Ухвала
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 695/736/21
провадження № 61-7616ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 21 листопада 1996 року ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді провідника. З 01 вересня 2000 року між сторонами укладено трудовий контракт строком до 22 листопада 2029 року. Мотиви звернення з позовом зводяться до того, що відповідач наказом від 16 лютого 2021 року незаконно звільнив позивача з 24 грудня 2020 року за прогул без поважних причин. Позивач незаконність звільнення пояснює тим, що з 19 березня 2020 року та до 01 лютого 2021 року на підприємстві був оголошений простій, про завершення простою та виклик на робоче місце її не попереджено, а тому фактично прогулу не було. Окрім цього, позивачка є членом первинної профспілкової організації, від якої при звільненні не отримано згоду.
ОСОБА_1 просила: скасувати наказ виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський, філія «Пасажирська компанія» Акціонерне товариство «Українська Залізниця» № 202/ос від 16 лютого 2021 року про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, як незаконний; поновити її на посаді провідника пасажирського вагона виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський, філія «Пасажирська компанія» Акціонерне товариство «Українська Залізниця», з 24 грудня 2020 року; стягнути на її користь середній заробіток на час вимушеного прогулу з 24 грудня 2020 року по дату її поновлення на роботі та за час затримки розрахунку при звільненні, стягнути моральну шкоду в сумі 10 000 грн та судові витрати.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський, філія «Пасажирська компанія» акціонерне товариство «Українська залізниця» №202/ос від 16 лютого 2021 року про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин). Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагона виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський, філія «Пасажирська компанія» акціонерне товариство «Українська залізниця», з 25 грудня 2020 року. Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський філія «Пасажирська компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 64 009,92 грн без вирахування податків і обов'язкових платежів, що мають справлятися при виплаті заробітної плати. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 1 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти вимог відмовлено. Допущено рішення до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагона виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський, філія «Пасажирська компанія» акціонерне товариство «Українська залізниця».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача є незаконним. Позивач 24 грудня 2020 року була ознайомлена з наказом № 501 про відкликання з простою, однак від підпису відмовилась. При цьому, представник відповідача надав суду документи про відсутність позивачки на роботі 25 грудня 2020 року та 30 грудня 2020 року. Належних доказів прогулу 24 грудня 2020 року суду не було надано, тому відповідач не довів причини звільнення позивачки за прогул саме з 24 грудня 2020 року. Відповідачем застосовано дисциплінарне стягнення за вчинене позивачем правопорушення 16 лютого 2021 року, тобто в строк, який перевищив один місяць з дня його виявлення. Тому таке звільнення, за висновком суду, є незаконним. Щодо непогодження звільнення з профспілковим органом, то суд вживав заходи щодо з'ясування позиції профспілкової організації працівників Вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський, щодо звільнення позивача, однак відповіді не було отримано. За змістом частини п'ятої статті 43 КЗпП України профспілкова організація повинна впродовж трьох днів надати рішення про згоду на розірвання трудового договору, у разі ненадання письмового рішення, вважається, що профспілкова організація надала таку згоду. Тому за висновком суду неотримання роботодавцем відповіді профспілкового органу у 15 денний строк з моменту звернення, слід вважати наданням згоди профспілковим органом на розірвання трудового договору.
Оскільки суд зробив висновок про незаконність звільнення, тому з відповідача на користь позивачки стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2020 року по 03 лютого 2021 року (день ухвалення судового рішення), тобто за 276 днів, виходячи із середньоденної зарплати в розмірі 231,92 грн. Розмір моральної шкоди з урахуванням обсягу заподіяних позивачці моральних страждань, тривалості заподіяння моральної шкоди, необхідністю позивачки докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, а також інших негативних наслідків, суд визначив у сумі 1 000,00 грн.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 лютого 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач дізналась 24 грудня 2020 року про необхідність приступити до роботи, однак визнала, що на роботу не виходила і така відсутність працівника на роботі є прогулом в розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за допущення якого до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення. Апеляційний суд також зазначив, що оскільки профспілкова організація ні відповідачу, ні суду за судовим запитом не надала своє рішення про згоду/незгоду із звільненням позивача в межах строків, встановлених у частині п'ятій статті 43 КЗпП України, то вважається що така згода на розірвання трудового договору надана. А тому, посилання у позові на відсутність згоди профспілкової організації на звільнення позивачки не впливає на висновок суду про законність такого звільнення.
Щодо дотримання роботодавцем строків накладення дисциплінарного стягнення апеляційний суд урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 червня 2021 року (справа №428/6597/19), у якій зазначено, що обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення здійснюється з дня виявлення не лише факту (події), а саме проступку. Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов'язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв'язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника. Як правило, місячний строк обчислюється з дня закінчення службового розслідування, проведення перевірки тощо. В той же час роботодавець наділений правом застосувати дисциплінарне стягнення до працівника не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що роботодавець пропустив місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення з моменту виявлення факту проступку, здійснений за неправильного тлумачення статті 148 КЗпП України. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про дотримання роботодавцем строків застосування дисциплінарної відповідальності, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог оскільки роботодавцем своєчасно, у визначений статтею 148 КЗпП України строк, застосовано дисциплінарне стягнення до позивача за виявлене порушення посадових обов'язків, а саме прогул.
При цьому колегія суддів взяла до уваги встановлену обставину про те, що позивач допустила прогул впродовж кількох місяців, що є триваючим правопорушенням, а пояснення про причини прогулу відібрано лише 27 січня 2020 року. Такі висновки про своєчасне застосування дисциплінарного стягнення відповідають вимогам статті 148 КЗпП України та узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 813/1475/17 щодо визначення строку застосування дисциплінарного стягнення при триваючому правопорушенні, яким є прогул. Апеляційним судом перевірено процедуру звільнення позивачки, порушень такої процедури не встановлено, наказ про звільнення є законним. Позивач не спростувала факт прогулу та не довела поважність причин невиходу на робоче місце у робочі дні 25 грудня 2020 року та 30 грудня 2020 року, що в свою чергу, доведено відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
ОСОБА_1 05 серпня 2022 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2., на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
У вересні 2022 року на виконання ухвали Верховного Суду від 11 серпня 2022 року особа, яка подала касаційну скаргу, подала уточнену касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 428/6597/19 особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що указаний висновок не узгоджується з обставинами справи, оскільки позивача звільнено фактично без проведення службової перевірки. Позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності поза межами місячного строку, передбаченого статтею 148 КЗпП України, а тому ухвалене апеляційним судом рішення не може залишатися без змін, оскільки воно не відповідає встановленим обставинам справи, а неправильне визначення дня, коли керівник дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку вплинуло на висновки суду щодо пропуску відповідачем строку для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 428/6597/19. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат