15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 826/18066/14
адміністративне провадження № К/990/24342/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №826/18066/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровської екологічної прокуратури, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Дніпровського екологічного прокурора №530к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора Дніпровської екологічної прокуратури з питань здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу;
поновити ОСОБА_1 на роботі в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора або зобов'язати Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 з 23 жовтня 2014 року на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді старшого прокурора Дніпровської екологічної прокуратури з питань здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;
стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
зобов'язати Офіс Генерального прокурора поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та замінено первісного відповідача - Дніпровську екологічну прокуратуру на належного - Офіс Генерального прокурора (далі - відповідач).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Дніпровського екологічного прокурора №530к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора Дніпровської екологічної прокуратури з питань здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора Дніпровської екологічної прокуратури з питань здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2014 року по 24 грудня 2021 року у сумі 1 176 766,10 грн.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора надати відомості до Міністерства юстиції України про виключення ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора Дніпровської екологічної прокуратури з питань здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих слідчого відділу та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року змінено у мотивувальній частині та в абзаці четвертому його резолютивної частини цифри: « 1 176 766,10 грн (один мільйон сто сімдесят шість тисяч сімсот шістдесят шість грн 10 коп.)» змінено на: « 2 329 013 (два мільйони триста двадцять дев'ять тисяч тринадцять) гривень 51 коп».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року - залишено без змін.
05 вересня 2022 року відповідач вдруге засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Так, відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України указує на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування статті 240-1 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на посаді в органах прокуратури працівників, звільнених з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» у разі ліквідації відповідного органу прокуратури, який мав статус юридичної особи.
Проте, Верховний Суд вже сформував правовий висновок щодо застосування статті 240-1 КЗпП України, зокрема, у постанові від 18 листопада 2021 року у справі №804/19245/19.
Вказане спростовує доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та наявність підстав для відкриття касаційного провадження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Окрім того, скаржник також указує на відсутність висновку з питань можливості застосування пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) при ухвалені рішення після втрати його чинності у справах щодо звільнення на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП.
Водночас висновки щодо застосування положень пункту 10 Порядку №100 (який втратив чинність з 12 грудня 2020 року) для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 826/6301/15, від 09 грудня 2021 року у справі № 340/588/20 та від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14.
З огляду на викладене, є необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та просить суд відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №826/17708/14.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Враховуючи, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, а лише фактично висловив незгоду з вказаними правовими позиціями, підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відсутні.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №826/18066/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії- повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур