14 вересня 2022 р.Справа №160/14157/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши заяву ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)" про забезпечення позову у справі № 160/14157/22 за позовною заявою Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
13.09.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати Рішення № 69 від 06 вересня 2022 року про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, прийняте ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
Разом із позовною заявою, подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд задовольнити заяву Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)" про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення за Рішенням № 69 від 06 вересня 2022 року про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, прийнятим начальником Кам'янського відділу по роботі з податковим боргом управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням по справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що 09.08.2022 року уповноваженою особою ГУ ДПС у Дніпропетровській області в порядку п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України було прийнято рішення №69 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу. На переконання заявника, таке рішення містить ознаки протиправності, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом щодо його оскарження. Водночас, рішення контролюючого органу, прийняті в порядку п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України, мають силу документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку (в т.ч. стягнення коштів з рахунків платника податків у банках). З огляду на викладене, заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких звернувся до суду. Також, заявник додатково вказує на існування реальної загрози завдання шкоди правам позивача, в тому числі й матеріальним, внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у даній справі, оскільки існує загроза подальшого списання коштів з банківських рахунків позивача грошових коштів, з якого виплачується заробітна плата. У зв'язку з чим, позивач просить задовольнити подану ним заяву про забезпечення позову.
З урахуванням приписів ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та документи, долучені на її обґрунтування, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 4 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Частиною першою ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч.2 ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення).
Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі № 640/2326/19.
З огляду на приписи статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В силу ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому, з аналізу вищенаведених приписів статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
За змістом заяви про забезпечення позову підставою для звернення позивача до суду є протиправне, за твердженням позивача, рішення суб'єкта владних повноважень про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках в рахунок погашення податкового боргу. При цьому, на переконання позивача, у силу норм чинного законодавства вказане рішення контролюючого органу є підставою для безспірного стягнення за інкасовими дорученнями коштів з рахунків позивача у банках.
Як вбачається зі змісту рішення від 06.09.2022 року № 69 ГУ ДПС у Дніпропетровській області про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу (копія такого наявна у матеріалах справи), таке рішення винесене уповноваженою особою ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідно до п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, та згідно з яким вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах.
Нормами п. 95.1. і 95.2. ст.95 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
За змістом п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з п. 95.4 ст.95 Податкового кодексу України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Тобто, заходи щодо стягнення податкового боргу можливі лише на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
Разом з цим, позивач посилається на рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №6 від 06.09.2022 на підставі якого відповідач може здійснити стягнення грошових коштів, однак відповідне рішення суду не надає.
Також не вбачається така підстава, як очевидність ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що у задоволенні заяви ВП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)" про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 241-243, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)" про забезпечення позову у справі № 160/14157/22 за позовною заявою Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська