вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" вересня 2022 р. Справа№ 910/995/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2022
у справі №910/995/22 (суддя - Алєєва І.В.)
за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування
житлового фонду Голосіївського району м. Києва"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект"
про стягнення 40 078,69 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (далі - Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - Товариство) заборгованості у розмірі 40 078,69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не оплачені надані позивачем послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, будинок 8, квартира №13, власником якої є Товариство, у період з 01.05.2015 по 01.08.2021, на суму 30 817,49 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 6 824,43 грн. інфляційних втрат та 2 436,77 грн. трьох процентів річних, нарахованих на вищевказану суму боргу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2022 у справі №910/995/22 відмовлено у задоволенні позову Компанії до Товариства про стягнення 40 078,69 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним послуг саме з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору, а надані позивачем копії актів з контрагентами не є належними доказами на підтвердження факту надання спірних послуг, в розумінні статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з прийнятим рішенням, Компанія подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2022 у справі №910/995/22 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з позивача на користь відповідача 30 817,49 грн. заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, за період з 01.05.2015 по 01.08.2021, 6 824,43 грн. інфляційних втрат, 2 436,77 грн. трьох процентів річних. Стягнути з Товариства на користь Компанії всі витрати по сплаті судового збору.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, суд не подав належної оцінки поданим позивачем доказам, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого судового рішення у даній справі.
Також в апеляційній скарзі ставиться питання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.05.2022 апеляційну скаргу Компанії у справі №910/995/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 витребувано справу №910/995/22 у Господарського суду міста Києва та відкладено вирішення питань стосовно руху апеляційної скарги.
06.06.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/995/22 з Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 поновлено строк на подання апеляційної скарги Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2022 у справі №910/995/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "СК "Брокбізнес" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2022, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2022 у справі №910/995/22, роз'яснено учасникам справи, що апеляційну скаргу буде розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 надіслана сторонам за офіційними електронними адресами, які наявні в матеріалах справи, у зв'язку з відсутністю фінансування видатків, які передбачені на поштову кореспонденцію у Північному апеляційному господарському суді.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши статті 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 3 Конституції України та статті 2, 11 ГПК України.
Позиції учасників справи
Відповідач, у порядку статті 263 ГПК України своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується матеріалами справи, житловий будинок №8 за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, ввійшов до державного житлового фонду, був віднесений до комунальної власності територіальної громади міста Києва та переданий до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
Рішенням Голосіївської районної в м. Києві ради від 30.01.2003 №14/21 "Про створення Комунального підприємства для технічного обслуговування житлового і нежитлового фонду та утримання прибудинкової території Голосіївського району м. Києва "Голосіїво-житло", створено Комунальне підприємство "Голосіїво-житло".
Розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві ради від 02.08.2007 №58 "Про перейменування підприємства" перейменовано в Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району" та на підставі рішення Київської міської ради від 31.03.2011 №102/5489 віднесено до сфери управління Київської міської ради, її виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, у межах повноважень, визначених в порядку встановленому законодавством.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 09.09.2010 №7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві» та у зв'язку з припиненням повноважень, на підставі рішення Голосіївської районної в місті Києві ради від 19.10.2010 №41/10 "Про передачу майна" Голосіївська районна в місті Києві рада передала майно територіальної громади Голосіївського району міста Києва зі свого балансу на баланс Комунального підприємства "Дирекція з управління обслуговування житлового фонду Голосіївського району", в тому числі будинок №8 за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Заболотного.
З метою реалізації Закону України "Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки" та рішення Київської міської ради від 16.09.2010 №12/4824 "Про затвердження Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства міста Києва на 2010-2014 роки", а також посилення ефективності управління майном та вдосконалення роботи комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва і здійснюють свою діяльність у сфері утримання та обслуговування житлового фонду, рішенням II сесії Київської міської ради VII скликання від 09.10.2014 №270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва" Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району" перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" та віднесено до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
Товариство є власником квартири №13 в будинку №8 по вулиці Академіка Заболотного у місті Києві.
За твердженням Компанії, у зв'язку з несплатою відповідачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: місто Київ, вулиця Московська, будинок 8, квартира №13, власником якої є відповідач, у період з 01.05.2015 по 01.08.2021 на суму 30 817,49 грн. позивач звернувся до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Частиною 1 статті 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Згідно з частиною 2 статті 382 ЦК України, власникам квартир та нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.
Відповідно до статті 360 ЦК України, співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 202, статтею 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Положеннями статті 208 ЦК України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними, а також у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.
Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Як свідчать матеріали справи, між Компанією та Товариством будь-які договори не укладалися, тобто між сторонами відсутні договірні правовідносини.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є, зокрема, вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; права та обов'язки сторін; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору.
Пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що саме на виконавця покладено обов'язок підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, як і доказів ухилення останнього від укладення такого договору в спірний період.
Згідно з положеннями статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено право споживача на одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та обов'язок з оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з пунктом 5 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі та у строки, встановлені договором або законом.
Розмір плати за житлово-комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13.
Враховуючи наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що у разі не укладення сторонами договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, позивач повинен довести надання ним таких послуг.
Слід зазначити, що факт здійснення господарської операції з надання послуг підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Підпунктом 2.1 пункту 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з положеннями статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Позивач зазначає, що нарахування за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку 8 по вулиці Академіка Заболотного у місті Києві здійснювались з 01.05.2015 по 01.08.2021.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів у підтвердження фактичного надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за спірний період.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки згаданою нормою не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту направлення позивачем на адресу відповідача рахунків для оплати послуг по будинку 8 по вулиці Академіка Заболотного у місті Києві з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.
Положеннями статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Дослідивши матеріали справи, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним послуг саме з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору, а надані позивачем копії актів з контрагентами не є належними доказами на підтвердження факту надання спірних послуг, в аспекті ст. 78, 79 ГПК України.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність можливості встановити з якого моменту боржник у спірних правовідносинах вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати цих послуг, що відповідно, визначає право кредитора вимагати стягнення сум трьох процентів річних та індексу інфляції в порядку частини 2 статті 625 ЦК України, враховуючи відсутність між сторонами договірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.
Згідно з частиною 1 статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2022 у справі №910/995/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2022 у справі №910/995/22 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва".
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2022 у справі №910/995/22.
5. Матеріали справи №910/995/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
А.Г. Майданевич
Повний текст постанови підписано 20.09.22.