Справа № 127/13279/21
Провадження № 22-ц/801/1471/2022
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
15 вересня 2022 рокуСправа № 127/13279/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання: Кобенди Ю.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шикунової Аліни Олександрівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2022 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Дернової В.В., дата складення повного тексту рішення 20 червня 2022 року,
встановив:
В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 25 квітня 2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.
Шлюбні стосунки припинились в кінці вересня 2019 року, внаслідок чого позивач змушений був залишити спільну квартиру та винайняти для себе окреме житло.
Водночас в березні 2020 року йому стало відомо про те що в Вінницькому міському суді Вінницької області перебувала в провадженні цивільна справа № 127/33631/19 за позовом ОСОБА_2 до нього про визначення місця проживання дітей, під час ознайомлення з якою ним виявлено заочне рішення суду про розірвання шлюбу від 24 грудня 2012 року.
Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням від 24 грудня 2012 року, ним було подано заяву про його перегляд, в задоволенні якої було відмовлено ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 жовтня 2020 року. Вказане заочне рішення залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року.
На переконання позивача, в силу ст. 289 ЦПК України днем набрання рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами є 14 січня 2021 року, а тому в силу ч. 2 ст. 114 СК і є датою припинення шлюбу.
Вказує, що за час перебування у шлюбі із відповідачкою, зокрема, до 14 січня 2021 року, сторонами було придбано майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , автомобіль Peugeot 208, 2014 року випуску, білого кольору та автомобіль Subaru Outback, 2007 року випуску, сірого кольору.
Посилаючись на вказані вище обставини, позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль «PEUGEOT 208», 2014 року випуску, білого кольору, автомобіль марки «SUBARU OUTBACK», 2007 року випуску сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; розділити майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 77,6 кв.м; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за Ѕ частку вартості автомобіля марки «SUBARU OUTBACK», 2007 року випуску сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 146 395,84 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за Ѕ частку вартості автомобіля марки «PEUGEOT 208», 2014 року випуску, білого кольору, в розмірі 110 140 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на його користь судові витрати..
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що сторони перебували у шлюбі у розумінні ст. 60, 114 СК України та ст. 368 ЦК України у період з 25 квітня 2010 року до 04 січня 2013 року включно, при цьому позивачем не доведено факт його проживання з відповідачем, як сім'єю, у період після 04 січня 2013 року, а тому спірне майно не підлягає поділу між сторонами відповідно до ч.1 ст. 71 СК України як спільне сумісне майно.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шикунова Аліна Олександрівна подала апеляційну скаргу, в якій, посилалась на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання сторони позивача суд попередньої інстанції взагалі не надав аналізу показанням свідків, які підтвердили обставини викладені у позовній заяві. Вважає, що місцевим судом, в силу ч. 6 ст. 82 ЦПК України помилково вказано на обставину, яка не потребує доказування, зазначену в ухвалі Вінницького міського суду Вінницької області від 24 липня 2017 року в справі 127/15808/17, зокрема, про встановлення позивача, з його слів, як неодруженої особи. Крім того вважає, що подана позивачем 20 квітня 2018 року заява про визнання батьківства, в якій зазначено про перебування сторін поза шлюбними відносинами, не має відношення до майна придбаного в 2017 році. Поряд з цим, покликається на помилкове визначення місцевим судом дати припинення шлюбних відносин між сторонами.
03 серпня 2022 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Швець А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що 25 квітня 2010 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб у Відділі РАЦС Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, про що було зроблено відповідний актовий запис № 649.
Сторони мають синів - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 22 жовтня 2010 року та Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 24 травня 2018 року (а.с. 11-12).
Як вбачається з Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00025849479 від 04 березня 2020 року, 30 березня 2018 року за актовим записом № 1048 було зареєстровано народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якого є ОСОБА_3 , а відомості про батька були зазначені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
У подальшому (на підставі висновку від 10 квітня 2018 року, заяви матері про визнання батьківства від 23 травня 2018 року, нотаріально посвідченої заяви батька про визнання батьківства від 20 квітня 2018 року, на підставі ст. 126 СК України) було внесено зміни до актового запису № 1048 від 30 березня 2018 року про народження дитини: ім'я дитини « ОСОБА_6 » змінено на « ОСОБА_5 », прізвище дитини « ОСОБА_6 » змінено на « ОСОБА_5 », зазначено батьком дитини « ОСОБА_1 », що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00025849479 від 04 березня 2020 року (а.с. 91-93).
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.12.2012 року у цивільній справі № 232/4300/12 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.
Як вбачається із заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року у цивільній справі № 232/4300/12 (а.с. 73), воно містить відмітку про набрання законної сили 04 січня 2013 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.10.2020 року у цивільній справі № 232/4300/12 було відмовлено ОСОБА_1 у поновлені строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року у справі № 232/4300/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу; заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року по справі № 232/4300/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу залишено без задоволення.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року у цивільній справі № 232/4300/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року було залишено без змін.
Постанова Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року у цивільній справі № 232/4300/12 набрала законної сили 14 січня 2021 року відповідно до ст. 384 ЦПК України.
Таким чином, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року у цивільній справі № 232/4300/12 (а.с. 16), вже містить відмітку про набрання законної сили 14 січня 2021 року.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку; вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, вважається їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Відповідно до ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
З огляду на встановлені обставини, беручи до уваги заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року у цивільній справі № 232/4300/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, яким розірвано шлюб між сторонами, місцевий суд прийшов до вірного переконання про те, що сторони перебували у шлюбі у розумінні ст. 60,114 СК України та ст. 368 ЦК України у період з 25 квітня 2010 року до 04 січня 2013 року включно.
Покликання в позовній заяві та апеляційній скарзі на те, що датою припинення шлюбних відносин є 14 січня 2021 року, тобто дата набрання законної сили постанови Вінницького апеляційного суду за результатами перегляду заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року у цивільній справі № 232/4300/12 не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Принцип юридичної визначеності (принцип res judicata) є одним із основоположних аспектів верховенства права, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Принцип юридичної визначеності також відображений і у остаточному Рішенні Європейського суду з прав людини від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» (заява № 4994/04).
Так, зміна дати набрання законної сили заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року у цивільній справі № 232/4300/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу з 04 січня 2013 року на 14 січня 2021 року, тобто на 8 років, без виключних на те підстав, жодним чином не відповідає принципу юридичної визначеності.
Дії ОСОБА_1 , спрямовані на оскарження та перегляд рішення суду про розірвання шлюбу, враховуючи тривалу обізнаність як про його існування, так і про його правові наслідки, що достеменно підтверджується наявними в матеріалах справи належними, допустимими і достатніми доказами, є недобросовісними діями, що порушують принцип юридичної визначеності.
Водночас, відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Так, постановою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року було встановлено, що «після ухвалення рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_5 повідомляв суду про себе як неодружену особу 14 липня 2017 року; більше того, 20 квітня 2018 року ОСОБА_5 звертався з заявою про визнання батьківства, в якій зазначив, що батьки дитини у шлюбі не перебувають; указані обставини свідчать про те, що відповідач знав про розірвання шлюбу між ним та позивачкою; доводи ОСОБА_5 про те, що між сторонами фактично існували шлюбні відносини до 2019 року є безпідставними, оскільки документально не підтвердженні та заперечуються ОСОБА_3 ».
Вказані обставини позивачем не спростовані будь-якими належними, допустимими і достатніми доказами.
Таким чином, встановивши, що сторони перебували у шлюбі до 04 січня 2013 року, відповідач набула право власності на квартиру під АДРЕСА_1 , автомобіль марки (моделі) «PEUGEOT-208», 2014 року випуску, автомобіль марки (моделі) «SUBARU OUTBACK», 2007 року випуску у період після розірвання шлюбу, а позивачем, в свою чергу не доведено факт проживання ним з ОСОБА_3 , як сім'єю у період після 04 січня 2013 року та не заявлено таку вимогу у вказаній цивільній справі, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для поділу між сторонами спірного майна відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, як спільного сумісного майна.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що суд попередньої інстанції взагалі не надав аналізу показанням свідків, які підтвердили обставини викладені у позовній заяві не заслуговують на увагу та спростовуються оскаржуваним рішенням, в тексті якого місцевим судом зазначено про заслуховування показань допитаних свідків, яким надана відповідна оцінка в силу ст. 89 ЦПК України, та такі не впливають на правильність висновків суду, які ґрунтуються на інших належних і допустимих доказах.
Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шикунової Аліни Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді О.С. Панасюк
Т.М. Шемета