Справа №380/8251/22
14 вересня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.12.2021 №134650015977 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27.04.2022 №134650015977 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового (страхового) стажу періоди роботи на Львівському заводі телеграфної апаратури з 19.01.1982 по 01.07.1993, у зв'язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 13.12.2021.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після досягнення 60-річного віку ОСОБА_1 13.12.2021 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з метою призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.12.2021 року позивачу не було зараховано стаж його роботи з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року з огляду на розбіжність між датою звільнення та датою наказу про звільнення, та період його навчання з 01.09.1976 року по 15.07.1977 року з огляду на не співпадіння прізвища заявника з його паспортними даними, а тому у призначенні пенсії було відмовлено. Позивач, отримавши уточнюючу довідку з навчального закладу, повторно звернувся до пенсійного органу з метою призначення пенсії, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27.04.2022 року позивачу було відмовлено у призначенні такої з огляду на відсутність 28 років страхового стажу через не зарахування стажу його роботи з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року. Позивач вважає, що відповідальність за правильне заповнення трудових книжок покладається саме на керівників підприємств, а недотримання правил заповнення трудової книжки може мати негативні наслідки для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника. Відтак позивач вважає, що має право на призначення пенсії за віком.
Ухвалою судді від 13.06.2022 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
04.07.2022 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона щодо задоволення позову заперечила та вказала, що страховий стаж позивача на момент звернення до пенсійного органу становив 17 років 7 місяців 16 днів. За наданими ОСОБА_1 документами до страхового стажу останнього не зараховано періоди з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року, оскільки наявні розбіжності в трудовій книжці позивача між датою його звільнення та датою наказу про звільнення. Також не зараховано період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1976 року по 15.07.1977 року, оскільки в атестаті №5390 від 15 липня 1977 року прізвище позивача не співпадає з його паспортними даними. Представник відповідача вказала, що для зарахування відповідного стажу необхідно було надати уточнюючі довідки.
11.07.2022 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона щодо задоволення позову заперечила та вказала, що ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Необхідний стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років, водночас згідно поданих документів позивачу зараховано до страхового стажу лише 18 років 11 місяці 01 день.
05.08.2022 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона щодо задоволення позову заперечила та вказала, що пенсійним органом не було зараховано до страхового стажу позивача період його навчання з 19.01.1982 по 01.07.1993 рік, оскільки дата наказу на звільнення не відповідає даті закінчення трудових відносин, що суперечить пункту 2.4 частини 2 «Іструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» № 58 від 29.07.1993 року. На підставі вищевикладеного, представник відповідача зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було правомірно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 28 років.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
13.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №134650015977 від 14.12.2021 року ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 28 років. Згідно цього ж рішення, страховий стаж особи становить: 17 років 07 місяців 16 днів. До страхового стажу не зараховано періоди:
- роботи з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року, оскільки наявні розбіжності між датою звільнення та датою наказу про звільнення (29.12.1993);
- навчання з 01.09.1976 року по 15.07.1977 року, оскільки в свідоцтві про навчання прізвище заявника не співпадає з паспортними даними.
Для зарахування відповідних періодів необхідно надати уточнюючі довідки з місця роботи та місця навчання заявника.
25.04.2022 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої долучив довідку №01/16 від 15.04.2022 року про те, що він дійсно навчався на денній формі навчання в Міському середньому професійно-технічному училищі №12 міста Львова з 01.09.1976 року по 15.07.1977 року.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №134650015977 від 27.04.2022 року ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 28 років. Згідно цього ж рішення, страховий стаж особи становить: 18 років 11 місяців 01 день. До страхового стажу не зараховано періоди:
- з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року, оскільки дата наказу на звільнення не відповідає даті закінчення трудових відносин, що суперечить пункту 2.4 частини 2 «Іструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» № 58 від 29.07.1993 року.
