15 вересня 2022 року
м. Київ
справа №120/355/21-а
адміністративне провадження № К/990/19580/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі №120/355/21-а за позовом ОСОБА_1 до Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових гарнізонів (на правах місцевих) №51 від 19 листопада 2020 року "Про неуспішне проходження атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", прийняте щодо ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Вінницької обласної прокуратури від 24 грудня 2020 року №635к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Тульчинського відділу Немирівської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 29 грудня 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Тульчинського відділу Немирівської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 30 грудня 2020 року;
- стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2020 року по дату винесення судового рішення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржником отримано ухвалу Верховного Суду від 09 серпня 2022 року - 17 серпня 2022 року.
29 серпня 2022 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі №120/355/21-а.
У зв'язку із перебуванням у відпустці суддів Єресько Л.О. (наказ від 10.08.22 №46-к) та Загороднюка А.Г. (наказ від 30.08.22 №130-кв), питання про наявність підстав для відкриття провадження за цією касаційною скаргою, з урахуванням заяви про усунення недоліків, вирішується колегією суддів по виходу з відпустки.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
В уточненій касаційній скарзі скаржник підставами касаційного оскарження вказує пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник повторно зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 червня 2021 року у справі №640/9398/20 та від 24 червня 2021 у справі №280/5009/20.
Суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справах №280/5009/20, №640/9398/20 підстави позову стосувалися обставин некоректної роботи комп'ютерної техніки й скарги позивачів на існування технічних збоїв в системі тестування під час проходження ними іспиту у формі анонімного тестування.
Проте підстави позову ОСОБА_1 не пов'язані з подібними обставинами й останній не звертався з відповідними зауваженнями або скаргами до кадрової комісії під час проходження тестування з використанням комп'ютерної техніки. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що 16.10.2020 позивач склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Жодних заяв чи зауважень щодо технічних збоїв програмного забезпечення під час складання іспиту чи щодо процедури проходження тестування від позивача не надходило. Також, судами встановлено, що за результатами складення позивачем іспиту відображені у відповідній письмовій відомості, з якою позивач ознайомився і поставив власний підпис, чим підтвердив їх правильність та достовірність.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах №280/5009/20 та №640/9398/20, не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, в уточненій касаційній скарзі скаржник повторно вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: застосування статті 16, пункту 9 статті 51, пункту 5-1 розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" та пунктів 19, 24 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Проаналізувавши вказані скаржником норми права, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України з огляду на відсутність у касаційній скарзі об'єктивних мотивів щодо їх неправильного застосування судом апеляційної інстанції та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо цих норм.
Одночасно з цим Суд вважає за необхідне звернути увагу, що предметом спору у цій справі є, зокрема, оскарження рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Верховним Судом уже неодноразово висловлювалась правова позиція щодо звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у сукупності з пунктом 19 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зокрема й у разі неуспішного проходження атестації, оформленого відповідним рішенням кадрової комісії), а також застосування статті 16 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справах № 160/6596/20 та № 280/4314/20, від 29 вересня 2021 року у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справах № 160/5745/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20, від 28 грудня 2021 року у справі № 640/25705/19, від 29 грудня 2021 року у справі № 420/4777/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 140/8233/20, від 19 травня 2022 року у справі № 240/7496/20 та інших.
Судами встановлено, що позивача звільнено у зв'язку із неуспішним проходженням атестації на підставі рішення №51 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, відповідно до якого позивача за результатом складення іспиту набрав 57 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв'язку з чим його не допущено до наступних етапів атестації. Тому, у даному випадку підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду, викладена у вищевказаних справах.
Крім того, скаржник наводить аргументи щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій пункту 5-1 розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" та пункту 24 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
Водночас касаційна скарга не містить обґрунтувань та доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій вказаних норм, як і висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування цих норм та в чому, на думку скаржника, їх помилковість.
Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржника, застосовано судом неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 29 квітня 2022 року, від 26 травня 2022 року, 07 червня 2022 року та 07 липня 2022 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 09 серпня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі №120/355/21-а за позовом ОСОБА_1 до Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку- повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк В.М. Соколов