15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 640/25949/19
адміністративне провадження № К/990/12953/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н. В.,
суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/25949/19
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення вихідної допомоги
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Парінова А. Б., суддів Беспалова О. О., Ключковича В. Ю.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просила стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 40870,62 грн.
2. На обґрунтування позову позивач зазначила, що відповідачем протиправно не здійснено їй нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням, згідно з наказом Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1571ц, оскільки застосуванню в даному випадку підлягають норми КЗпП України, незалежно від наявності в наказі посилання на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з огляд на що така допомога підлягає стягненню з відповідача.
3. Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, у якому зазначає, що останнім не було допущено протиправної бездіяльності, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
3.1. Ураховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. Наказом Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1571ц керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено рішення кадрової комісії № 1.
5. Відповідно до змісту вказаного наказу, Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
6. Позивач вважаючи, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства не здійснено нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні, звернулась до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
7. Також ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії №1, в якій, зокрема, просила визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1571ц про звільнення ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України.
8. 27 квітня 2021 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/25345/19 адміністративний позов задоволено частково.
8.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1571ц про звільнення ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України.
8.2. Поновлено ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року на роботі в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді або на рівнозначній посаді в органах прокуратури.
8.3. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 листопада 2019 року по 27 квітня 2021 року в розмірі 3 107 373, 40 грн.
8.4. В іншій частині позову відмовлено.
9. 14 вересня 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року.
9.1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії №1 про поновлення на роботі задоволено.
9.2. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 1 від 04 листопада 2019 року № 254 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
9.3. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1571ц про звільнення ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України.
9.4. Поновлено ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року на посаді прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України.
9.5. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 листопада 2019 року по 27 квітня 2021 року в розмірі 619171 (шістсот дев'ятнадцять тисяч сто сімдесят одну) грн. 20 коп.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. 31 травня 2021 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позов задоволено частково.
10.1. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 41843,73 грн.
10.2. В іншій частині позовних вимог відмовлено;
10.3. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 600,00 грн. (шістсот гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.
11. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
11.1. Приймаючи рішення, суд першої інстанції застосував правові позиції висловлені Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року № 260/1890/19, від 27 січня 2021 року № 380/1662/20 та від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20.
12. 15 лютого 2022 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року та прийнято нове судове рішення, яким в задоволені адміністративного позову відмовлено.
13. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з Генеральної прокуратури України на користь позивача вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у розмірі 40870, 62 грн є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не звільнена, так як постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/25345/19 позивача з 20 листопада 2019 року поновлено на посаді з моменту звільнення, а отже підстави для стягнення вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням відсутні.
IV. Касаційне оскарження
14. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 27 травня 2022 року.
15. В касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
15.1. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що неправильне застосування судом норм матеріального права полягає у незастосуванні судом апеляційної інстанції закону, який підлягав застосуванню, а саме:
- правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20 щодо необхідності вирішення судом питання про правомірність дій суб'єкта владних повноважень саме станом на момент виникнення спірних правовідносин;
- правових позицій щодо права на стягнення вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", викладену у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 26.02.2021 у справі № 1.380.2019.006923, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 09.07.2021 у справі № 160/4745/20, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 01.10.2021 у справі №260/1890/19, від 30.11.2021 у справі № 640/1552/20.
16. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга не містить клопотання про розгляд справи за участю позивача.
17. 19 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Шевцової Н. В., суддів Данилевич Н. А., Кашпур О. В. відкрито касаційне провадження у зв'язку з доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
18. Відзив відповідача на касаційну скаргу позивача не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанцій в касаційному порядку.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
19. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
22. Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
23. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
24. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
25. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
26. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
27. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
28. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
29. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
30. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
31. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
VI. Позиція Верховного Суду
32. Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
33. Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
34. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
35. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
36. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
37. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
38. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
39. В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
40. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
41. Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
42. Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
43. Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
44. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
45. Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 26.02.2021 у справі № 1.380.2019.006923, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 09.07.2021 у справі № 160/4745/20, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 01.10.2021 у справі №260/1890/19, від 30.11.2021 у справі № 640/1552/20 і Верховний Суд у цій справ не вбачає підстав відступати від неї.
46. Колегія уважає наведені висновки застосовними і у цій справі, позаяк правовідносини у цих справах є подібними.
47. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1571ц керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року.
48. На день звільнення Генеральною прокуратурою України не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
49. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки її звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
50. Щодо доводів касаційної скарги стосовно неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20 щодо необхідності вирішення судом питання про правомірність дій суб'єкта владних повноважень саме станом на момент виникнення спірних правовідносин, Верховний Суд у цій справі зазначає таке.
51. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/25345/19 ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року поновлено на посаді.
52. Верховний Суд уважає помилковим вказаний висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
53. Суд вирішує питання про правомірність дій суб'єкта владних повноважень саме станом на момент виникнення спірних правовідносин.
54. Верховний Суд зауважує, що станом на момент розгляду цієї справи у судах попередніх інстанції судові рішення у справі №640/25345/19 не набрали законної сили.
55. Враховуючи викладене, Верховний Суд уважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в справі №640/25345/19.
56. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що 21 липня 2022 року постановою Верховного Суду скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в справі №640/25345/19, то станом на момент вирішення цієї справи ОСОБА_1 є такою, що звільнена відповідно до наказу Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1571ц, відтак вона набула право на виплату вихідної допомоги.
57. Таким чином, Верховний Суд уважає висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20, на які позивач покликається у касаційній скарзі, застосовними і у цій справі, позаяк правовідносини у цих справах є подібними.
58. Таким чином, рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, по суті є правильним, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.
59. У контексті обставин цієї справи, зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на всі доводи та вимоги касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих судами попередніх інстанцій позовних вимог. Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи визначального значення не мають, а тому Верховним Судом не аналізуються.
60. Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
61. Отже, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року підлягає скасуванню, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року підлягає залишенню в силі.
VІІ. Судові витрати
62. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року скасувати.
3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня2021 року у справі №640/25949/19 залишити в силі.
4. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н. В. Шевцова
Судді: Н. А. Данилевич
О. В. Кашпур