Позивач, вважаючи рішення пенсійних органів про відмову у призначенні пенсії протиправними, з метою їх скасування та призначення йому пенсії за віком звернувся до суду.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно статті 1 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 частини другої вказаної ж норми передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності вказаним Законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відповідно до п.п. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1 до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 року № 10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, відповідачі приймаючи рішення про відмови у призначенні позивачу пенсії за віком та не зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року на Львівському заводі телеграфної апаратури посилались на розбіжність між датою фактичного звільнення позивача (01.07.1993 року) та датою наказу про його звільнення (29.12.1993 року). Окрім цього, не зараховуючи період навчання позивача з 01.09.1976 року по 15.07.1977 року до страхового стажу Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області посилалось на невідповідність прізвища позивача, зазначеному в свідоцтві про навчання ( ОСОБА_1 ) його паспортним даним ( ОСОБА_1 ).
Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року на Львівському заводі телеграфної апаратури суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Суд звертає увагу, що станом на момент внесення записів до трудової книжки позивача за спірні періоди, які не були зараховані пенсійними органами при розгляді заяви про призначення пенсії за віком, була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно абзацу 1 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні за змістом положення містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.
Дослідивши копію трудової книжки серії НОМЕР_1 суд встановив, що окрім неправильного зазначення дати наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи, така містить усі необхідні записи про роботу у спірний період і, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
В той же час, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд вказує, що період роботи позивача з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року на Львівському заводі телеграфної апаратури в трудовій книжці зазначено правильно. Уповноваженою особою підприємства було допущено помилку при зазначені саме дати наказу про звільнення позивача, а саме 29.12.1993 року.
Також з аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, а відтак недоліки ведення трудової книжки, які визначені відповідачем у спірному рішенні, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначений відповідачами недолік (дата фактичного звільнення позивача не співпадає із датою наказу про його звільнення) не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні (перерахунку) пенсії.
До аналогічних висновків дійшов суд також і в частині позовних вимог щодо не зарахування Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області періоду навчання позивача в Міському середньому професійно-технічному училищі №12 міста Львова з 01.09.1976 року по 15.07.1977 року з огляду на невідповідність прізвища позивача, зазначеному в свідоцтві про навчання ( ОСОБА_1 ) його паспортним даним ( ОСОБА_1 ).
Як було згадано судом вище, основним документом, який підтверджує стаж роботи працівника є трудова книжка.
З копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 в період з 01.09.1976 року по 20.07.1977 року навчався в Міському середньому професійно-технічному училищі №12 міста Львова. Зазначена графа не містить жодних неточних записів чи виправлень, а тому суд вважає, що уповноваженим представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області при вирішенні питання про призначення пенсії за віком було допущено надмірного формалізму, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як потенційного пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).
Суд наголошує, що не зарахування спірних періодів роботи та навчання позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд знову ж таки зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача з момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, суд, зважаючи на зазначені у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №134650015977 від 14.12.2021 року та рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №134650015977 від 27.04.2022 року обставини щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, вважає, що такі були прийняті безпідставно, а отже вони підлягають скасуванню.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У відповідності до пункту 1 абзацу 1 частини 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи викладене, суд, зважаючи на висновок щодо протиправності та скасування винесених Головними управліннями Пенсійних фондів України у Київській та Рівненській областях рішень та на те, що під час первинного звернення (13.12.2021 року) до пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком позивачем не було пропущеного встановленого тримісячного строку звернення із відповідною заявою, вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року на Львівському заводі телеграфної апаратури, а також зобов'язання призначити ОСОБА_1 з 13.12.2021 року пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 1984,80 грн., такий підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №134650015977 від 14.12.2021 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №134650015977 від 27.04.2022 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) період його роботи на Львівському заводі телеграфної апаратури з 19.01.1982 року по 01.07.1993 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 13.12.2021 року пенсію за віком у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 661 (шістсот шістдесят одна) грн. 60 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 661 (шістсот шістдесят одна) грн. 60 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 661 (шістсот шістдесят одна) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сасевич О.М.