Справа № 127/14035/21
Провадження № 22-ц/801/1466/2022
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Оніщук В. В.
15 вересня 2022 рокуСправа № 127/14035/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Оніщука В.В.,
суддів: Рибчинського В.П., Денишенко Т.О.,
з участю секретаря судового засідання: Олійник Г.Є.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Вінницька міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 червня 2022 року, ухвалене в складі судді Дернової В.В., в залі суду,
встановив:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, скасування реєстрації договору земельного сервітуту.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником вбудованого приміщення - майстерні по ремонту одягу в багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 .
В січні 2021 року позивачу було повідомлено про те, що департаментом земельних ресурсів було складено акт №25, за яким нараховано заборгованість на земельну ділянку на підставі договору земельного сервітуту від 20.09.2005.
Позивачем вказано, що між ним та відповідачем було укладено договір земельного сервітуту, зареєстрований 20.09.2005 за №142 в книзі обліку договорів земельного сервітуту, строк дії якого завершився 20.09.2015, однак ОСОБА_1 не подавав та не підписував заяву про поновлення терміну дії договору оренди (сервітуту) земельної ділянки, а також не підписував договір сервітуту, зареєстрований у книзі обліку договорів земельного сервітуту від 26.11.2015 за №712/11-15, а тому продовження правовідносин земельного сервітуту не відповідало його волевиявленню.
На підставі викладеного, позивач звернувшись в суд з даним позовом, просив: визнати незаконним та скасувати п.п. 8, 8.1, 8.2 додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 28.08.2015 №2260; скасувати запис про проведену реєстрацію договору земельного сервітуту від 26.11.2015 за №712/11-15 у книзі обліку договорів земельного сервітуту.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 червня 2022 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано п. 8, 8.1, 8.2 Додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 28.08.2015 №2260 «Про укладення, поновлення договорів земельного сервітуту».
Скасовано запис про проведену реєстрацію договору земельного сервітуту №712/11-15 від 26.11.2015 у книзі обліку договорів земельного сервітуту.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір не було підписано ОСОБА_1 , а оскільки у спірних правовідносинах волевиявлення позивача було відсутнє (ні заява, ні договір ним не підписувалися), тому правочин не є вчиненим, а договір сервітуту не є укладеним.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Вінницька міська рада, подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги заявником зазначено, що захист порушеного права позивача має вирішуватися в порядку, встановленому КАС України. Судом першої інстанції порушено норми процесуального права при постановленні ухвали про відмову у закритті провадження з вищевказаних підстав.
Також скаржником вказано, що судом першої інстанції взагалі не досліджувалась процедурність прийняття оскаржуваного рішення відповідачем.
Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував незаконність дій відповідача чи порушення процедури їх вчинення.
Представником ОСОБА_1 надіслано на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про безпідставність скарги, у задоволенні якої просить відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених у ній.
Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що пунктом 36 рішення Вінницької міської ради від 06.07.2005 №1346 «Про передачу в оренду, надання в постійне користування земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту та внесення змін в рішення Вінницької міської ради» було вирішено укласти договір земельного сервітуту із суб'єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_1 на частку прибудинкової території, площею 0,0054 га багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , терміном на 10 років (а.с. 12-14).
Згідно з п. 8 Додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 28.08.2015 №2260 «Про укладення, поновлення договорів земельного сервітуту» було поновлено термін дії договору про встановлення земельного сервітуту від 20.09.2005 №142 на 10 років шляхом укладення з гр. ОСОБА_1 відповідної угоди про поновлення терміну дії договору про встановлення земельного сервітуту на частку прибудинкової території по АДРЕСА_1 , площею 0,0054 га, для комерційного використання (а.с. 20-21).
10 вересня 2015 року між Вінницькою міською радою в особі заступника міського голови Матусяка Сергія Володимировича та гр. ОСОБА_1 укладено Угоду про поновлення (продовження) договору про встановлення земельного сервітуту №142 від 20.09.2005, якою поновлено термін дії договору про встановлення земельного сервітуту на частку прибудинкової території по АДРЕСА_1 , площею 0,0054 га, для комерційного використання терміном на 10 років з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою до 28.08.2025 (а.с. 23-24).
Вказаний договір було зареєстровано у книзі обліку договорів земельного сервітуту від 26.11.2015 за №712/11-15 (а.с. 23 - на звороті). Оригінал вказаного договору суду надано не було.
Разом з тим, суду надано оригінал заяви про поновлення терміну дії договору оренди (сервітуту) земельної ділянки від імені ОСОБА_1 від 09.07.2015 індекс Т-01-63024 (а.с. 52).
Відповідно до Висновку експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи від 05.04.2022 №5958/5959/21-21 підписи у заяві від імені ОСОБА_1 про поновлення терміну дії договору оренди (сервітуту) земельної ділянки від 09.07.2015, адресованій Вінницькій міській раді, у графі «заявник» та у двох графах «підпис» у розділі «Примітка:», - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами) (а.с. 94-98).
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно з частино третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У постанові від 16 червня 2020 року (справа №145/2047/16-ц) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
У справі, що переглядається, предметом позову є матеріально-правові вимоги про визнання незаконним та скасування п.п. 8, 8.1, 8.2 додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 28.08.2015 №2260, а також скасування запису про проведену реєстрацію договору земельного сервітуту від 26.11.2015 за №712/11-15 у книзі обліку договорів земельного сервітуту. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що договір сервітуту, на підставі, якого проведена державна реєстрація права оренди, не є укладеним, оскільки позивач цей договір не підписував (не укладав).
Отже, зважаючи на предмет і підстави позову, предметом доказування у даній справі є факт укладення або не укладення договору сервітуту, зареєстрованого 26.11.2015 за №712/11-15.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Матеріалами справи, зокрема, висновком експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи від 05.04.2022 №5958/5959/21-21 підтверджується, що підписи у заяві від імені ОСОБА_1 про поновлення терміну дії договору оренди (сервітуту) земельної ділянки від 09.07.2015, адресованій Вінницькій міській раді, у графі «заявник» та у двох графах «підпис» у розділі «Примітка:», - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).
Також матеріалами справи підтверджується факт не надання відповідачем на вимогу ухвали суду першої інстанції оригіналу договору земельного сервітуту, який було зареєстровано у книзі обліку договорів земельного сервітуту від 26.11.2015 року за №712/11-15.
За таких обставин, аналіз наведених фактів у сукупності дає підстави погодитися з висновком суду першої інстанції про ухилення відповідача від подання необхідного документа для проведення експертизи, що є підставою у поєднані з іншими поданими суду доказами встановити факт не укладення угоди від 10.09.2015, зареєстрованої 26.11.2015 за №712/11-15.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що дана справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства не приймаються судом до уваги, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції в ухвалі від 07 липня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження з наведених підстав, спір не є публічно - правовим з огляду на те, що на підставі оспорюваного рішення суб'єкта владних повноважень виникло речове право - право земельного сервітуту, що свідчить про приватно - правовий характер спору.
Також безпідставними є посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності, з огляду на наступне.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач до винесення рішення у справі правом заявити про застосування позовної давності, не скористався.
Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скаржника не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, тому судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, -
постановив:
Апеляційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий: В. В. Оніщук
Судді: В. П. Рибчинський
Т. О. Денишенко