ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 вересня 2022 року Справа № 903/165/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.05.2022 р. у справі № 903/165/22 (суддя Слободян О. Г., повний текст складено 25.05.2022 р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд"
про стягнення 1 780 846,85 грн
за участю представників:
позивача - Колісник Б.О.;
відповідача - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" 1 780 846,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повернення позивачу грошових коштів, сплачених позивачем в якості попередньої оплати за товар у зв'язку з неповним виконанням відповідачем умов договору поставки № V4.1.8.1.00430 від 31.08.2021 р. та додатку до договору (специфікація № РД277-900-0002 від 04.10.2021 р.).
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.05.2022 р. у справі №903/165/22 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" - 1 780 846, 85 грн (з яких: 1 050 000 грн - сума попередньої оплати, 703 039, 79 грн - штраф, 18 574, 37 грн - інфляційні втрати та 9 232, 69 грн - 3 % річних), а також 26712,70 грн витрат по сплаті судового збору.
За результатами розгляду спору та з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення суду в частині стягнення штрафу у розмірі 703 039, 79 грн, прийняти нове, яким зменшити розмір штрафу в повному розмірі. Також просить вирішити питання щодо стягнення розміру судового збору та витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором відбулося внаслідок форс-мажорних обставин, які суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги. У зв'язку із значною захворюваністю в області та на підприємстві зокрема на коронавірус та запровадженням на території України карантинних обмежень, робота підприємства у звичному режимі стала неможливою. Несприятливі погодні умови разом із зазначеними обставинами призвели до істотних збитків у господарській діяльності підприємства, внаслідок чого відбулося також пошкодження врожаю сільськогосподарських культур;
- позивач, не застосувавши умови досудового врегулювання спору, відразу звернувся до суду;
- відповідач не отримував ухвал суду першої інстанції, невідомим є походження, як зазначено в оскаржуваному рішенні, повідомлення про вручення поштового відправлення з ухвалою про відкриття провадження, що ніби була отримана відповідачем 13.03.2022 р. Не отримав відповідач і ухвали суду від 22.03.2022 р. та від 12.04.2022 р.; судом не було оголошено перерви у судовому засіданні, як клопотав представник відповідача, не було надано додаткового строку для подання відзиву та пояснень, не було задоволено усне клопотання про зменшення розміру штрафу, із врахуванням усіх зазначених вище обставин, а було винесене оскаржуване рішення;
- позивач звернувся до суду із стягненням штрафу у розмірі, що є надмірно завищеним, не співмірним із понесеними збитками позивача, а більш того, їх відсутністю, оскільки іншого ні він, ні суд першої інстанції не навів. Позивач має на меті стягнути надмірні грошові суми, що у свою чергу перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем;
- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи становить суму сплаченого судового збору у розмірі 40 069, 05 грн, а також витрати на правову допомогу адвоката, які попередньо становлять 20 000 грн. Підтверджуючі документи, щодо понесених витрат на правову допомогу, будуть подані до суду у порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 р. скаржнику поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду; відкрито апеляційне провадження у справі, зупинено дію рішення суду та призначено розгляд скарги на 20.07.2022 р. об 15:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 р. розгляд справи відкладено на 07.09.2022 р. о 15:40 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2022 р. задоволено заяву представника ТОВ "Волинь Агротрейд" - Хомич О.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає наступне:
- відповідачем жодних доказів на підтвердження форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання ним зобов'язань за договором (неможливість поставки товару через запровадження карантину та через несприятливі погодні умови), не було подано ні в суді першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду;
- посилання в апеляційній скарзі на листи № 05/11/2021 від 05.11.2021 р., № 28/01/2022 від 28.01.2022 р. безпідставні, оскільки вказані листи, всупереч приписам п. 11.2 договору, не були направлені ні на адресу місцезнаходження позивача, ні вручені представникам позивача. Доказів такого направлення або вручення нарочно відповідачем не надано;
- також позивач звертає увагу суду, що штраф нарахований відповідачу не за непоставку товару по договору, а за прострочення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 050 000 грн. Тобто відповідач не лише не поставив законтрактований обсяг пшениці (не виконав зустрічне зобов'язання з поставки вже оплаченого йому товару), але відмовляється повернути кошти, які були йому перераховані позивачем. Відповідач, отримавши аванс в розмірі 1 050 000 грн, умисно не повертає кошти позивачу та поданням апеляційної скарги продовжує строк їх використання та намагається уникнути відповідальності за порушення умов договору;
- незважаючи на те, що відповідач отримав копію позовної заяви ще 08.02.2022 р. та ухвалу про відкриття провадження 03.03.2022 р., а також надання судом повторно додаткового строку до 04.04.2022 р. для подання відзиву на позов, ухвалою суду від 27.04.2022 р., враховуючи клопотання представника відповідача, відкладено розгляд справи на 24.05.2022 р. Відповідач з 24.04.2022 р. до 24.05.2022 р. так і не подав жодної заяви по суті чи клопотання, хоча для цього достатньо часу. Натомість, 24.05.2022 р. в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про надання йому ще додаткового строку для подання відзиву.
