15 вересня 2022 року № 320/9835/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії
до суду звернулась ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код: 22933548, Юридична адреса: 08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10. Адреса для листування: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.10.2020 №104250006402 щодо відмови у призначенні пенсії, відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” із зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, з моменту звернення, призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , пенсію за віком, як потерпілій від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 4). Зазначила, що 25.09.2020 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС". Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 01.10.2020 року № 104250006402 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку, у зв'язку із тим, що позивач не підтвердила період проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю 4 роки до 01.01.1993 року. Позивач вважає це рішення і дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання. Крім того, у цій ухвалі відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
21 вересня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позову не визнав і просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі.
Так, відповідач вказує, що згідно записів трудової книжки, паспортних даних позивача та довідок від 14.09.2020 № 15.2-03/2382, від 15.09.2020 № 15.2-03/2585, від 25.09.2020 № 15.2-03/5328, що видані Білоцерківською міською радою, позивач проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю в період з 26.04.1986 по 06.03.1987 та з 07.03.1987 по 28.04.1989, що сукупно становить 3 роки 3 дні. Водночас відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» станом на 1 січня 1993 р. потрібно проживання упродовж не менше 4-х років.
Крім цього, позивачем до пакету документів не було дадано довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"), як то передбачено положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт, виданий Білоцерківським міським відділом ВС МВС у Київській області 14.05.1983 серії VII -БК 500351. З 26.09.1979 року по 06.03.1987 рік - проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_2 .
Київською обласною державною адміністрацією видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 р. по 1993 р., категорії 4, серії НОМЕР_2 .
Як вбачається із матеріалів справи та не було спростовано відповідачем 26.09.1979 року по 06.03.1987 рік позивач була зареєстрована в АДРЕСА_2 .
Згідно наказу № 67-к від 05.11.1983, була прийнята на роботу з 01.11.1983 на АТЗТ «Взуттєва виробничо-торгівельна фірма «БІВЗУТ» м. Б. Церква.
22.11.1986 року вступила у шлюб з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який було зареєстровано відділом РАЦС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області. Прізвище дівоче позивача - Сухолитко, змінено на ОСОБА_3 . Актовий запис про шлюб № 1602.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача народився син - ОСОБА_4 , актовий запис про народження № 2603 від 24.11.1987, місце реєстрації - відділ РАЦС Білоцерківського Міськвиконкому.
Згідно наказу № 45-к від 28.04.1989 була звільнена за ст. 38 КЗпП - за власним бажанням в зв'язку з доглядом за дитиною віком до 8 років.
В період з 1990 року по 1992 рік син позивача ОСОБА_4 відвідував дошкільний навчальний заклад (ясла-садочок) комбінованого типу № 26 « Струмочок», що підтверджено довідкою від 04.02.2021 № 04.
На підтвердження факту проживання позивача в м. Б.Церква Київської області в період з 28.04.1989 року по 01.01.1993 рік позивач вказує, що проживала та була зареєстрована в зазначений період часу в АДРЕСА_3 . Однак в зв'язку з відсутністю будинкової ( домової) книги на будинок АДРЕСА_4 , яка не зберігалась за часом давності, офіційні записи про факт реєстрації позивача відсутні.
Згідно витягу з розпорядження № 1-3-194 від 19.10.1990 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (батькам чоловіка позивача ОСОБА_2 ), які проживають по АДРЕСА_3 , склад сім'ї - 6 чол.; дозволено прибудову - гараж для автомашини сина ОСОБА_2 .
Згідно анкети заяви від 02.10.1990 року батьків чоловіка позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на дозвіл по здійсненню узаконення добудов до будинку АДРЕСА_4 , зазначено склад осіб, що проживають (по домовій книзі) - 6 осіб: 2 заявники, син, невістка, донька, онук.
Також позивач зазначає, що при порівнянні двох документів (витягу з розпорядження № 1-3-194 від 19.10.1990 року та анкети заяви від 02.10.1990 року) вбачається, що мова іде про сина - саме про ОСОБА_2 , чоловіка позивача, а невістка та онук - це позивач ОСОБА_1 і син ОСОБА_4 .
