15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 600/2077/21-а
адміністративне провадження № К/990/23544/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Чернівецької міської ради
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2022 року
у справі №600/2077/21-а
за позовом ОСОБА_1
до Чернівецької міської ради, Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича
про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Чернівецької міської ради, Чернівецького міського голови Клічука Р.В., в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Р.В. 505-к від 12 квітня 2021 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу міжнародних відносин, інформації та зв'язків з громадськістю Чернівецької міської ради;
- зобов'язати Чернівецького міського голову Клічука Р.В. видати розпорядження, яким призначити ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в управління комунікацій, зовнішніх зв'язків та електронного урядування міської ради в порядку переведення з відділу міжнародних відносин, інформації та зв'язків з громадськістю міської ради до управління комунікацій, зовнішніх зв'язків та електронного урядування міської ради;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та понесені судові витрати.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 07вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року у справі скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Р.В. 505-к від 12 квітня 2021 року про припинення служби в Чернівецькій міській раді ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу міжнародних відносин, інформації та зв'язків з громадськістю Чернівецької міської ради.
Стягнуто з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 200 346 грн. (двісті тисяч триста сорок шість гривен) 92 коп. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Так, автор посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано положення пункту 1 частини першої статті 41, частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17, від 06 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 809/1068/17, від 11 березня 2020 року у справі № 813/1220/16, від 01 липня 2020 року у справі № 620/2711/19, від 18 березня 2021 року у справі № 804/2805/17.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Обставини, установлені судом у справах № 806/1175/17, № 824/424/16-а, № 809/1068/17, № 813/1220/16, № 620/2711/19, № 804/2805/17 не є подібними до спірних правовідносин, а висновки у цих справах висловлено у контексті обставин, установлених судами саме під час розгляду цих справи, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для них. Також суд звертає увагу скаржника, що в зазначених ним справах відсутня суттєва обставина, яка наявна у цій справі, а саме що позивач є матір'ю: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яких утримує та виховує сама, відтак вважається одинокою матір'ю.
Тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Так, автор посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано положення частин п'ятої та шостої статті 251, підпунктів 15.1, 15.15 пункту 15, пункту 16 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 червня 2021 року у справі № 463/4505/20, від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/22516/18, від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, від 09 квітня 2021 року у справі № 500/90/19, від 17 червня 2021 року у справі № 420/2097/20, від 01 липня 2021 року у справі № 802/118/17, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 26 січня 2022 року у справі № 240/12515/20;
Верховний Суд не приймає до уваги посилання на указані норми процесуального закону, оскільки вони є загальними і не відносяться до виключних підстав, за яких судове рішення може бути оскаржене в касаційному порядку відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Як на підставу касаційного оскарження рішень, вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах положень частини третьої статті 300, статті 301 КАС України.
Водночас, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Вказані норми сама по собі не впливають на вирішення цього спору і не потребують висновку Верховного Суду як самостійні норми, за обставин, установлених судами у цій справі.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Чернівецької міської ради на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2022 року у справі №600/2077/21-а за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяО.В. Калашнікова