- за відсутності доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення та які можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій, підстави для зменшення штрафу відсутні, а тому судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача штраф в повному розмірів без застосування дискреційних повноважень щодо його зменшення.
- позивач зазначає, що у разі задоволення позову судом в повному обсязі та реалізація дискреційних повноважень суду в частині зменшення штрафних санкцій на розподіл судових витрат (судовий збір та витрати на правничу допомогу) не впливає. За таких обставин, вказана вимога скаржника щодо здійснення розподілу судових витрат не відповідає приписам ст.129 ГПК України;
- розмір витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції складає 65 151, 98 грн.
- позивач просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Також ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" надіслало до суду заяву, в якій просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 65 151, 98 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" надіслало до суду додаткові пояснення щодо правових позицій Верховного Суду стосовно неспівмірності витрат.
Представник ТОВ "Волинь Агротрейд" - Хомич О.В. надіслала до суду клопотання, в якому зазначає, що не зможе прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Зазначає, що ТОВ "Волинь Агротрейд" був укладений договір про надання правової допомоги із іншим представником.
Адвокат Полюшко А.М. надіслав до суду клопотання, в якому зазначає, що ним та ТОВ "Волинь Агротрейд" 06.09.2022 р. був укладений договір про надання правової допомоги. Зазначає, що не може з'явитися в судове засідання, оскільки перебуватиме у іншому судовому засіданні за межами Рівненської області, тому просить відкласти розгляд справи на іншу дату та надати йому можливість ознайомитися із матеріалами справи.
Розглянувши в судовому засіданні 07.09.2022 р. клопотання адвоката Полюшко А.М. про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Колегія суддів вказує, що у поданому до суду клопотанні адвокат Полюшко А.М. зазначає, що 06.09.2022 р. ним та ТОВ "Волинь Агротрейд" був укладений договір про надання правової допомоги, однак доказів в підтвердження вказаних обставин до клопотання надано не було.
Також суд відхиляє посилання адвоката Полюшко А.М. у клопотанні про відкладення розгляду справи на те, що він не може з'явитися в судове засідання, оскільки перебуватиме у іншому судовому засіданні за межами Рівненської області, оскільки до клопотання також не було долучено жодного доказу, який би підтверджував існування указаних обставин.
Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника відповідача, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а позиція відповідача достатньо повно була викладена у апеляційній скарзі, враховуючи строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, а також те, що розгляд справи вже відкладався за клопотанням відповідача, суд відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Окрім того, за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
В судовому засіданні 07.09.2022 р. представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін; також просить суд здійснити розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.
Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судові засідання, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку.