Відтак позивач вважає, що у період з 01.01.1989 по 01.01.1993, вона проживала та згідно трудової книжки, працювала в м. Біла Церква, яке згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.08.1990 року № 378-р включено до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, і постановою КМУ від 23.07.1991 року № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного віднесення.
25 вересня 2020 року позивач звернулась до відповідача, через Білоцерківський відділ обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, з заявою про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та подала наступні документи: паспорт громадянина України, ідентифікаційний номер, трудова книжка, довідки про періоди реєстрації і проживання, а також посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 4.
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 01.10.2020 № 104250006402 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку, у зв'язку із тим, що позивач не підтвердила період проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю 4 роки до 01.01.1993 року.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 вищезазначеної частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям проводиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з п.13 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Згідно з ч. 2 ст. 55 Закону №796-ХІІ, пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Спір між позивачкою і відповідачем фактично виник з питання щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю та відповідно її права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до записів трудової книжки, довідки про реєстрацію місця проживання від 14.09.2020 № 15.2-03/2382 та архівної довідки, що видана Білоцерківською міською радою 18.09.2020 № 1656/06-03 позивач проживала та працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю в період з 26.04.1986 по 28.04.1989, тобто 3 роки та 3 дні.
На підтвердження факту проживання в період з 1990 року по 1992 рік позивач приєднала до матеріалів справи довідку Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 26 « Струмочок» Білоцерківської міської ради Київської області від 04.02.2021 № 04, відповідно до якої син позивача ОСОБА_4 відвідував дошкільний навчальний заклад (ясла-садочок) комбінованого типу № 26 «Струмочок».
Однак, як вбачається із матеріалів справи, наявний доказ був відсутній у розпорядженні відповідача на момент прийняття оскаржуваного рішення, оскільки виданий у 2021 році в той час рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте у 2020 році.
Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивач станом на 1 січня 1993 року проживала у зоні посиленого радіологічного контролю проміжок часу, необхідний для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбачене положеннями статті 55 Закону №796-XII, - не менше 4 років.
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше чотирьох років, - категорія 4.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
За змістом частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Відповідно до п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (чинного на час видачі позивачу посвідчення, далі - Порядок №51), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з п.10 Порядку №51, посвідчення видаються, зокрема, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Таку ж правову позицію підтримує Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 по справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019 по справі № 464/4150/17, від 09.01.2020 по справі № 363/3976/16-а, від 26.03.2020 по справі № 652/610/16-а, від 18.06.2020 по справі № 751/2738/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17, яка враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 1993 року постійно проживала або постійно працювала чи постійно навчалася у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що дає їй право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент звернення до суду з даним позовом не надано.
Суд наголошує на тому, що наявність у позивача на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії дійсного посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), свідчить про те, що Київською обласною державною адміністрацією було вже визнано, що період проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить більше 4 років.
Таким чином, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить більше 4 років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Водночас суд не вбачає неправомірної поведінки суб'єктом публічного права при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки за відсутності повного пакету документів, враховуючи, що його діяльність чітко врегульована та регламентована актами законодавства, суб'єкт владних повноважень діяв відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно з ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то суд зазначає таке.
Слід зазначити, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
У постанові від 05.09.2018 року по справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.
Відтак, розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії позивачу за віком на пільгових умовах з моменту звернення за призначенням пенсії, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні, оскільки рішення, що оскаржується, не містить інформації щодо наявності у позивача страхового стажу та досягненя пенсійного віку, тощо.
Дана обставина позбавляє суд можливості з'ясувати і ретельно перевірити наявність усіх обставин та умов, за яких суб'єкт владних повноважень-відповідач може прийняти те рішення, до якого суд його зобов'язує.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були повністю спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, судовий збір в розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.10.2020 № 104250006402.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10 ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 25.09.2020 щодо призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10 ЄДРПОУ 22933548) судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2022.
Суддя Панченко Н.Д.