Справа № 153/1366/21
Провадження № 22-ц/801/1548/2022
Категорія: 9
Головуючий у суді 1-ї інстанції Швець Р. В.
Доповідач:Міхасішин І. В.
13 вересня 2022 рокуСправа № 153/1366/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №153/1366/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Клембівський сервіс» про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Левицької-Корчун Вікторії Ігорівни на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Швеця Р. В.,
встановив:
В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Клембівський сервіс» про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно
Свої вимоги мотивував тим, що на його думку державна реєстрація права власності на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5450993 та нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5451147, зареєстроване за ОСОБА_2 підлягає скасуванню з огляду на наступне: відповідач є одноособовим засновником та власником ПП «Клембівський сервіс», який було зареєстровано 03.03.2011 року зі статутним капіталом 5000 грн. В зв'язку із відсутністю у підприємства коштів та матеріальних активів для здійснення господарської діяльності в 2012 році підприємство відповідача у позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було запозичені кошти 5000 доларів США. Після отримання у позивача в позику коштів, засновник ОСОБА_2 призначив ОСОБА_1 директором ПП «Клембівський сервіс».
28 травня 2013 року ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 з ПП «Клембівський сервіс» було укладено договори позики, яким підтверджено факт надання ними ПП «Клембівський сервіс» коштів в сумі по 25 000 доларів США кожний. Метою отримання підприємством коштів у позику було придбання майнових сертифікатів у жителів с. Клембівка. В подальшому ОСОБА_3 уступив позивачу право вимоги боргу за договором позики, про що 15 лютого 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір уступки права вимоги, про що підприємство було повідомлено належним чином. У встановлений договором строк підприємством позика повернута не була, інші дії обумовлені договором також вчинені не були. 28 листопада 2017 року позивачем та ОСОБА_3 до ПП «Клембівський сервіс» було виставлено вимоги про повернення боргу на загальну суму 50 000 доларів США. 29 листопада 2017 року дані вимоги було отримано підприємством, отже з даного часу останньому достеменно відомо про необхідність повернення запозичених ним коштів в сумі 50 000 доларів США. З серпня 2018 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 стали виникати суперечки з приводу повернення підприємством запозичених коштів. 20 вересня 2018 року ОСОБА_2 офіційно звільнив ОСОБА_1 з посади директора ПП «Клембівський сервіс» та особисто прийняв керівництво підприємства. Отже з 21 вересня 2018 року засновник ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_2 з 21 вересня 2018 року є його керівником. В зв'язку з неповерненням запозичених коштів, ОСОБА_1 звертався до Ямпільського районного суду Вінницької області з відповідним позовом.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2021 року, яке залишено в силі судом апеляційної інстанції, позов ОСОБА_1 в частині вимог до ПП «Клембівський сервіс» було задоволено та стягнуто з ПП «Клембівський сервіс» на користь позивача заборгованість, згідно договору позики у сумі 50 000 доларів США.
При цьому, на час виставлення вимог, у власності ПП «Клембівський сервіс» перебували об'єкти нерухомості, набуття у власність яких відбувалось за рахунок майнових сертифікатів, придбаних на запозичені у позивача кошти, а саме нежитлове приміщення (корівник з прибудовами) загальною площею 952,5 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 -є; нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
В процесі слухання справи про стягнення боргу у вересні 2019 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 , як власником та засновником підприємства, 20 вересня 2018 року було прийнято рішення про виведення з активів підприємства двох об'єктів нерухомості та передачу їх собі, як фізичній особі у власність на безоплатній основі, про що було складено акт приймання-передачі від 20 вересня 2018 року. За даними акта приймання-передачі ОСОБА_2 було передано нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
21 вересня 2018 року на підставі вказаного вище акта приймання- передачі та рішення засновника ПП «Клембівський сервіс» за ОСОБА_2 , як фізичною особою, було зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно державним реєстратором ЦНАП Ямпільської міської ради.
