15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 802/18/18-а
адміністративне провадження № К/9901/33255/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 (головуючий суддя Боровицький О.А., судді: Матохнюк Д.Б., Шидловський В.Б.) у справі №802/18/18-а за позовом Командитного товариства «Бізнес Гарант» (Приватного підприємства «ВІП Бізнес» і Компанія) до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України, третя особа Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про визнання протиправними дій, скасування вимоги та зобов'язання вчинити дії,
Командитне товариство «Бізнес Гарант» (Приватне підприємство «ВІП Бізнес» і Компанія (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із позовом до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, митний орган, митниця), третя особа: Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі - третя особа), в якому просило визнати протиправними дії відповідача по складанню акту про настання гарантійного випадку від 21.08.2017 №1; скасувати вимогу про сплату митних платежів за гарантією від 23.07.2017 №8195859-U16-581707; зобов'язати митний орган скласти та направити Головному управлінню Державної казначейської служби України у Закарпатській області висновок на повернення з Державного бюджету України надмірно сплачені митні платежі у розмірі 183430,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство видало гарантійний документ щодо товару, який слідував по маршруту Сербія - Росія у митному режимі транзит, але товар у встановлений строк не був доставлений у митницю призначення у зв'язку із поломкою транспортного засобу та необхідністю заміни водія. Про дану ситуацію відповідача повідомлено та заявлено прохання не враховувати строк на усунення вказаних обставин до загального строку транзиту. Відповідач не врахував вказані обставин, склав акт про настання гарантійного випадку та виніс спірну вимогу. Товариство було вимушене сплатити суму визначену у вимозі для подальшої можливості виконання своїх функцій гаранта. Вважає, що не повинно сплачувати митні платежі у зв'язку із перевищенням встановленого строку транзиту, оскільки процедура митного транзиту була завершена згідно вимог діючого законодавства. Вказує, що його не було вчасно повідомлено про гарантійний випадок та про складання акту, що унеможливило ознайомитися з вказаними документами. Посилається на вимоги Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, яка ратифікована Україною 05.10.2006; частину другу статті 193 Митного кодексу України (далі - МК України), вимоги укладеної угоди щодо не складання акту про настання гарантійного випадку у разі порушення строку транзиту, але виконанні умов доставки товару на митницю призначення у незмінному вигляді; статтю 202 Цивільного кодексу України щодо домовленості сторін по угоді про умови не складання вказаного акту; статтю 102 МК України щодо завершення митного режиму транзиту. У зв'язку з зазначеним, позивач звертався до відповідача із заявою про повернення сплачених сум, але відповідь не отримав.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.05.2018, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018 позов задоволено частково, визнано протиправними дії митного органу щодо складання акту про настання гарантійного випадку від 21.08.2017 №1, скасовано вимогу митного органу про сплату належної суми митних платежів за гарантією від 23.07.2017 №8195859-U16-581707. В іншій частині позову відмовлено.
За результатами касаційного перегляду судових рішень за касаційною скаргою митного органу, постановою Верховного Суду від 28.05.2019 касаційну скаргу задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанцій зазначив, що для правильного вирішення спору необхідно враховувати, що окрім норм митного законодавства спірні правовідносини, зокрема, порядок щодо складення акту про настання гарантійного випадку, процедура направлення вимоги та інші взаємовідносини (інформування сторін), регулюються також договірними правовідносинами, тобто Угодою від 27.01.2014 №7 про надання фінансових гарантій органам доходів та зборів незалежним фінансовим посередником, укладеною між позивачем та Міністерством доходів та зборі, положення якої судами попередніх інстанцій не досліджувались. Суд зауважив про необхідність встановлення факту дотримання як позивачем так і контролюючим органом покладених на них прав та обов'язків Угодою у разі встановлення певних порушень, і вплив на правомірність прийняття оскаржуваних акту та вимоги, та при оцінці дій відповідача по складанню акту про настання гарантійного випадку судам також необхідно враховувати, що оцінку таким діям, зокрема дотримання вимог, передбачених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), необхідно надавати саме на момент вчинення такої дії по складанню вказаного акту, а не виходячи з обставин (дій) чи з урахуванням обставин (дій), які виникли (були вчинені) вже після дій по складанню відповідного акту, зокрема таких як доставка вантажу для виконання митних формальностей, завершення митних процедур.
За наслідками нового розгляду справи рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.08.2019 в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 апеляційну скаргу Товариства задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.08.2019 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправними дії митного органу щодо складання акту про настання гарантійного випадку від 21.08.2017 №1, скасовано вимогу митного органу про сплату належної суми митних платежів за гарантією від 23.07.2017 №8195859-U16-581707. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.08.2019.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Вказує на неврахування судом апеляційної інстанції, що на момент складання акту про настання гарантійного випадку, направлення гаранту вимоги про сплату належної суми митних платежів та станом на момент виникнення у гаранта обов'язку щодо перерахування належної суми митних платежів, мав місце гарантійний випадок, що вказує на правомірність оскаржуваного акта та вимоги.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.
До суду 16.04.2020 від Товариства надійшло заперечення щодо підписанта скаржника, в якому, посилаючись на неуповноважену особу відповідача, вважає, що касаційна скарга підписана особою, у якої відсутні повноваження, оскільки така особа не є адвокатом.
Згідно з частинами першою та третьою статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Статті 59 КАС України містить вимоги до документів, що підтверджують повноваження представників. Так, частина перша цієї статті визначає, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що юридичні особи, суб'єкти владних повноважень беруть участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
При цьому, у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.
Такий підхід відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 19.06.2019 у справі № 620/3827/18, від 31.01.2020 у справі №620/1491/19, від 27.02.2020 у справі №826/19448/16, від 13.08.2020 у справі №826/2850/17, від 28.04.2022 у справі № 440/4210/21, від 19.01.2022 у справі №160/626/21.
Як вбачається з матеріалів справи, касаційну скаргу від імені Закарпатської митниці ДФС підписано та подано до касаційного суду Пензовим С.В. , який був допущений судами попередніх інстанцій і Верховним Судом як повноважний представник, який подавав касаційну скаргу 10.08.2018. Окрім того, Пензов С.В. включений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як уповноважена особа (представник) на підписання документів від імені Митниці без додаткових повноважень.
Крім того, від позивача надійшла 05.12.2019 до суду заява про визнання даної справи малозначної і як наслідок відмови у відкриття касаційного провадження відповідно до частини п'ятої ст. 328 КАС України, як такої яка не підлягає касаційному оскарженню.
Такі доводи позивача не ґрунтуються на приписах КАС України, оскільки визнання справи малозначною і розгляд її в порядку спрощеного провадження є правом суду відповідно до вимог ст.ст. 12, 257-263 Кас України. Судами попередніх інстанцій при відкритті позовного провадження вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і у суду касаційної інстанції відсутні підстави для віднесення даної справи до категорії малозначних з урахуванням того, що рішення суду апеляційної інстанції суперечить судовій практиці Верховного Суду. Також, необхідно зазначити, що 03.12.2019 судом винесено ухвалу про залишення касаційної скарги без руху з підстав несплати судового збору, що свідчить про відсутність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження або повернення касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Касаційний перегляд рішення суду апеляційної інстанції здійснюється в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій митного органу щодо складання акту про настання гарантійного випадку від 21.08.2017 №1, скасування вимоги митного органу про сплату належної сплати митних платежів за гарантією від 23.07.2017 №8195859-U16-581707.
Щодо визнання протиправними дій митного органу пов'язаних зі складанням акту про настання гарантійного випадку, Верховний Суд зазначає, що такі дії є вимогою Митного кодексу України та Угоди від 27.01.2014 №7 про надання фінансових гарантій органам доходів та зборів незалежним фінансовим посередником, укладеною між позивачем та Міністерством доходів та зборів, та факти, відображені в ньому, є лише фіксуванням працівниками митного органу відомостей що руху товару і самі по собі такі дії або акт не породжують правових наслідків для позивача та, відповідно не порушують прав останнього.
Акт про настання гарантійного випадку є носієм доказової інформації про виявлені митним органом порушення вимог митного законодавства, тобто документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючим органом, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Отже, митним органом фактично реалізована його компетенція на виявлення факту гарантійного випадку та оформлення акту, тому оспорювання дій щодо складання акту не є таким способом захисту, що поновлює права та інтереси, а визнання їх протиправними не призведе до вирішення спору, оскільки не є юридично значимими для позивача.
Дії митного органу щодо складання акту без прийняття відповідного рішення не породжують правових наслідків для позивача та не порушує його права, оскільки наявна інформація в митному органі є службовою та використовується митним органом для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення митного контролю. Складання акту на підставі наявної у митного органу інформації не створює жодних перешкод для діяльності позивача.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції та закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій митного органу пов'язаних з фактом складання акту про настання гарантійного випадку від 21.08.2017 №1.
Зазначена правова позиція узгоджується з подібними висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №814/162/16, від 16.07.2020 у справі №826/4/16, від 23.09.2020 у справі №640/2911/19.
Щодо скасування вимоги митного органу про сплату належної сплати митних платежів за гарантією від 23.07.2017 №8195859-U16-581707 колегія суддів зазначає про таке.
Судами попередніх інстанцій установлено, що між позивачем та Міністерством доходів та зборів 27.01.2014 укладено Угоду №7 про надання фінансових гарантій органам доходів та зборів незалежним фінансовим посередником, за яким позивач надає фінансові гарантії у випадку не виконання зобов'язань особою, відповідальною за сплату митних платежів.
Пунктом 2.1 Угоди передбачено обов'язок Міндоходів інформувати позивача про настання гарантійного випадку, надавати можливість ознайомлюватися із документами, які стосуються такого випадку. Згідно з пунктами 4.1, 4.2. Угоди, у випадках , передбачених частиною 4 статті 311 Митного кодексу України, орган доходів і зборів, яким виявлено факт настання гарантійного випадку, протягом 5 робочих днів з дати виявлення такого факту складає Акт про настання гарантійного випадку. Акт не складається, якщо товари у незмінному вигляді будуть доставлені до органу доходів та зборів, хоч і з порушенням строків доставки.
23.07.2017 Позивач за заявою третьої особи (декларанта) видав гарантійний документ №8195859-U16-581707 на вантаж: миючі засоби та засоби чищення, який переміщується транзитом за маршрутом Сербія - Росія, перевізник компанія «Speedy Trans».
Граничним строком доставки до Сумської митниці визначено до 02.08.2017.
15.08.2017 на запит відповідача надійшла відповідь Сумської митниці про ненадходження до її зони діяльності товару оформленого за митною декларацією від 23.07.2017 в режимі транзит.
21.08.2017 митним органом складено акт про настання гарантійного випадку, в якому відображено інформацію про те, що товар не доставлений у митницю призначення у встановлений строк, митна вартість товару складає 659820,73 грн, сума податків та зборів, що повинні бути оплачені 184430,17 грн.
23.08.2017 Відповідачем сформовано вимогу про сплату належної суми митних платежів за гарантією від 23.07.2017 №8195859-U16-581707 на суму 183430,17 грн.
31.08.2017 Товариство повідомило митницю про неможливість доставити товар у визначений строк (до 02.08.2017) у зв'язку із поломкою транспорту та необхідністю заміни водія.
04.09.2017 Товариство повідомило митний орган про прибуття вантажу для виконання митних формальностей, а 05.09.2017 позивач повідомив, що транспортний засіб із вантажем пройшов митні процедури та покинув територію України.
11.10.2017 позивач сплатив суму митних платежів, визначених вимогою, що підтверджується платіжним дорученням №1306 та 17.10.2017 звернувся до відповідача із заявою про повернення надміру сплачених митних платежів у сумі 183430,17 грн у зв'язку із відсутністю гарантійного випадку, оскільки перевищення загального строку транзиту не є гарантійним випадком.
Контролюючий орган листом від 25.10.2017 повідомив позивача про настання гарантійного випадку, відсутність обставин непереборної сили на необхідності виконання вимоги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 90 МК України визначено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
За приписами частини першої статті 93 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні: 1) перебувати у незмінному стані, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування і зберігання; 2) не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту; 3) бути доставленими у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу; 4) мати неушкоджені засоби забезпечення ідентифікації у разі їх застосування.
Положеннями пункту першого частини першої статті 95 МК України встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту, зокрема, для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).
Частиною другою статті 95 МК України встановлено, що до строків, зазначених у частині першій цієї статті, не включається: 1) час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу; 2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює їх переміщення); 3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування органу доходів і зборів, який контролює переміщення цих товарів).
Відповідно до частини першої статті 102 МК України митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Таке вивезення здійснюється під контролем органу доходів і зборів призначення.
За приписами частини п'ятої цієї статті для завершення митного режиму транзиту особою, відповідальною за дотримання вимог митного режиму, до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу, органу доходів і зборів призначення повинні бути представлені товари, поміщені у митний режим транзиту, та митна декларація або інший документ, визначений статтею 94 цього Кодексу.
Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що орган доходів і зборів призначення після представлення товарів, поміщених у митний режим транзиту, та митної декларації або іншого документа, визначеного статтею 94 цього Кодексу, перевіряє дотримання вимог, встановлених законодавством України з питань державної митної справи до переміщення товарів у митному режимі транзиту, та виконує митні формальності, необхідні для завершення митного режиму транзиту.
Згідно з частинами першою - третьою статті 193 МК України за порушення встановленого порядку переміщення товарів транзитом перевізник притягується до адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом.
У разі втрати або видачі без дозволу органу доходів і зборів товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, перевізник зобов'язаний сплатити митні платежі, встановлені законом на імпорт зазначених товарів. Порушення перевізником встановлених цим Кодексом строків доставки товарів, якщо виконано всі інші вимоги, не створює для нього зобов'язання щодо сплати митних платежів.
Перевізник звільняється від зобов'язання щодо сплати митних платежів лише у разі, якщо товари, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, було знищено або безповоротно пошкоджено внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або природних втрат за нормальних умов транспортування, за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили.
Пунктом першим частини першої статті 306 МК України встановлено, що способом забезпечення сплати митних платежів є фінансові гарантії.
Положеннями частини першої статті 307 МК України передбачено, що юридичні особи, які мають намір виступати гарантом забезпечення особою своїх зобов'язань перед органами доходів і зборів України зі сплати митних платежів, уповноважуються на це і вносяться до реєстру гарантів у порядку, визначеному цим розділом.
За приписами частини 5 цієї статті у разі невиконання особою зобов'язання із сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, орган доходів і зборів із залученням представників гаранта, що видав таку гарантію, з'ясовує обставини невиконання зобов'язання, після чого направляє цьому гарантові вимогу щодо сплати належної суми митних платежів. До вимоги додаються завірені органом доходів і зборів копії документів, що підтверджують невиконання зобов'язання. Процедура направлення вимоги та перелік обов'язкових документів, що до неї додаються, визначаються в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 311 МК України орган доходів і зборів направляє гарантові, що видав гарантію у вигляді документа, вимогу щодо сплати митних платежів у разі перевищення більше ніж на 10 днів встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що перебувають під митним контролем, до органу доходів і зборів призначення (а при переміщенні в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів - від одного підрозділу цього органу до іншого).
Після завершення митного оформлення товарів чи процедури транзитного перевезення товарів та за відсутності порушення особою зобов'язань із сплати митних платежів фінансова гарантія не пізніше двох годин після того, як орган доходів і зборів отримає підтвердження фактичного виконання зобов'язань, забезпечених гарантією, вивільняється (повертається) цим органом доходів і зборів. При вивільненні (поверненні) індивідуальної (одноразової) фінансової гарантії у паперовому вигляді органом доходів і зборів на всіх її примірниках проставляється відбиток відповідного митного забезпечення (частина 10 статті 311 МК України).
Підтвердженням фактичного виконання зобов'язань, забезпечених гарантією, щодо транзитного перевезення товарів є повідомлення, у тому числі в електронному вигляді, органу доходів і зборів відправлення органом доходів і зборів призначення (завершення транзитного перевезення) про доставлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до наданих зобов'язань (пункт 1 частини 11 статті 311 МК України).
Згідно з частиною третьою статті 314 МК України взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод, у яких зазначається обов'язок гаранта безумовно сплатити суму митних платежів у разі невиконання відповідними особами зобов'язань перед органами доходів і зборів та щорічно, не пізніше 1 березня року, наступного за звітним, надавати підтвердження умов, визначених у пунктах 1-5 частини другої цієї статті, за попередній рік.
Таким чином, під час транзиту товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються через митну територію України без сплати митних платежів. Проте такі товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні перебувати у незмінному стані; не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту; бути доставленими у орган доходів і зборів призначення протягом 10 діб та мати неушкоджені засоби забезпечення ідентифікації у разі їх застосування.
Митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення за межі митної території України. Для завершення митного режиму транзиту особою, відповідальною за дотримання вимог митного режиму, до закінчення 10 денного строку, органу доходів і зборів призначення повинні бути представлені товари, поміщені у митний режим транзиту, митна декларація або інший документ, визначений МК України. Митний орган перевіряє дотримання вимог, встановлених законодавством України з питань державної митної справи до переміщення товарів у митному режимі транзиту, та виконує митні формальності, необхідні для завершення митного режиму транзиту.
У разі порушення встановлених кодексом вимог щодо переміщення товару в режимі транзиту відповідальність у вигляді сплати митних платежів може бути покладено або на перевізника, у разі втрати товарів чи видачі товару без дозволу органу доходів і зборів (за виключенням знищення або безповоротного пошкодження внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або природних втрат за нормальних умов транспортування), або на гаранта, що видав гарантію у вигляді документа, у разі перевищення більше ніж на 10 днів встановленого статтею 95 МК України строку доставки товарів (10 днів).
Порушення перевізником строків доставки товарів, якщо виконано всі інші вимоги, не створює для нього зобов'язання щодо сплати митних платежів, в такому випадку саме гарант має сплатити митні платежі у разі перевищення строку доставки товару більш ніж на 10 днів. Проте за порушення встановленого порядку переміщення товарів транзитом перевізник притягується до адміністративної відповідальності.
МК України чітко визначає коло осіб, на яких покладено відповідальність за порушення строків доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення в режимі транзитного перевезення, випадки в яких та чи інша особа, зокрема перевізник чи гарант, несе відповідальність саме у вигляді сплати митних платежів.
Судовими інстанціями установлено, що перевізником були порушені строки доставки товарів, які переміщуються у митному режимі «транзит», до органу призначення, визначені статтею 94 МК України.
Як вже зазначалось, згідно правил транзитного перевезення, товар, що перетнув митний кордон України 23.07.2017 повинен був бути доставлений у митницю призначення - Сумську митницю ДФС у граничний строк до 02.08.2017, та Позивач виступив гарантом щодо сплати суми митного боргу в разі порушення перевізником зобов'язання про доставку товару до митниці призначення у термін транзиту.
Станом на 21.08.2017 відповідача не було повідомлено про місце знаходження товару на митній території України та причини не доставлення його у призначений строк у митницю призначення.
Відповідно до укладеної Угоди, факт невиконання особою, відповідальною за сплату митних платежів, взятого на себе зобов'язання є гарантійним випадком, що підтверджується Актом, а сума митних платежів, яка розрахована на дату поміщення товарів у відповідний митний режим, яка б підлягала сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України є митним боргом.
На підставі Акту про настання гарантійного випадку № 1 від 21.08.2017 винесено Вимогу про сплату належної суми митних платежів за гарантією, яка направлена та отримана позивачем 30.08.2017.
Отже, у відповідача були підстави для складання Акту та винесення вимоги, оскільки сплинуло 20 днів доставки товару, та жодних відомостей про місцезнаходження товару не було.
Судом апеляційної інстанції не виконано вимогу Верховного Суду, який направляючи справу на новий розгляд зазначив, що та при оцінці дій відповідача по складанню акту про настання гарантійного випадку судам також необхідно враховувати, що оцінку таким діям, зокрема дотримання вимог, передбачених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), необхідно надавати саме на момент вчинення такої дії по складанню вказаного акту, а не виходячи з обставин (дій) чи з урахуванням обставин (дій), які виникли (були вчинені) вже після дій по складанню відповідного акту, зокрема таких як доставка вантажу для виконання митних формальностей, завершення митних процедур.
Як встановлено судами, причиною порушення строків доставки товару слугував факт поломки транспортного засобу під час здійснення перевезення, однак зазначена обставина не підпадає під умови, що виключають відповідальність гаранта.
Щодо доводів позивача про не інформування відповідачем гаранта про настання гарантійного випадку, колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем підпункту 2.1.1 пункту 2.1 Угоди від 27.01.2017 №7, якою передбачено забезпечення інформування Гаранта про настання гарантійного випадку з таких підстав.
Відповідно до Угоди, настання гарантійного випадку підтверджується актом, на підставі якого складається вимога про сплату належної суми митних платежів за гарантією. Тобто, лише наявність акту підтверджує настання гарантійного випадку.
Алгоритм дій при настанні гарантійного випадку погоджено сторонами, а саме в додатку 4 до Угоди ( який підписано сторонами Угоди) встановлено, що Інформація гаранта щодо наданих гарантій направляється до 5 числа місяця наступного за звітним на електронну скриньку гаранта, та відображає в тому числі інформацію про сплату за гарантією.
Тобто, алгоритм дій митного органу має бути послідовним, а саме: при виявлені факту гарантійного випадку складається акт на підставі якого приймається вимога, і дані документи направляються гаранту до 5 числа місяця наступного за звітним.
Також, колегія суддів звертає увагу, що згідно абзацу другого пункту 4.2 Угоди від 27.01.2014 №7, встановлено, що акт не складається, якщо товари у незмінному вигляді будуть доставлені до органу доходів і зборів, хоч із порушенням строку доставки.
Як вже зазначалось, відповідно до пункту першого частини першої ст. 95 МК України строк транзитних перевезень - 10 діб. Недоставляння у визначений строк товару є порушенням строку доставки, але лише перевищення цього строку ще на 10 днів (п.1 ч.4 ст. 311 МК України) є підставою для направлення гарантові вимоги щодо сплати митних платежів.
Щодо застосування Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, ратифікованої Законом України від 05.10.2006 №227 «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур у зміненій редакції згідно з Додатком I до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» (надалі - Міжнародна конвенція) передбачені правила, які підлягають до застосування країнами-учасницями такої Міжнародної конвенції.
Спеціальним додатком Е (транзит) вказаної Конвенції, передбачено такі стандартні правила: товари, які перевозяться згідно з режимом митного транзиту, не обкладаються митами та податками при дотриманні встановлених митною службою умов та представленні всіх необхідних гарантій; Якщо митна служба встановлює термін для митного транзиту, він повинен бути достатнім для цілей транзитної операції; На прохання відповідної особи та з причин, визнаних митною службою обґрунтованими, митна служба повинна продовжити будь-який встановлений спочатку термін; Національне законодавство не передбачає ніяких інших умов для завершення митного транзиту, крім представлення товарів та відповідної декларації на товари митному органу призначення у
будь-які встановлені терміни (стандартне правило п.п.3,13,14,23).
Тобто, приписи Митного кодексу України не суперечать вимогам Міжнародної конвенції, яка передбачає, що мито не сплачується лише при виконанні умов транзиту митної служби, обов'язково встановлюється строк транзиту, який має бути достатнім для транзитної операції, а митний транзит завершується представлення товару митному органу призначення у встановлений строк. Для продовження строку транзиту відповідна особа повинна звернутись з проханням до митного органу з зазначенням причин, які митним органом можуть бути визнані обґрунтованими.
Пунктом 25 встановлено рекомендоване правило, відповідно до якого, недотримання встановленого маршруту або термінів не повинно спричиняти стягнення мит та податків, які потенційно підлягають сплаті, за умови, що митна служба впевнилася у дотриманні всіх інших вимог.
За визначеннями цієї Конвенції, "Рекомендоване правило" це положення Спеціального додатку, визнане таким, що сприяє досягненню мети гармонізації і спрощення митних правил і процедур, можливо більш широке застосування якого вважається бажаним. (п. «с» ст.1).
З урахуванням встановлених обставин та наведених норм права, колегія суддів не може погодитись з висновками апеляційного суду про безпідставність вимоги про сплату належної суми митних платежів за гарантією та дійшла висновку про правомірність спірної вимоги.
Усі подальші дії та рішення щодо розгляду заяви Гаранта про наявність об'єктивних причин затримки товару, яка надійшла після складання акту та винесення вимоги, а також заяви про повернення суми митних платежів можуть розглядатись з урахуванням того, що вимога на момент її складання була законною.
Касаційний перегляд справи не здійснювався в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання скласти та направити висновок про повернення надмірно плачених митних платежів. Суди зазначили про передчасність заявлення такої вимоги, що не позбавляє права Позивача звертатись для подальшого розгляду цього питання.
Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції в частині скасування вимоги митного органу про сплату належної сплати митних платежів за гарантією від 23.07.2017 №8195859-U16-581707, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог матеріального та процесуального права в цій частині.
Відповідно до статті 352 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі в частині відмови у задоволені позовних вимог про скасування вимоги та закриттю провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій митного органу щодо складання акту про настання гарантійного випадку.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 352, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України задовольнити.
Скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019.
Скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2019 в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправними дій Закарпатської митниці ДФС України щодо складання акту про настання гарантійного випадку № 1 від 21.08.2017 року, та в цій частині закрити провадження у справі.
В іншій частині залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.08.2019 у справі №802/18/18-а.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко І.А. Васильєва