Ухвала
Іменем України
12 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 686/28766/21
провадження № 61-7890ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2022 року у складі судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П. П'єнти І. В., Талалай О. І.,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 101 000 000 000,00 грн, завдану внаслідок порушення його прав у зв'язку з умисним невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 посадовими і службовими особами відповідача в період часу з 15 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. 30 листопада 2021 року.
На обґрунтування позову посилався на таке. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 за його позовом до Хмельницького міського відділу УМВСУ в Хмельницькій області, Управління державного казначейства України у м. Хмельницькому про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди позов задоволено частково.
Зобов'язано Хмельницький міський відділ УМВСУ в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в його паспорт громадянина України, який йому видати на руки.
За період з 15 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. 30 листопада 2021 року йому завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його прав та моральних стражданнях.
Наслідком невиконання вказаного рішення суду є порушення його конституційного права як споживача на доброякісну послугу від органів державної влади в частині правомірності та добросовісності; права приватної власності на паспортну книжечку, адже документ є майном в розумінні цивільного законодавства; права на справедливий суд; права правомірного очікування на справедливий суд та відшкодування витрат, що були ним понесені на відновлення порушених прав; права на судовий захист, оскільки виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на судовий захист.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено, в чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність держави Україна в особі Управління ДМС в Хмельницькій області при невиконанні рішення суду у справі №2270/14181/11 30 листопада 2021 року в період з 15 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди позивачу; не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого ним розміру моральної шкоди. Суд врахував, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20 вже стягнуто на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльність посадових осіб Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області з виконання судового рішення зобов'язального характеру.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що правовий конфлікт між сторонами виник з факту невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №2270/14181/11 в конкретний визначений ним часовий проміжок, що є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 56 Конституції України.
Заявник звертає увагу, що відмова суду стягнути моральну шкоду є стимулом правопорушника продовжувати правопорушення, а згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21.
Також просить поновити строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2022 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2022 року.
Згідно зі статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження мотивоване тим, що копію оскаржуваної ухвали він отримав лише 24 липня 2022 року.
Наведені аргументи щодо поновлення строку на касаційне оскарження заслуговують на увагу, а тому є підстави для поновлення зазначеного процесуального строку.
Проте у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Україниу разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Суди встановили, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького міського відділу УМВСУ в Хмельницькій області, Управління державного казначейства України у м. Хмельницькому про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди позов задоволено частково.
Зобов'язано Хмельницький міський відділ УМВСУ в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в його паспорт громадянина України, який йому видати на руки. У задоволенні позову в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2012 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На підставі зазначеного рішення 11 червня 2012 року Хмельницький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 2270/14181/11, який перебував у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області на виконанні (виконавче провадження №33223826).
Ухвалою від 05 жовтня 2012 року Хмельницький окружний адміністративний суд замінив боржника у виконавчому проваджені №33223826: Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області на Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області.
Постановою державного виконавця від 28 грудня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області з виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позовних вимог.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Встановивши, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв'язок між неналежним (на його думку) контролем за виконанням судового рішення та настанням тих негативних наслідків, про які вказує, місцевий суд, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Отже, суди встановивши, що позивачем не надано доказів факту завдання моральної шкоди, настання відповідних негативних наслідків та розміру заподіяння йому моральної шкоди 30 листопада 2021 року в період часу з 15 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. (впродовж однієї години) внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11, так і причинного зв'язку між зазначеними фактами та наслідками, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений, наприклад, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18 (провадження № 61-125св19), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21).
Заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21.
Водночас посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц не заслуговують на увагу, оскільки вони стосуються загальних правил застосування судами норм матеріального права, виходячи з принципу jura novit curia («суд знає закони»), та не спростовують конкретних висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.
Щодо висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, то вони стосуються питання ефективності способу захисту порушеного права. Суди попередній інстанцій у цій справі не мотивували рішення про відмову у позові обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року № 916/1415/19 зроблено висновок щодо застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу, а отже, стосується інших правовідносинах та інших фактичних обставин.
Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21є необґрунтованим, оскільки вони хоча і стосуються подібних правовідносин, проте зроблені за інших фактичних обставин, зокрема, за обставин, відповідно до яких встановлено порушення права позивача тривалим невиконанням судового рішення.
Водночас у цій справі позивач пред'явив вимоги про відшкодування моральної шкоди з підстав невиконанням судового рішення впродовж однієї години.
З урахуванням наведеного, ухвалені у цій справі оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у зазначених заявником постановах.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Заявник посилається на те, що суди мали б виходити з презумпції спричинення йому моральної шкоди відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.
Водночас, з огляду на предмет та підстави позову, зважаючи на заявлений позивачем проміжок часу невиконання відповідного рішення суду (впродовж однієї години), мотиви відмови у позові, можна дійти висновку про спростування у цій справі презумпції завдання позивачу моральної шкоди.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2022 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2022 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 квітня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
Г. І. Усик