Позивач вважає, що юридичною особою ПП «Клембівський сервіс» в особі засновника ОСОБА_2 , собі як громадянину ОСОБА_2 на безоплатній основі було передано об'єкти нерухомого майна, оціночна вартість яких становила 249 895 грн. А відтак, позивач стверджує, що ОСОБА_2 , як засновником ПП «Клембівський сервіс» було вчинено юридичні дії, спрямовані на мінімізацію активів юридичної особи, щодо виведення основних засобів підприємства та їх перереєстрації за собою, як фізичною особою.
Такі дії ОСОБА_2 були вчинені з метою унеможливлення виконання юридичною особою ПП «Клембівський сервіс» зобов'язання щодо погашення боргу, який існує у підприємства відповідача перед позивачем, та про який ОСОБА_2 , як засновник та керівник підприємства, обізнаний протягом всього часу існування боргу. При цьому, позивачу, як бувшому директору відомо, що у підприємства відсутні інші ліквідні, зареєстровані належним чином за підприємством активи, які належать відповідачу на праві власності, за рахунок яких може бути виконано рішення суду щодо стягнення з ПП «Клембівський сервіс» боргу в сумі 50 000 доларів США, який на даний час існує у відповідача перед позивачем.
Отже способом захисту позивачем своїх прав для забезпечення можливого виконання рішення суду щодо стягнення боргу, оспорювання набуття ОСОБА_2 як фізичною особою, право власності на об'єкти нерухомості, зазначені вище, шляхом оспорювання позивачем підстав набуття ОСОБА_2 права власності на це майно та заявлення перед судом вимоги про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , вищезазначених об'єктів нерухомості та відновлення державної реєстрації права власності на це майно за ПП «Клембівський сервіс».
Позивач, не будучи стороною оспорюваного акту приймання-передачі, вказує, що він є заінтересованою особою в розумінні ч.3 ст. 215 ЦК України, оскільки є кредитором боржника ПП «Клембівський сервіс». ОСОБА_1 вважає, що набуття ОСОБА_2 у власність об'єктів нерухомого майна, яке відбулось на підставі акту приймання-передачі від 20 вересня 2018 року, фактично відбулося без належних правових підстав та без дотримання форми, встановленої законом, оскільки акт приймання-передачі не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України. А відтак, реєстрація права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 відбулась не на підставі правочину, тобто без належних правових підстав. Перехід права власності на нерухоме майно та його реєстрація відбулась на підставі акту приймання-передачі від 21 вересня 2018 року, який зі сторони відчужувача майна та зі сторони набувача майна підписаний однією особою ОСОБА_2 . А відтак, акт приймання-передачі нерухомого майна від 20 вересня 2018 року не міг створити юридичних наслідків у вигляді переходу до ОСОБА_2 права власності на майно, що виключало проведення державної реєстрації такого права власності за ОСОБА_2 . Окрім цього, поза увагою реєстратора залишився той факт, що на час підписання акту приймання передачі від 20 вересня 2018 року від імені ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_2 не був директором підприємства. Так, станом на 20 вересня 2018 року обов'язки директора ПП «Клембівський сервіс» виконував ОСОБА_1 . Рішення про відсторонення ОСОБА_1 від обов'язків директора підприємства було видано лише 21 вересня 2018 року. Тобто, в момент вчинення засновником ОСОБА_2 дій щодо безоплатного відчуження майна підприємства, ОСОБА_1 був повноправним директором ПП «Клембівський сервіс» та підписантом. Отже, дії ОСОБА_2 щодо передачі майна підприємства без відома директора, собі як фізичній особі, свідчить про те, що ОСОБА_2 вживав заходи для мінімізації активів підприємства, з метою уникнення проведення розрахунків з позивачем ОСОБА_1 , оскільки на цей час достеменно був обізнаний про існування боргу та вимоги ОСОБА_1 щодо його погашення.
З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5450993 та нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5451147 є неправомірною та підлягає скасуванню, в зв'язку з чим, підлягає поновленню право власності на вказані об'єкти за ПП «Клембівський сервіс».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 червня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Клембівський сервіс», про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - відмовлено повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та позиції учасників справи у відзивах на неї та у судовому засіданні
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Левицька - Корчун Вікторія Ігорівнапросить рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 червня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, помилкова визнав встановленими окремі обставини, наявність яких не доводиться відповідними доказами, внаслідок чого має місце невідповідність висновків суду першої інстанції, в оскаржуваному рішенні.
Також в апеляційній скарзі зазначено, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції, мають невідповідність обставинам справи, а також неправильно застосовані судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
25 серпня 2022 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Заболотної Г.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, просила залишити його без змін.
25 серпня 2022 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника відповідача ПП «Клембівський сервіс» - Степанової О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, просила залишити його без змін.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Левицька-Корчун В.І.апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з мотивів викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Заболотна Г.В. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила суд відмовити у її задоволенні.
Представник відповідача ПП «Клембівський сервіс» - Степанова О.В. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила суд відмовити у її задоволенні.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з огляду на таке.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Встановлено, що Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів №94174929 від 10 серпня 2017 року встановлено, що 24 квітня 2014 року було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення (корівник з прибудовами) загальною площею 952,5 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 -є; нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 за ПП «Клембівський сервіс» на підставі свідоцтв про право власності (а.с.13-15).
З рішення власника від 20 вересня 2018 року виданого засновником ПП «Клембівський сервіс» встановлено, що було вирішено виділити із статутного капіталу майно, а саме нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та на нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , та передати його ОСОБА_2 на підставі акту приймання-передачі (а.с.12).
З копії акта прийому-передачі нерухомого майна від 20 вересня 2018 року встановлено, що ПП «Клембівський сервіс» в особі засновника ОСОБА_2 виділив нерухоме майно із частки статутного капіталу, а саме нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та на нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , та передав його фізичній особі ОСОБА_2 (а.с.11).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів №269912795 від 10 серпня 2021 року встановлено, що 21 вересня 2018 року право власності на нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та на нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 20 серпня 2018 року виданого ПП «Клембівський сервіс» та на підставі рішення від 20 серпня 2018 року виданого ПП «Клембівський сервіс» (а.с.9-10).
З копії рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2021 року справа №153/943/19 та з копії Постанови Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2021 року встановлено, що між ПП «Клембівський сервіс», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був спір про стягнення боргу. На підставі вказаних рішень було стягнуто з ПП «Клембівський сервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість, згідно договорів позики у сумі 50 000 доларів США, що еквівалентно 1 397 775 грн. (а.с.16-30).
З рішення засновника ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_2 № 2 від 20 травня 2013 року встановлено, що з 20 травня 2013 року директором ПП «Клембівський сервіс» було призначено ОСОБА_1 (а.с.32).
З рішення засновник ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_2 № 3 від 21 вересня 2018 року встановлено, що з 21 вересня 2018 року ОСОБА_1 , було тимчасово відсторонено від обов'язків директора ПП «Клембівський сервіс» (а.с.33).
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що 21 вересня 2018 року ОСОБА_2 , як засновник ПП «Клембівський сервіс», був призначений керівником юридичної особи. Розмір статутного капіталу становить 5000 грн. (а.с.31).
З копії рішення засновника ПП «Клембівський сервіс» від 29 грудня 2011 року встановлено, що ОСОБА_2 , як засновника ПП «Клембівський сервіс» у зв'язку з відсутністю обігових коштів вирішив внести додаткові грошові внески на поповнення статутного фонду підприємства в сумі 680 000 грн. Кошти використовувати за цільовим призначенням на придбання майнових сертифікатів та на витрати, пов'язані з оформленням договорів купівлі-продажу з власниками майнових паїв (а.с.70).
