).
Частиною третьою статті 185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в ухвалі Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2022 року судом обґрунтовано зазначено позивачу про необхідність додати до позовної заяви оригінал свідоцтва про шлюб та роз'яснено, що у випадку відсутності оригіналу свідоцтва про шлюб у позивача, останній не позбавлений можливості звернутись до відповідного органу із заявою про отримання дублікату свідоцтва про шлюб.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що в липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила розірвати шлюб, зерєстрований між нею та ОСОБА_2 07 жовтня 2017 року виконавчим комітетом Павлиської селищної ради Онуфріївського району Полтавської області, про що 07 жовтня 2017 року складено відповідний актовий запис № 8 (а. с. 1-3).
До заяви позивачем було додадно копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2017 року (а. с. 5).
Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 , у зв'язку неможливістю надати оригінал свідоцтва про шлюб внаслідок фізичної відсутності його у позивача та наявності лише фотокопії, просила суд витребувати від Онуфріївскього відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) копію актового запису № 8 від 07 жовтня 2017 року про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишено без руху.
Надано позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви у десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснено позивачу, що у разі не усунення зазначених недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, вона буде вважатись неподаною та повернута позивачеві.
Роз'яснено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду (а. с. 16-17).
У вказаній ухвалі суд першої інстанції, посилаючись на п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яким передбачено, що до позовної заяви про розірвання шлюбу додається свідоцтво про реєстрацію шлюбу, зазначив, що позивачу необхідно додати до позовної заяви оригінал (дублікат) свідоцтва про шлюб.
На виконання зазначеної ухвали, 20 липня 2022 року ОСОБА_1 було подано до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що під час подання позовної заяви до суду позивачем було виконано усі вимоги процесуального закону, визначені ст. ст. 175, 177 ЦПК України (а. с. 21-25).
Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 22 липня 2022 року, у зв'язку з тим, що недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 19 липня 2022 року, не виконано, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - визнано неподаною та повернуто позивачу зі всіма доданими до неї документами.
Роз'яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви (а. с. 26-28).
Як зазначено в частині п'ятій статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини першої та другої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 83 ЦПК України).
А згідно із частиною першою статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частинами 2, 4, 5 статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 760/26376/19 (провадження № 61-5037 св 20) зазначив, що «ненадання відповідних доказів, які вимагає суд на стадії відкриття провадження у справі, не може бути підставою для повернення позовної заяви позивачу, оскільки останній звернувся до суду за захистом прав та надав відповідні докази, які вважав за потрібне для підтвердження своїх вимог та які вважав достатніми, указане повинно вирішуватися при ухваленні судового рішення по суті».
На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20).
Разом з тим, з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивачем були викладені обставини, якими вона обґрунтовує позовні вимоги, а в якості додатків до позову було надано копію свідоцтва про шлюб та заявлено клопотання у зв'язку з відсутністю оригіналу свідоцтва про шлюб про витребування актового запису.
Суд першої інстанції не врахував, що на стадії пред'явлення позовної заяви, вирішення питання про наявність/відсутність підстав для відкриття провадження у справі, суд перевіряє відповідність позовної заяви вимогам статті 175 ЦПК України, тобто перевіряє передумови права на пред'явлення позову особи та дотримання порядку її подання, та не вправі уточнювати, пропонувати позивачу надати (зазначити) докази, які на думку суду повинні відповідати за позовом.
З аналізу викладеного, вбачається, що суд першої інстанції повинен був надавати оцінку доказам під час розгляду справи по суті, а відсутність оригіналу свідоцтва про укладення шлюбу не є підставою для залишення позовної заяви без руху та, в подальшому, її повернення позивачеві в порядку ст. 185 ЦПК України.
Роз'яснення, які містяться в п. 4 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, та на які посилався суд першої інстанції свідчать про те, що підставою для залишення заяви про розірвання шлюбу без руху, а отже, і її повернення внаслідок не усунення недоліків, може мати місце лише у разі невідповідності вказаної заяви саме вимогам закону.
Жодним законом не передбачено надання певного переліку доказів до позовної заяви, натомість передбачені п. 8 ч. 3 ст. 175, ч. 5 ст. 177 ЦПК України вимоги позивачем формально дотримано та надано копію завіреного належним чином свідоцтва про шлюб і зазначено про відсутність оригіналу свідоцтва про шлюб у позивача.
Наведене виключає можливість застосування до позовної заяви ОСОБА_4 наслідків, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України, у вигляді повернення позовної заяви позивачу.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Bellet v. France» (Белле проти Франції) від 04 грудня 1995 року та «Nunes Dias v. Portugal» (Нун'єш Діаш проти Португалії) від 10 квітня 2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув увагу на вищенаведене та з підстав, викладених в ухвалі від 19 липня 2022 року дійшов помилкового висновку про те, що позов не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України та в подальшому передчасно повернув її позивачу, як наслідок, постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя, а тому ухвала Онуфріївського районного суду Кіровоградсьокої області від 22 липня 2022 року не може вважатися законною та обґрунтованою.
Оскільки суд першої інстанції виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, передчасно повернув позовну заяву позивачеві, тому відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Мірошника Михайла Олеговича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 22 липня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді А. М. Головань
О. І. Чельник