Враховуючи те, що судом вчинено необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як встановлено апеляційним судом, 31.08.2021 р. між ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" (далі - ТОВ "ВКХП № 2", позивач, покупець) та ТОВ "ВОЛИНЬ АГРОТРЕЙД" (далі - ТОВ "ВОЛИНЬ АГРОТРЕЙД", відповідач, постачальник) був укладений договір поставки № V4.1.8.1.00430.
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язався поставити покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити сільськогосподарську продукцію рослинного походження - урожай зернових 2021 року (надалі - товар) згідно оформлених специфікацій.
Згідно п. 2.1-2.2 договору товар постачається автомобільним транспортом на умовах DAР, FCA, якщо інше не передбачено у специфікації до договору. Поставка товару здійснюється шляхом передачі товару постачальником призначеному покупцем перевізнику в місці поставки, що знаходиться за адресою: DAР - Вінницька область, Вінницький район, смт.Десна, FCA - Волинська область, Володимир-Волинський район, м. Устилуг; Волинська область, Володимир-Волинський район, с. П'ятидні.
Товар вважається поставленим (обов'язок постачальника передати товар покупцеві вважається виконаним з моменту фактичної передачі покупцю (п. 2.4 договору).
Відповідно до п. 3.1, 7.1, 8.1 договору кількість, асортимент, строк поставки, ціна товару визначаються в специфікаціях, які є додатками до договору.
Згідно п. 9.2 договору оплата товару покупцем здійснюється на умовах:
І-й етап: оплата 86 % вартості товару, визначеної в рахунку-фактурі, повинна бути здійснена Покупцем на умовах передоплати;
ІІ-й етап: решта 14 % вартості товару сплачується покупцем протягом 2 (двох) робочих днів з дати поставки всієї партії товару та реєстрації продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ПКУ.
Згідно п. 10.6 договору у разі прострочення поставки товару покупець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір, направивши постачальнику відповідну письмову вимогу (повідомлення), відмовитись від виконаного за ним та вимагати від постачальника повернення грошових коштів, сплачених покупцем в якості попередньої оплати за товар.
Відповідно до п. 10.7 договору вимоги (повідомлення), про які йдеться в даному договорі, можуть бути направлені постачальнику шляхом вручення його представнику або поштою листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. У разі направлення вимоги (повідомлення) шляхом вручення представнику постачальника вона вважається направленою та врученою з моменту її вручення представнику постачальника, що підтверджується відповідним написом та підписом представника, вчиненим на другому примірнику вимоги (повідомлення).
Пунктами 10.9, 10.10 договору передбачено, що грошові кошти, отримані постачальником в якості попередньої оплати за товар повинні бути повернуті постачальником шляхом перерахування на розрахунковий рахунок покупця, зазначений в цьому договорі, протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту вручення вимоги (повідомлення), зазначеного в п. 10.6 цього договору або з моменту, коли вимога (повідомлення) вважається врученою (пред'явленою) постачальнику. У разі прострочення повернення грошових коштів, отриманих постачальником від покупця в якості попередньої оплати за товар, постачальник зобов'язаний сплатити за вимогою покупця штраф у розмірі 1% від суми попередньої оплати, повернення якої постачальник прострочив за кожен день прострочення. У разі прострочення поставки товару покупець має право вимагати від постачальника сплати штрафу у розмірі 1% від вартості товару, поставку якого прострочено, за кожен день прострочення.
Договір набуває чинності з моменту укладення та діє до 30.06.2022 р. (включно) (п.13.1).
Договір підписаний сторонами, засвідчений печатками та є чинним.
04.10.2021 р. між позивачем та відповідачем було підписано специфікацію № РД277-900-0002, відповідно до якої постачальник зобов'язався у строк з 04.10.2021 р. по 05.11.2021 р. поставити пшеницю 4 класу в кількості 225 т по ціні 7600,38 грy. за 1 т з ПДВ; пшеницю 3 класу в кількості 50 т по ціні 8039,28 грн. за 1 т з ПДВ, пшеницю 4 класу в кількості 25 т по ціні 7565,04 грн. за 1 т з ПДВ на загальну суму 2 301 175,50 грн. з ПДВ. Специфікація підписана сторонами.
04.10.2021 р. на виконання п. 9.2 договору позивачем здійснено передоплату у розмірі 1 960 898, 04 грн, що підтверджується платіжним дорученням № V11004008.
У визначений специфікацією № РД277-900-0002 строк постачальник здійснив лише часткову поставку товару на загальну суму 584 102,16 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме: № РН-0000037 від 19.10.2021 р. на суму 205 644,78 грн, № РН-0000038 від 21.10.2021 р. на суму 180 047,95 грн та № РН-0000039 від 21.10.2021 р. на суму 198 409,43 грн.
Позивач, згідно умов п.10.6 договору, на адресу відповідача направив лист від 11.11.2021 р. про повернення коштів у розмірі 1 376 795, 88 грн (за оплачений, але непоставлений товар).
Вказаний лист було вручено представнику відповідача 30.11.2021 р., про що свідчить відповідна відмітка на листі, засвідчена печаткою ТОВ "ВОЛИНЬ АГРОТРЕЙД".
У відповідь на вимогу про повернення коштів, 07.12.2021 р. відповідач за вих. № 07/12/2021 надіслав позивачу гарантійний лист, яким зобов'язався в термін до 28.01.2022 р. у зв'язку з неповним виконанням умов договору поставки, погасити борг.
10.12.2021 р. відповідач повернув позивачу кошти у розмірі 116 795, 88 грн та 11.01.2022 р. повернув 210 000 грн, що підтверджується випискою по банківському рахунку позивача від 04.02.2022 р., тобто зобов'язання згідно гарантійного листа відповідач виконав частково.
Враховуючи умови договору (п.10.9) відповідач повинен був повернути позивачу кошти, які були сплачені як попередня оплата за товар протягом 5 календарних днів з моменту вручення вимоги, тобто 06.12.2021. Станом на момент звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 050 000 грн.
Предметом розгляду даної справи є вимога позивача про стягнення з відповідача 1 780 846, 85 грн, з яких: 1 050 000 грн - сума попередньої оплати, 703 039, 79 грн - штраф, 18 574, 37 грн - інфляційні втрати та 9 232, 69 грн - 3 % річних у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № V4.1.8.1.00430 від 31.08.2021 р. та додатку до договору (специфікація № РД277-900-0002 від 04.10.2021 р.).
Предметом же апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення 703 039, 79 грн штрафу, в іншій частині судове рішення не оскаржувається.
Відтак, апеляційний суд, враховуючи визначений відповідачем предмет оскарження судового рішення, приймаючи до уваги межі розгляду справи апеляційним судом, визначені у ст. 269 ГПК України, зазначає, що обумовлений скаржником в апеляційному суді предмет оскарження унеможливлює апеляційний перегляд судового рішення в частині задоволення позову про стягнення 1 050 000 грн - суми попередньої оплати, 18 574, 37 грн - інфляційних втрат та 9 232, 69 грн - 3 % річних.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який мас бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Згідно ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Пунктом 10.9 договору сторони погодили, що у разі прострочення повернення грошових коштів, отриманих постачальником від покупця в якості попередньої оплати за товар, постачальник зобов'язаний сплатити за вимогою покупця штраф у розмірі 1 % від суми попередньої оплати, повернення якої постачальник прострочив за кожен день прострочення.
Як встановлено апеляційним судом, на час вирішення спору заборгованість відповідача (сума попередньої оплати) становить 1 050 000 грн, яка підтверджена матеріалами справи та є підставною.
Відповідно до поданого до суду першої інстанції розрахунку, позивач нарахував відповідачу 703 039, 79 грн штрафу за період з 06.12.2021 р. по 02.02.2022 р. на підставі п. 10.9 договору.
Судом першої інстанції здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення 703 039, 79 грн - штрафу за період з 06.12.2021 р. по 02.02.2022 р. та не виявлено помилок у їх нарахуванні.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд, враховуючи положення ст. ст. 530, 546, 549, 610 ЦК України, ст. ст. 230, 231 ГК України, п. 10.9. договору поставки №V4.1.8.1.00430 від 31.08.2021 р., дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.
В поданій до суду апеляційній скарзі, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу у розмірі 703 039, 79 грн, доводи відповідача щодо можливості зменшення розміру штрафу, нарахованого на підставі п. 10.9. договору поставки від № V4.1.8.1.00430 від 31.08.2021 р., зводяться до того, що розмір штрафу є надмірно завищеним, неспівмірним із понесеними збитками позивача, а більш того їх відсутністю, оскільки іншого позивач не довів.
Надаючи оцінку доводам відповідача, як підставам для зменшення розміру штрафу, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У частині 1 ст. 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як встановлено апеляційним судом, відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру штрафу із наданням доказів та обґрунтувань. В суді апеляційної інстанції апелянт також не надав доказів в підтвердження наявності підстав для зменшення розміру штрафу, зокрема таких, що свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності, тяжке фінансове становище боржника та значну кількість зобов'язань перед третіми особами, неприбутковість боржника, тощо.
Відповідач не навів обґрунтованих обставин та не подав жодних доказів в підтвердження відсутності у нього вини у простроченні повернення коштів, сплачених йому позивачем в якості попередньої оплати за товар, який він не поставив всупереч взятому на себе по договору обов'язку.
Також відповідачем не наведено підстав та не надано відповідних доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків повернення ним отриманої попередньої оплати; не надано жодних документів, які б підтверджувати відсутність у нього коштів на рахунках в банківських установах, відсутність майна, за рахунок якого можливо б було виконати зобов'язання перед позивачем.
Колегія суддів звертає увагу на те, що штраф нарахований відповідачу не за непоставку товару по договору, а за прострочення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 050 000 грн. Тобто відповідач не лише не поставив обсяг товару, але відмовляється повернути кошти, які були йому перераховані позивачем в якості авансу. Станом на час розгляду справи в суді відповідачем сума авансу в розмірі 1 050 000 грн так і не повернута позивачу. Вказане однозначно свідчить про те, що відповідач, отримавши аванс в розмірі 1 050 000 грн, умисно не повертає кошти позивачу.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ним не було виконано зобов'язання із поставки товару за договором внаслідок форс-мажорних обставин (оголошення в країні карантину та через несприятливі погодні умови), суд вважає безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічні положення викладені у ч. 2 ст. 218 ГК України.
У ч. 4 ст. 219 ГК України вказано, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Частиною 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
При цьому, виходячи з тесту закону, зазначені поняття розглядаються як синонімічні та комплексно охоплюють обставини, що знаходяться поза контролем учасників правовідносин.
Повноваженнями щодо видачі сертифікатів щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" наділені Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.
Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.06.2018 р. у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 р. у справі №913/785/17, від 20.04.2021 р. у справі № 922/2453/20, від 11.05.2021 р. у справі № 922/2452/20, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Отже, виходячи з того, що саме на відповідача покладено обов'язок доведення не тільки факту настання таких обставин, а й факту того, що зазначені обставини є форс-мажором саме для даного (конкретного) зобов'язання, наслідком дії яких є неможливість виконання стороною зазначеного зобов'язання, відповідач зобов'язаний був надати відповідні докази під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Однак, відповідачем жодних доказів на підтвердження форс-мажорних, які унеможливили виконання ним своїх зобов'язань за договором (неможливість поставки товару через запровадження карантину та через несприятливі погодні умови), не було подано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
Також суд вказує про те, що посилання відповідача на непоставку товару через запровадження карантину спростовується тим, що договір поставки № V4.1.8.1.00430 був укладений 31.08.2021 р., а карантин на території України запроваджено з 12.03.2020 р., тобто задовго до моменту укладення договору.
Крім того, п. 11.2 договору передбачено, що сторона зобов'язана повідомити про початок дії форс-мажорних обставин у 3-денний термін після їх настання. Відповідач вказану умову договору не виконав, жодних повідомлень про неможливість своєчасного виконання грошових зобов'язань за договором поставки відповідач не надсилав позивачу. В свою чергу, посилання відповідача в апеляційній скарзі на листи № 05/11/2021 від 05.11.2021 р., № 28/01/2022 від 28.01.2022 р. безпідставні, оскільки вказані листи, всупереч приписам п. 11.2 договору, не були направлені ні на адресу місцезнаходження позивача, ні вручені представникам позивача. Доказів такого направлення або вручення наручно відповідачем до матеріалів справи не надано.
На думку суду стягнення 703 039,79 грн штрафу є не надмірним у порівнянні з сумою боргу (попередня оплата) в розмірі 1 050 000 грн, при цьому, суд приймає до уваги те, що неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 31.08.2021 р. № V4.1.8.1.00430 мало негативний вплив на майновий стан позивача та його господарську діяльність, оскільки сума боргу (попередня оплата) в розмірі 1 050 000 грн є значною.
Суд апеляційної інстанції враховує п. 10.9 договору поставки від 31.08.2021 р. №V4.1.8.1.00430, яким сторони добровільно, на власний розсуд, визначили відповідальність у вигляді сплати штрафу за порушення строку повернення суми попередньої оплати.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі, як підставу для зменшення штрафу на те, що ним не здійснюється в повній мірі господарська діяльність, що вплинуло на виконання зобов'язань за договором, то суд вказує, що відповідачем не надані суду докази в підтвердження таких обставин (неможливість здійснення господарської діяльності); також не надано жодного доказу настання у відповідача фінансових труднощів у зв'язку з виконанням ним зобов'язань по договору. Судом також враховується, що відповідно до ст. 617 ЦК України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання.
Також суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що копія позовної заяви разом із доданими до неї документами була направлена відповідачу 04.02.2022 р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та поштовою накладною № 2100700066586. Згідно даних АТ "Укрпошта" поштове відправлення за накладною № 2100700066586 вручено відповідачу 08.02.2022 р., що спростовує доводи скаржника про неотримання ним копії позовної заяви з додатками та його необізнаність із змістом позову і неможливістю надати відзив на дану позовну заяву.
Також такими, що не відповідають фактичним обставинам справи є доводи відповідача про його необізнаність про відкриття провадження у справі № 903/165/22 та призначення судових засідань у справі.
Так, ухвалою Господарського суду Волинської області від 24.02.2022 р. було відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 22.03.2022 р. та встановлено відповідачу строк до 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позов, із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України. Дана ухвала суду від 24.02.2022 р. отримана відповідачем 03.03.2022 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 22.03.2022 р. було відкладено підготовче засідання на 12.04.2022 р. Повторно встановлено сторонам строк до 04.04.2022 р. для подання заяв по суті справи.
27.04.2022 р. на адресу суду першої інстанції від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю з'явитися в судове засідання та ознайомлення із матеріалами справи.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27.04.2022 р., враховуючи клопотання представника відповідача, відкладено розгляд справи на 24.05.2022 р.
Разом з тим, відповідач до 24.05.2022 р. так і не подав до суду першої інстанції жодної заяви по суті чи клопотання, хоча у нього було достатньо часу для вчинення таких дій. Натомість, 24.05.2022 р. в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про надання йому додаткового строку для подання відзиву.
Тобто із матеріалів даної справи вбачається, що протягом строку підготовчого провадження, під час слухання справи в суді першої інстанції, відповідач не скористався своїм процесуальним правом щодо подання до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву та/або заявлення клопотання про зменшення штрафних санкцій та надання відповідних доказів в його обґрунтування.
В той же час, суд першої інстанції, відкладав розгляд підготовчого провадження у даній справі, що свідчить про те, що судом надавалася можливість відповідачу у встановленому ГПК України порядку подати відзив на позовну заяву та/або заяву про зменшення розміру штрафних санкцій. Однак, відповідач таким правом не скористався.
