16 вересня 2022 року № 320/9139/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області №Ф-435721-54-У від 12.11.2019.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірною йому визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску на суму 36929,70 грн. за відсутності законодавчо визначених передумов для цього.
Так, позивач зауважує, що він до 20.04.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, до 01.01.2016 перебував на спрощеній системі оподаткування, а у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 - на загальній системі оподаткування, однак не отримував дохід, а тому в силу вимог чинного законодавства не мав обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску.
Крім того, позивач зауважив, що контролюючий орган не проводив щодо нього будь-яку перевірку, а тому підстави для виставлення вимоги відсутні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог зазначив, що згідно даних інтегрованої картки ОСОБА_1 з ЄСВ станом на 31.10.2019 позивачем не сплачено заборгованість з ЄСВ на загальну суму 36929,70 грн., яка виникла за періоди з IV кварталу 2013 року по IV квартал 2015 року та з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Вірменії та постійно проживає на території України, про що свідчить посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22.12.2009.
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) у період з 07.07.2008 по 28.04.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-435721-54У, якою позивачу станом на 22.01.2020 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 36929,70 грн.
Копія спірної вимоги була направлена контролюючим органом позивачу рекомендованою поштовою кореспонденцією, яка була повернута на адресу Головного управління ДПС у Київській області з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Судом встановлено, що копія спірної вимоги була направлена позивачу Васильківським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у відповідь на адвокатський запит представника позивача.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 31.12.2014 включно) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (п.2);
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу (п.3).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28.12.2014 р. N 77-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015) було викладено пункту 2 та 3 частини першої статті 7 Закону №2464 в такій редакції: "єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №2464 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць;
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 р. №2148-VIII, який набрав чинності з 11.10.2017), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно з частиною одинадцятою статті 8 Закону №2464 (в редакції до 31.12.2015) єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464 (в редакції з 01.01.2016) єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України" передбачено установити у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1147 гривень.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1218 гривень.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень.
Статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.
Згідно зі статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.
Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:
- у 2013 році - 398,01 грн. на місяць (1147,00 грн. х 34,7 %), 1194,03 грн. на квартал (398,01 грн. х 3);
- у 2014 та у 2015 роках - 422,65 грн. на місяць (1218,00 грн. х 34,7%), 1267,95 грн. на квартал (422,65 грн. х 3);
- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);
- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);
- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).
Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону №2464 єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464 (в редакції до 10.10.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства юстиції фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі-Інструкція №449) органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога).
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається у органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - у органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), зокрема, фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному чи уповноваженому представникові чи надіслано рекомендованим листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця перебування (проживання) з повідомленням про вручення.
Якщо платник на день надсилання (вручення) йому органом доходів і зборів вимоги про сплату боргу (недоїмки) не повідомив в установленому порядку про зміну місцезнаходження (місця проживання), вимога вважається належним чином надісланою (врученою) навіть у разі її повернення як такої, що не знайшла адресата.
Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги: службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або її законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис; працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, у разі надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Як зазначено вище, Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-4352721-54У, якою ОСОБА_1 нараховано до сплати заборгованість з єдиного соціального внеску на загальну суму 36929,70 грн.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про відсутність у нього, як у фізичної особи-підприємця, який перебував на спрощеній системі оподаткування до 01.01.2016, обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску у зв'язку з відсутністю доходів, з приводу чого, суд зазначає таке.
Відповідно до інформації з програмного забезпечення "Податковий блок" позивач як фізична особа-підприємець у період з 01.01.2012 по 31.12.2015 перебував на спрощеній системі оподаткування, а з 01.01.2016 по 28.04.2020 - на загальній системі оподаткуванням.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 станом на 31.10.2019 позивачем не сплачено наступні нарахування з єдиного соціального внеску на загальну суму 36929,70 грн., а саме:
- за IV квартал 2013 року (граничний термін сплати 20.01.2014) - 24,00 грн.;
- за І квартал 2014 року (граничний термін сплати 22.04.2014) - 1267,95 грн.;
- за ІІ квартал 2014 року (граничний термін сплати 21.07.2014) - 1267,95 грн.;
- за ІІІ квартал 2014 року (граничний термін сплати 20.10.2014) - 1267,95 грн.;
- за ІV квартал 2014 року (граничний термін сплати 20.01.2015) - 1267,95 грн.;
- за І квартал 2015 року (граничний термін сплати 20.04.2015) - 1267,95 грн.;
- за ІІ квартал 2015 року (граничний термін сплати 20.07.2014) - 1237,95 грн.;
- за ІІІ квартал 2015 року (граничний термін сплати 19.10.2014) - 1323,47 грн.;
- за ІV квартал 2015 року (граничний термін сплати 19.01.2016) - 1434,51 грн.;
- за 2017 рік (граничний термін сплати 09.08.2018) - 8448,00 грн.;
- за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 2457,18 грн.;
- за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.07.2018) - 2457,18 грн.;
- за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.10.2018) - 2457,18 грн.;
- за ІV квартал 2018 року (граничний термін сплати 21.01.2019) - 2457,18 грн.;
- за І квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.04.2019) - 2754,18 грн.;
- за ІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.07.2019) - 2754,18 грн.;
- за ІІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.10.2019) - 2754,18 грн.
Вказані пояснення підтверджуються відомостями з інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску.
Суд зазначає, що норми Закону №2464 в редакції, яка була чинна у період з 01.10.2013 по 31.12.2015 (період, за який позивачу було нараховано ЄСВ як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на спрощеній системі оподаткування), не містили положень щодо відсутності у фізичної особи-підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, обов'язку сплати єдиного соціального внеску у разі відсутності у неї доходу у відповідний звітний період.
Так, пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 31.12.2015) визначав таке право лише для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування.
У зв'язку з цим, суд вважає, що посилання позивача на відсутність у нього як у фізичної особи-підприємця, який перебував на спрощеній системі оподаткування, обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску за відповідний період є помилковими.
Період перебування позивача на загальній системі оподаткування з 01.01.2016 по 31.12.2016 передбачав здійснення нарахування та сплати єдиного соціального внеску лише у разі отримання підприємцем доходів або прийняття ним самостійного рішення про таке нарахування, однак матеріали справи свідчать, що за 2016 рік контролюючий орган не нараховував позивачеві ЄСВ.
Щодо періоду перебування позивача як фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування з 01.01.2017 по 30.09.2019 суд зазначає, що Закон №2464 (в редакції Закону №1774-VIII) у вказаний період визначив обов'язок фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування, сплати єдиного соціального внеску у розмірі, який не може бути менше розміру мінімального страхового внеску, та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Отже, у період з 01.01.2017 по 30.03.2019 позивач був зобов'язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску навіть за умови відсутності у нього доходу.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати позивачем єдиного соціального внеску за період з 01.10.2013 по 30.03.2019.
Враховуючи вказане, суд вважає, що нарахування контролюючим органом на підставі спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 36929,70 грн.
Щодо позиції позивача стосовно неправомірності формування спірної вимоги на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що нарахована на підставі спірної вимоги сума боргу з ЄСВ у розмірі 36929,70 грн. була визначена відповідачем на підставі даних інтегрованої картки з ЄСВ за період з 01.10.2013 по 30.03.2019.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Тобто, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є як акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску, так і облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Так, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
З огляду на вказане, суд вважає, що прийняття Головним управлінням ДПС у Київській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі інформації з інтегрованої картки позивача з єдиного соціального внеску відповідає вимогам чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція виловлена Верховним Судом у постанові від 11.09.2018 у справі №826/11623/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76518273) та від 05.02.2019 у справі №813/3060/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79615650).
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів сплати єдиного соціального внеску за період з 01.10.2013 по 30.03.2019, а тому суд вважає, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-435721-54У прийнята відповідачем правомірно та не підлягає скасуванню.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на пропуск десятиденного строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої-другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 2 Закону №2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до абзаців 4-6 частини четвертої статті 25 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини четвертої статті 25 Закону №2464).
Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464 у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Верховний Суд у складі судової палати в постанові від 25.02.2021 у справі №580/3469/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95240811) сформулював правовий висновок, відповідно до якого Закон №2464 не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.
Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.
З матеріалів справи вбачається про існування спірної вимоги позивачу стало відомо з листа Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 05.03.2021 №10152.
Таким чином, звернення позивача з даним позовом (22.07.2021) було здійснено з дотриманням шестимісячного строку
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.