15 вересня 2022 року
м. Київ
справа №200/3619/21
адміністративне провадження № К/990/21520/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 200/3619/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу від 26 лютого 2021 року № 35-ОС в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
01 квітня 2021 року ОСОБА_2 (далі - позивачка, ОСОБА_2 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого м. Краматорську (далі - відповідач) в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати пункту 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську від 26 лютого 2021 року №35-ОС «Про звільнення ОСОБА_2 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань з 01 березня 2021 року в зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміні штатного розпису, з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»;
- поновити ОСОБА_2 з 02 березня 2021 року в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську або аналогічній посаді;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року по день прийняття рішення у справі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 35-ОС «Про звільнення ОСОБА_2 » в частині звільнення ОСОБА_2 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. Поновлено ОСОБА_2 з 01 березня 2021 року на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. Стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 404 917 гривень 07 копійок. Допущено рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Додатковим рішенням від 22 жовтня 2021 року абзац 6 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року після слів «в межах суми стягнення за один місяць» доповнено словами та цифрами «в розмірі 54091 (п'ятдесят чотири тисячі дев'яносто одну) гривню 90 (дев'яносто) копійок».
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційні скарги.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року апеляційні скарги Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року і додаткове рішення від 22 жовтня 2021 року у справі № 200/3619/21 задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року і додаткове рішення від 22 жовтня 2021 року у справі № 200/3619/21 скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу від 26 лютого 2021 року № 35-ОС в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржниці строку для подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржницею отримано ухвалу Верховного Суду від 23 серпня 2022 року - 31 серпня 2022 року.
09 вересня 2022 року від скаржниці на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 200/2619/21.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
В уточненій касаційній скарзі скаржниця повторно вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо звільнення слідчого ДБР переможця конкурсу, посада якого відноситься до категорії державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-ІХ, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
Суд повторно звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі № 640/9691/20 викладалися висновки щодо звільнення державних службовців у процедурі скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ДБР. При цьому ці висновки стосувалися слідчих органів ДБР, посади яких підлягали заміщенню особами рядового і начальницького складу.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржниця просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно якого вже наявний висновок Верховного Суду у справах № 640/11024/20, №420/3825/20, № 420/3541/20, № 640/9691/20.
Також, в уточненій касаційній скарзі скаржниця вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-ІХ, статті 43 Конституції України, статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 (ратифікованої 02 лютого 1994 ) та пункту а) статті Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчинена 03 травня 1996 року (ратифікована 14 вересня 2006 року), статей 19, 21, 23 Рекомендацій щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця № 166 Генеральної конференції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року у їх системному зв'язку.
Скаржниця вважає, що за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах суд апеляційної інстанції фактично допустив істотні порушення норм матеріального та процесуального права.
Водночас, Верховним Судом було сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах вищезазначених норм права, зокрема від 08 грудня 2021 року у справі № 380/3646/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 380/3551/20, від 16 лютого 2022 року у справах № 380/3389/20, № 380/3435/20, № 380/3654/20, № 380/4357/20, від 22 лютого 2022 року у справі № 380/3547/20, від 09 червня 2022 року у справі № 380/3833/20, від 09 червня 2022 року у справі № 380/3269/20, від 07 лютого 2022 року у справі № 380/3754/20, від 28 липня 2022 року у справі № 140/6353/20 та інших, де досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).
Відтак, Верховним Судом уже сформовано висновок щодо застосування вищевказаної норми права.
Також, в уточненій касаційній скарзі скаржниця вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 (далі - Положення № 414) (звільнення державного службовця у якого наявний допуск до державної таємниці за ініціативою суб'єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-ІХ без застосування переважного права залишення на роботі).
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Водночас скаржницею лише процитовано пункту 7 Положення № 414, викладено обставини справи та констатовано про неправильне застосування вказаної статті судом апеляційної інстанції, а тому посилання скаржниці в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржниця з-поміж іншого зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції при розгляді справи положень пункту 7 Положення № 414.
Водночас касаційна скарга не містить обґрунтувань та доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції пункту 7 Положення № 414, як і висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування цієї норми та в чому, на думку скаржниці, їх помилковість.
Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржниці, застосовано судом неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання скаржниці у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Скаржниці було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 23 серпня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 200/3619/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу від 26 лютого 2021 року № 35-ОС в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржниці надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявниці, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк В.М. Соколов