Колегія суддів зазначає, що питання щодо зменшення розміру суми штрафних санкції було порушено відповідачем лише при поданні апеляційної скарги. Судом також не встановлено обставин заявлення відповідачем клопотання про зменшення розміру суми штрафних санкції в усній формі.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач, не застосувавши умови досудового врегулювання спору, відразу звернувся до суду, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії або позову.
Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. А відтак, посилання відповідача на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору, судом не приймаються.
Також суд вказує, що у разі задоволення позову судом в повному обсязі та реалізації дискреційних повноважень суду в частині зменшення штрафних санкцій на розподіл судових витрат (судовий збір та витрати на правничу допомогу) не впливає; за результатом перегляду рішення суду в частині стягнення із відповідача штрафу, суд не вбачає підстав для зменшення його розміру, а тому вимоги відповідача щодо здійснення розподілу судових витрат безпідставні.
З огляду на викладене, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі суд вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені доводи відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 65 151, 98 грн, то суд зазначає наступне.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19. Подібні висновки також викладено в постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.
Із матеріалів справи апеляційним господарським судом встановлено, що 01.07.2022 р. між адвокатом Колісником Б.О. та позивачем ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" був укладений договір про надання правової допомоги № 01/07.
Додатковою угодою від 01.07.2022 р. до договору від 01.07.2022 р. № 01/07, сторонами визначено, що сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу в Північно-західному апеляційному господарському суді у справі № 903/165/22 складає 30 000 грн, виходячи із погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги щодо представництва та захисту клієнта у вказаній справі щодо розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.05.2022 р. у справі № 903/165/22 (п. 1 додаткової угоди).
Окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт також зобов'язується сплатити адвокату додаткову винагороду ("гонорар успіху") в розмірі 5 % від стягнутої постановою суду апеляційної інстанції з ТОВ "Волинь Агротрейд" суми штрафу (п. 2 додаткової угоди).
Згідно п. 4 додаткової угоди сторони погодили, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту зарахування заборгованості ТОВ "Волинь Агротрейд" на банківський рахунок клієнта.
04.07.2022 р. між позивачем та адвокатом Колісником Б.О. підписано акт приймання-передачі наданих послуг у справі № 903/165/22, за яким адвокатом надано клієнту наступні послуги:
- 01.07.2022 р. 10 год. - 11 год. ознайомлення з наявними документами; попередня консультація клієнта щодо апеляційної скарги; підписання додаткової угоди щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу та представництва клієнта в суді;
- 04.07.2022 р. 09 год. -14 год. підготовка відзиву на апеляційну скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду;
- 04.07.2022 р. 15 год. - 16 год. підготовка заяви щодо відшкодування витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі; направлення заяви відповідачу та до суду;
- 20.07.2022 р. 15 год. - 16 год. представництво та захист прав клієнта у Північно-західному апеляційному господарському суді.
Вартість послуг, наданих адвокатом становить 30 000 грн.
Також згідно п. 2 додаткової угоди до договору, окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт також зобов'язується сплатити адвокату додаткову винагороду ("гонорар успіху") в розмірі 5 % від стягнутої постановою суду апеляційної інстанції з ТОВ "Волинь Агротрейд" суми штрафу, що складає 35 151,98 грн (703039,79 гн * 5 %).
Загальна вартість послуг, наданих адвокатом у даній справі, становить 65 151, 98 грн, що вбачається із опису наданих послуг у справі № 903/165/22 та акт приймання-передачі наданих послуг від 04.07.2022 р.
Проаналізувавши надані суду докази в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, господарський суд вважає, що заявником в повній мірі, відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, доведено та документально обґрунтовано розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі.
В свою чергу, щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача 35 151, 98 грн "гонорар успіху" в розмірі 5 % від стягнутої постановою суду апеляційної інстанції з ТОВ "Волинь Агротрейд" суми штрафу, суд вважає за необхідно вказати наступне.