З відповіді на лист сільського голови Клембівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області від 18 листопада 2019 року встановлено, що право власності на майновий пай по Клембівській сільській раді було переведено на ПП «Клембівський сервіс», свідоцтв про право власності на майновий пай члена КСП на загальну суму 908 977 грн. (а.с.74).
З копії довідки виданої головою спілки громадян-співвласників майнових та земельних паїв с.Клембівка встановлено, що 10 січня 2014 року було виділено майно з бувшого КСП «Клембівка» в натурі ПП «Клембівський сервіс» на загальну суму 552 374 грн. Окрім цього, ПП «Клембівський сервіс» у 2014 році провів реалізацію попередньо придбаних у власників майнових сертифікатів на загальну суму 388 955 грн. (а.с.75).
З акта приймання-передачі майна у зв'язку з виділенням в натурі від 10 січня 2014 року встановлено, що ПП «Клембівський сервіс» було виділено майно на суму 552 374 грн. до якого входили корівник, телятник, складське приміщення та інше(а.с.69).
З рішення засновника ПП «Клембівський сервіс» від 19 червня 2018 року, яке засвідчено приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу Вінницької області від 19.06.2018 року встановлено, що ОСОБА_2 , як засновника ПП «Клембівський сервіс», вирішив внести зміни до Статуту ПП «Клембівський сервіс» та провести реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців нового статуту (а.с.76).
З копії Статуту ПП «Клембівський сервіс» затвердженого рішенням засновника ПП «Клембівський сервіс» 19 червня 2018 року та зареєстрованого 19 червня 2018 року в реєстрі №1078 встановлено, що згідно Р.4 п.4.4 підприємство має право продавати, обмінювати, передавати безкоштовно, в оренду та в заставу іншим юридичним та фізичним особам власні засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим способом, якщо це не суперечить законодавству України та цьому Статуту за згодою засновника. п.4.6 Статутний фонд становить 5000 грн. Статутний фонд поповнюється протягом роботи підприємства з моменту державної реєстрації. Р.8 п.8.1 управління діяльністю підприємства здійснює повністю безпосередньо засновник, в разі коли він займає посаду директора підприємства. Р.8 п.8.3 Директор підприємства розпоряджається майном і коштами підприємства за погодженням засновника.(а.с.79-85).
З копії рішення засновника ПП «Клембівський сервіс» від 04 жовтня 2021 року, яке засвідчено приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області встановлено, що ОСОБА_2 , як засновника ПП «Клембівський сервіс», вирішив збільшити статутний фонд підприємства на суму додаткових вкладів, які були ним внесені грошовими коштами для забезпечення господарської діяльності підприємства, придбання основних засобів, викупу майнових сертифікатів та затверджено статутний фонд в сумі 688 000 (шістсот шістдесят вісім тисяч) гривень та затвердити статут ПП «Клембіський сервіс» у новій редакції (а.с.53).
Із копії постанови Верховного Суду від 10 травня 2022 року по справі №153/943/19 вбачається, що касаційну скаргу приватного підприємства «Клембівський сервіс» залишено без задоволення, а рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 12.02.2021, з урахуванням внесених в ході апеляційного перегляду справи змін, та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2021 залишено без змін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За змістом ст.15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Як вбачається із позовної заяви позивач просить скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5450993 та на нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5451147 та відновити державну реєстрацію права власності на вказане майно за ПП «Клембівський сервіс».
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За правилами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (частина 2). Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина 3).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд першої інстанції з врахуванням встановленої практики Верховного Суду вірно наголосив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстав, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація права не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. (Постанова ОП КГС ВС від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.
Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1127 від 25 грудня 2015 року. Цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав (пункт 1). Державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса (пункт 6). Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком (пункт 7). За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації (пункт 18).
