Ухвала
12 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 523/728/17
провадження № 61-8310ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що з 25 лютого 2012 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2016 року було розірвано. За час шлюбу за спільні кошти подружжя придбало майно, а саме автомобіль Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстровано на ОСОБА_3 . Вказаний автомобіль без її згоди був відчужений відповідачем на користь третьої особи.
Також, посилалась на те, що під час спільного проживання з відповідачем вони для забезпечення народження дитини позичали у її матері кошти у розмірі 8 000,00 євро. Проте вказані кошти відповідачем були привласнені і використані не на потреби сім'ї. Після розірвання шлюбу вказані кошти відповідач відмовився повернути.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила суд поділити спільне майно подружжя, стягнувши з ОСОБА_3 на її користь компенсацію від продажу без її згоди автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 2/3 суми ринкової вартості такого автомобіля, а саме 6 000,00 євро; стягнути з ОСОБА_3 на її користь 100 % боргових зобов'язань подружжя у розмірі 8 000,00 євро.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року позов задоволено частково. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 77 405,14 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року в мотивувальній частині щодо підстав та обґрунтувань відмови у позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя щодо боргових зобов'язань та стягнення 8 000,00 євро - змінено та викладено її в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення у відмовленій частині скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення позовних вимог.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому за законом не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом спору є вимоги майнового характеру про поділ майна з урахуванням боргових зобов'язань подружжя та стягнення коштів у розмірі 14 000,00 євро, що в еквіваленті станом на 01 січня 2022 року становить 432 916,40 грн (14 000,00 євро х 30,9226 грн).
Таким чином, ціна позову у цій справі становить 432 916,40 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 250 = 620 250,00 грн).
Отже, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року та постанова Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.
Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення ЄСПЛ у справі «Golder v. the United Kingdom» (Голдер проти Сполученого Королівства) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення ЄСПЛ у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявниці.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
Г. І. Усик