За положеннями п. 4 ст. 1, ч. 3, 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також згідно ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017 р., гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Так, п. 2 додаткової угоди від 01.07.2022 р. до договору від 01.07.2022 р. № 01/07, сторонами визначено, що окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт також зобов'язується сплатити адвокату додаткову винагороду ("гонорар успіху") в розмірі 5 % від стягнутої постановою суду апеляційної інстанції з ТОВ "Волинь Агротрейд" суми штрафу (п. 2 додаткової угоди).
Проаналізувавши умови зазначеного пункту додаткової угоди, суд дійшов висновку про те, що передбачена п. 2 укладеної між сторонами у справі угоди додаткова винагорода адвоката не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а є платою за сам результат, досягнення адвоката та не ставить в залежність від фактично наданих послуг.
Апеляційний господарський суд вважає, що передбачена пунктом 2 укладеної між сторонами у справі угоди винагорода є додатковою винагородою адвоката, платою за досягнутий адвокатом результат, та є за своєю суттю так званим "гонораром успіху", нарахування та сплата якого залежать від настання певної події.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 р. у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 р. у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Суд зазначає про те, що Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правила адвокатської етики надають визначення поняття "гонорар" без поділу цього поняття на види. Зокрема норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи "гонорар успіху", що свідчить про те, що поняття "гонорар", яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.
З огляду на викладене, суд зазначає про те, що погоджений сторонами у п. 2 укладеної між сторонами у справі угоди розмір гонорару є за своєю суттю погодженою сторонами ціною договору в розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України, статті 189 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства гонорар безвідносно до його виду (основний, додатковий (гонорар успіху)) є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, тобто є платою за виконану роботу / надані послуги.
Суд зазначає про те, що "гонорар успіху", погоджений сторонами у п. 2 укладеної між сторонами у справі угоди під відкладальною умовою (у разі досягнення результату: 5 % від стягнутої постановою суду апеляційної інстанції з ТОВ "Волинь Агротрейд" суми штрафу), є складовою частиною гонорару адвоката, погодженого у п. 2 додаткової угоди. Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 5.46. постанови від 12.05.2020 р. у справі № 904/4507/18, відповідно до якого відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (прим.: гонорар успіху), є складовою частиною гонорару адвоката.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Суд апеляційної інстанції встановив, що додаткова угода від 01.07.2022 р. до договору від 01.07.2022 р. № 01/07 була укладена між сторонами у справі: була підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток господарюючих суб'єктів. Також суд встановив, що ця угода недійсною повністю чи частково в судовому порядку не визнавалася, сторонами не розривалася та не змінювалася.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).
При цьому суд зазначає про те, що визначення сторонами у п. 2 додаткової угоди від 01.07.2022 р. до договору від 01.07.2022 р. № 01/07 порядку обчислення гонорару у відсотковому відношенні до певної грошової суми відповідає такій формі обчислення гонорару як фіксований розмір. При такому порядку обчислення гонорару фактична кількість витраченого адвокатом часу на надання послуг клієнту не має значення, а у підсумку визначається саме чітка фіксована грошова сума.
Обставина того, що обчислення гонорару успіху пов'язане з настанням певної події є обґрунтованою та логічною в силу самої суті гонорару успіху, можливість обчислення якого залежить виключно від певних подій - досягнутих адвокатом та обумовлених в договорі результатів при наданні послуг правової допомоги. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.07.2022 р. у справі № 903/781/21.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 65 151, 98 грн. Даний розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов'язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справ.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 24.05.2022 р. у справі №903/165/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.05.2022 р. у справі № 903/165/22 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агротрейд" (44731, Волинська обл., Володимир-Волинський район, м. Устилуг, вул. Богдана Хмельницького, буд. 32, код ЄДРПОУ 42947718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" (23240, Вінницька обл., Вінницький район, смт. Десна, вул. Гагаріна, буд.6 Б, код ЄДРПОУ 34325039) 65 151, 98 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
3. Видачу судового наказу доручити Господарському суду Волинської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складено 12 вересня 2022
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.