Позивач ОСОБА_1 звернувшись до суду з вимогами скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5450993 та нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5451147 та відновити державну реєстрацію права власності на вказане майно за ПП «Клембівський сервіс», не обґрунтував саме таких позовних вимог та не зазначив і не надав доказів, за наявності яких здійснена 21 вересня 2018 року державним реєстратором Костаревичем А.В. державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 , була проведена із порушеннями та не відповідністю вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» або вчинена із порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року.
Водночас позивач у позовній заяві виклав обставини в обґрунтування заявленого позову, які зводяться до того, що акт прийому-передачі нерухомого майна від 20 вересня 2018 року на підставі якого була проведене державна реєстрація нерухомого майна за ОСОБА_2 є недійсним, оскільки може укладатись лише на виконання умов договору і при його укладенні не було дотримано вимог закону, передача майна відбулась без належних правових підстав та була здійснена з метою уникнення сплати боргу ПП «Клембівський сервіс», який виник на підставі укладених договорів позики від 28 травня 2013 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ПП «Клембівський сервіс».
При цьому позивач не заявляв вимог щодо визнання акту приймання-передачі від 20 вересня 2018 року недійсним, а також не оскаржував рішень державного реєстратора від 21 вересня 2018 року щодо внесення записів до Державного реєстру прав.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
У разі визнання недійсним договору, що стало підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 909/968/16 від 11.09.2018.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано державним реєстратором 21.09.2018 за ОСОБА_2 на підставі рішення власника ПП «Клембівський сервіс» від 20 вересня 2018 року та акта прийому-передачі нерухомого майна від 20 вересня 2018 року укладеного між ПП «Клембівський сервіс» та ОСОБА_2 , які не оскаржувалися позивачем та є чинними.
Суд правильно не погодився із доводами представника позивача про те, що акт-прийому передачі нерухомого майна не є правочином та не породжує жодних юридичних наслідків виходячи із наступного.
Згідно із частинами 1-4 статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Відповідно до практики Верховного Суду акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності; такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків; оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України) є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків в розумінні статті 16 ЦК України (постанови Верховного Суду від 11.09.18р.у справі № 918/1377/16, від 12.06.19р. у справі № 927/352/18, від 10.09.19р. у справі № 918/370/18, від 25.02.20 р. у справі № 915/1299/18).
Акт прийому-передачі нерухомого майна від 20.09.2018 згідно якого ПП «Клембівський сервіс» виділило із статутного капіталу нерухоме майно та передало ОСОБА_2 є правочином, який підтверджує волевиявлення відповідачів, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно, а також став підставою для державної реєстрації права власності у зв'язку із передачею майна у власність відповідача ОСОБА_2 .
У ст. 204 ЦК України проголошується презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності правочину, всі права набуті сторонами правочину, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Частиною 3 статті 215 ЦК України зазначено, що вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладання правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.
Разом з тим, позивач не оскаржуючи акта прийому-передачі нерухомого майна від 20.09.2018, рішення власника ПП «Клембівський сервіс» від 20.09.2018 на підставі яких ОСОБА_2 набув та зареєстрував право власності на нерухоме майно, звернувся до суду з вимогами про скасування державної реєстрації права власності та відновлення права власності, які є похідними та залежать від вирішення спору про право власності.
Згідно положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на яку вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням того, що підставою для державної реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_2 стали чинні документи, а позивачем не доведені, і судом не встановлені обставини, за яких така державна реєстрація була проведена з порушенням вимог закону, вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на: - нежитлове приміщення (склад) загальною площею 549,2 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5450993 та нежитлове приміщення (телятник з прибудовами) загальною площею 781,1 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , номер запису права власності 5451147 та відновлення державної реєстрації права власності на вказане майно за ПП «Клембівський сервіс», задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.
Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргупредставника позивача ОСОБА_1 - адвоката Левицької-Корчун Вікторії Ігорівни -залишити без задоволення.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: І.В. Міхасішин
Судді: Ю.Б. Войтко
І.М. Стадник