ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.09.2022Справа № 910/4382/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 101 497,35 грн,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
У червні 2022 року Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) неустойки в розмірі 101 497,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок порушення відповідачем терміну доставки вантажу за залізничною накладною від 14 вересня 2021 року № 0401704 у прямому міжнародному залізничному сполученні позивач, як одержувач вантажу, нарахував Залізниці неустойку, у вищезазначеному розмірі, на підставі Угоди про міжнародні вантажні сполучення від 1 листопада 1951 року зі змінами та доповненнями (далі - Угода).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 червня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
29 червня 2022 року через загальний відділ канцелярії суду позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 липня 2022 року вищенаведену позовну заяву Підприємства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4382/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
2 серпня 2022 року через загальний відділ канцелярії суду надійшов відзив Залізниці на позовну заяву від 27 липня 2022 року, в якому відповідач заперечив проти задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що наданий позивачем договір про надання послуг від 12 лютого 2018 року № 08906/ЦТЛ-2018/18/158 припинив свою дію 30 червня 2020 року, на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами діяв інший договір від 27 березня 2020 року № 8208593, однак не був долучений сторонами. Також Залізниця вказала, що позивач надав невірний розрахунок неустойки, оскільки застосовано невірну відсоткову ставку. За розрахунком Залізниці, обґрунтований розмір неустойки становить 60 898,41 грн.
Також 2 серпня 2022 року відповідач подав клопотання про зменшення розміру неустойки від 27 липня 2022 року, посилаючись на введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
5 серпня 2022 року через загальний відділ діловодства суд від Підприємства надійшла відповідь на відзив від 2 серпня 2022 року № 1033, в якій позивач не заперечував обставину припинення дії договору від 12 лютого 2018 року № 08906/ЦТЛ-2018/18/158 між сторонами, зазначивши, що він був помилково доданий до позовних матеріалів. Однак стверджував, що між вказаними суб'єктами господарювання виникли правовідносини з перевезення, що підтверджується спірною накладною. Також Підприємство наполягало на правильності власного розрахунку.
Жодних інших заяв по суті справи або клопотань сторонами не подано.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання сторонами у даній справі заяв по суті спору, в яких останні висловили свої правові позиції, доводи та міркування щодо спірних вимог, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, в яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14 вересня 2020 року зі станції Буганяй (Литовська Республіка, 126302) до станції призначення Одеса-Західна (Україна, 401702) Залізниці на адресу Підприємства були відправлені вагони №№ 51259943, 57968711, 55306344, 57934663, 51260701, 51259588 з вантажем - паливо авіаційне. Вказане перевезення оформлено залізничною накладною № 0401704 та здійснювалося у міжнародному сполученні.
Обґрунтовуючи свої вимоги, Підприємство посилалося на те, що вантаж за вищезазначеною залізничною накладною прибув до станції призначення лише 1 жовтня 2020 року, тобто із простроченням у 5 діб.
За приписами статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України.
Згідно параграфу 3 статті 14 Угоди укладання договору перевезення підтверджується накладною.
Відповідно до параграфів 2, 3 статті 24 Угоди строк доставки вантажу визначається виходячи з наступних норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км. Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу. Термін доставки вантажу збільшується на 2 доби, зокрема, на кожне перевантаження вантажу у вагони іншої ширини колії; на кожну перестановку вагонів, вантажу на осях на візки іншої ширини колії.
За умовами параграфів 5, 7 статті 24 Угоди перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною.
Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливість передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
Враховуючи те, що днем фактичного укладення між сторонами договору перевезення є 14 вересня 2019 року, термін доставки вантажу розпочався 15 вересня 2019 року та складав 12 діб, що розрахований шляхом ділення загальної відстані доставки вантажу - 1 787 км на кожні розпочаті 200 км та додавання однієї доби на операції, пов'язані з відправленням вантажу, та додавання 2 діб відповідно до відміток у графі 32 спірної накладної.
Проте з матеріалів справи вбачається, що зазначені вагони за накладною № 0401704 прибули на станцію Одеса-Захід лише 1 жовтня 2019 року, що підтверджується відміткою в графі 27 накладної.
Оскільки фактичний термін доставки склав 17 діб, а нормативний - 12 діб (1 787 / 200 + 3 доби), тому відповідач прострочив доставку вантажу на 5 діб.
Факт прострочення доставки вантажу на вказаний термін відповідач не заперечував у своєму відзиві.
Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
У частині 1 статті 19 ГПК України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Суд зазначає, що Угода передбачає обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору.
Відповідно до параграфа 1 статті 46 Угоди право на пред'явлення претензії до перевізника належить відправнику та отримувачу.
Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із претензією від 18 листопада 2021 року № 2239, в якій просив відповідача розглянути вказану претензію та перерахувати на рахунок позивача відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки в розмірі 101 497,35 грн.
З матеріалів справи вбачається, що зазначена претензія була отримана Залізницею 22 листопада 2021 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення вказаного поштового відправлення № 0505039705340.
Параграфом 2 статті 47 Угоди передбачено момент виникнення права на пред'явлення претензії та позову, за умовами якого право пред'явлення претензії та позову про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки, виникає з дня видачі вантажу одержувачеві.
Параграфом 1 статті 47 Угоди визначено умови, за дотримання яких може пред'являтися відповідний позов. Так, відповідно до положень даного параграфу позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Право пред'явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред'явити претензію перевізнику.
За приписами параграфу 3 статті 47 Угоди позов може бути пред'явлений, якщо перевізник не дав відповіді на претензію в строк, встановлений на розгляд претензії, або якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особі, яка звернулася із претензією, про відхилення претензії повністю або частково.
З системного тлумачення змісту статті 47 Угоди вбачається, що право на звернення із позовом виникає у особи при одночасній наявності умов, які передбачені усіма трьома параграфами даної статті.
У свою чергу параграфом 7 статті 46 Угоди передбачено, що перевізник зобов'язаний у 180-денний строк з дня отримання претензії розглянути її та надати на неї відповідь, і при повному чи частковому визнанні претензії сплатити особі, що звернулася з претензією, належну до сплати суму.
Судом встановлено, що відповідач не надав у встановлений термін відповіді на вказану претензію, тому у Підприємства виникло право на подачу позову.
Відповідно до параграфу 5 статті 14 Угоди кожен наступний перевізник, приймаючи до перевезення вантаж разом із накладною, вступає тим самим у договір перевезення та приймає на себе обов'язки, які з нього виникають.
Згідно параграфів 1, 2 статті 45 Угоди (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо перевізником не було дотримано терміну доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 «Термін доставки вантажу», перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.
Розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення строку доставки, що розраховується як відношення перевищення терміну доставки (на добах) до загального строку доставки, а саме:
6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального строку доставки;
18 % провізної плати за перевищення терміну доставки більше однієї десятої, але не понад три десяті загального терміну доставки;
30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.
Враховуючи вищевикладене, ставка спірної неустойки складає 30 % (5 / 12 = 0,42).
Визначений відповідачем інший розмір неустойки 18 % є необґрунтованим, так як розраховувався Залізницею як відношення кількості діб прострочення не до загального нормативного терміну доставки, визначеного за правилами статті 24 Угоди, а до фактичного терміну доставки (17 діб).
У той же час, суд перевірив розрахунок позивача та вважає його необґрунтованим, оскільки, позовні вимоги заявлені саме до Залізниці, а отже базою нарахування штрафу відповідно до параграфу 2 статті 46 Угоди (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) є провізна плата саме Залізниці, а не загальна провізна плата всіх перевізників, на яку нараховував штраф позивач.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року в справі № 910/17063/19.
Як вбачається з графи 51 спірної накладної, розмір провізної плати Залізниці становить 212 958,00 грн.
Згідно перерахунку суду обґрунтований розмір неустойки становить 63 887,40 грн (212 958,00 х 0,3).
У зв'язку з цим дана вимога є обґрунтованою лише в частині вказаної суми.
Що стосується поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, індексу інфляції та трьох процентів річних до 0 грн.
Судом встановлено, що Угода не містить відповідних положень щодо зменшення розміру неустойки.
У той же час, згідно зі статтею 5 Угоди за відсутності відповідних положень у цій угоді застосовується національне законодавство тієї сторони, в якій правомочна особа реалізує свої права.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, в даному випадку, позивач взагалі не вказав на те, що йому спричинені збитки, а відтак розмір штрафу значно перевищує збитки, а наявність інших обставин, які мають істотне значення, підтверджується наступним.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Разом із цим, наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити для нього непомірний тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.
Враховуючи правове значення неустойки, а також те, що відповідач віднесений до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83, в умовах воєнного стану, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 85 % від обґрунтованої суми неустойки, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 9 583,11 грн. Таке зменшення суд першої інстанції вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, яке запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, вимоги підприємства підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" (04071, місто Київ, вулиця Верхній Вал, будинок 68; ідентифікаційний код 30603572) 9 583 (дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят три) грн 11 коп. неустойки та 1 561 (одну тисячу п'ятсот шістдесят одну) грн 66 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 19 вересня 2022 року.
СуддяЄ.В. Павленко