Справа № 182/1084/21
Провадження № 2/0182/70/2022
Іменем УКРАЇНИ
20.09.2022 м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 17 лютого 2018 року від дав в борг відповідачу кошти в розмірі 1 466 000 грн. 00 коп., про що свідчить письмова розписка. Відповідач зобов'язувався повернути вказані кошти в строк до 19 лютого 2018 року. Саме на цих умовах вони й уклали договір позики. Тому, оскільки відповідачем вищевказана сума боргу в добровільному порядку не сплачена, змушений звернутися до суду та стягнути її в примусовому порядку. Окрім цього, з урахуванням того, що відповідач кошти у визначені терміни не повернув та строк прострочення зобов'язання становить 1 095 днів, відповідач повинен сплати три відсотки річних від суми боргу в розмірі 131 819 грн. 51 коп. Таким чином, на підставі викладеного, а також з урахуванням того, що права позивача були порушені, останній звернувся до суду за його захистом та просить суд стягнути з відповідача в примусовому порядку заборгованість в розмірі 1 466 000 грн. 00 коп. та 3 % річних від суми боргу в розмірі 131 819 грн. 51 коп.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2021 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.17-18).
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, своїм правом на подання відзиву до суду не скористався, будь-які чи клопотання на адресу суду від нього не надходили. Конверт, який був направлений за останньою відомою адресою його місця проживання та перебування повернувся з відміткою «За закінченням терміну зберігання» (а.с.21). Крім того, відповідача було повідомлено про розгляд справи судом на офіційному сайті «Судової влади» (а.с.19).
Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення ОСОБА_1 до суду стало порушення його прав щодо неповернення належних йому коштів відповідачем по справі, а тому на підтвердження своїх вимог та обґрунтувань звернення до суду позивач долучає до матеріалів справи копію розписки від 17 лютого 2018 року належним чином засвідчену (а.с.4).
При цьому, за правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як вбачається зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено судом, єдиним доказом, в обґрунтування своїх вимог щодо стягнення заборгованості, на думку позивача, є долучена розписка, з якої вбачаються виправлення, які суттєво змінюють зміст даної розписки, окрім цього копія вищевказаної розписки не містить даних, які б ідентифікували та конкретизували той факт, що саме відповідачем вона була власноруч складена. Попри це, Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області, на підставі ухвали суду від 22 березня 2021 року, позивачу було надано строк для усунення недоліків, з посиланням на ст.95 ЦПК України, щодо подання письмового доказу, в даному випадку, яким є оригінал розписки та, у відповідності до вимог вищевказаної статті, повинна бути в оригіналі (а.с.10). Однак, позивачем на виконання вищевказаної ухвали суду було долучено заяву, в якій містилося посилання на ч.5 ст.95 ЦПК України щодо письмово доказу (оригіналу розписки), який знаходиться у нього та який долучений до матеріалів справи в копії, як належним чином засвідчений. В той час, позивачем в заяві про усунення недоліків зазначається про той факт, що у разі, якщо судом долучений ним доказ буде визнано недопустимим та цей доказ не буде прийнятий до уваги, то суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, в чому він саме відхиляє такий доказ (а.с.13-14). Тому, у зв'язку з обставинами, які склалися, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України, встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року N 6-1967цс15, яка, згідно зі ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки, суд для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.
Саме такий правовий висновок про застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79 цс14, які, згідно зі ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх судів України.
Зокрема, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого, дійсно, вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Надана позивачем розписка від 17 лютого 2018 року, оригінал якої до матеріалів справи долучений не був, та, зі слів позивача, знаходиться у нього, не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки в її змісті відсутня фіксація факту передачі грошових коштів від позивача. Також, більшість записів здійснено з виправленнями, що унеможливлює встановлення судом факту узгодження повернення суми боргу в конкретний період. Таким чином, з огляду на зміст розписки, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами будь-яких грошових зобов'язань, які випливають саме з договору позики. Інших доказів на підтвердження факту укладання договору позики позивачем не надано та судом не встановлено, а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за розпискою - відсутні, у зв'язку з тим, що долучена копія розписки та численні виправлення, відсутність повних даних сторін, відмови від долучення до матеріалів справи оригіналу розписки є недопустимим, копія розписки є неналежним доказом на підтвердження вимог, що тягне за собою відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 128, 131, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 284, 354 ЦПК України, ст. 15, 207, 524, 1046-1049 ЦК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал