Справа №705/2668/21
2/705/718/22
25 серпня 2022 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Піньковського Р.В.
при секретарі Прокопенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Черповоди» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати, -
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Стамбула В.М. звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати, в обґрунтування зазначивши наступне.
Між ОСОБА_1 та СВК «Черповоди» 01.02.2016 року було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 3,053 га, кадастровий номер 7124389200:03:000:0048, яка розташована в адміністративних межах Черповодівської сільської ради Уманського району Черкаської області.
Вказаним договором встановлено, що СВК «Черповоди» сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кожен рік користування.
Не зважаючи на досягнуті домовленості, СВК «Черповоди» систематично не виконує свій обов'язок орендаря, не сплачуючи орендну плату за період з 2018 по 2020 роки.
У зв'язку із зазначеним, позивач вважає, за необхідне розірвати вищевказаний договір оренди землі.
Вважає, що всього відповідачем не було сплачено на користь позивача орендної плати за період з 2018 року по 2020 рік - 40 185,78 грн., з урахуванням нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки: у 2018 році - 12 548,45 грн.; у 2019 році - 11 499,91 грн., у 2020 році - 11 499,91 грн., 3 % річних у розмірі 1463,13 грн., інфляційні нарахування у розмірі 3 174,38 грн.
Враховуючи систематичну несплату відповідачем орендної плати за договором оренди на користь позивача, права останнього, передбачені ст. ст. 24 та 25 ЗУ «Про оренду землі» були порушені.
У зв'язку з цим позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом та просить суд розірвати договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 3,053 га, кадастровий номер 7124389200:03:000:0048, яка розташована в адміністративних межах Черповодівської сільської ради Уманського району Черкаської області, укладений 01.02.2016 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Черповоди».
Стягнути з відповідача на користь позивача орендну плату з урахуванням 3% річних та інфляційний витрат у розмірі 40 185,78 грн., а також судові витрати в розмірі 26 816 грн., з яких 25 000,00 грн. витрати на правову допомогу та 1 816,00 грн. судовий збір.
На адресу суду керівником СВК «Черповоди», відповідача по справі, направлено відзив, у якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Вважає твердження позивача про систематичну несплату орендної плати таким, що не відповідає дійсності, оскільки відповідно до п. 7 укладеного договору оренди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 10 % від грошової оцінки земельної ділянки, що становить 21 362,78 грн. Відповідно до п. 8 вказаного договору обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції.
У відповідності до вимог Податкового кодексу України сплата податку за орендовану земельну ділянку покладається на орендаря, тому, без урахування податків та зборів за період з 2018 року по 2020 рік відповідач мав би сплати позивачу оренду плату у розмірі 51 591,12 грн. При цьому вказує, що відповідачем було сплачено на користь позивача: 30.08.2018 року - 900,00 грн.; 13.09.2018 року - 325,00 грн.; 05.12.2018 року - 222,00 грн.; 20.12.2018 року - 135,00 грн.; 25.06.2018 року - 8 000,00 грн.; 12.03.2019 року - 10 000,00 грн.; 22.10.2019 року - 6 500,00 грн.; 14.11.2019 року - 10 000,00 грн.; 10.05.2021 року - 15 000,00 грн.; 25.05.2021 року - 9 000,00 грн.
Звертають увагу суду, що на видаткових касових ордерах є підписи позивача, що підтверджує отримання ним вищеперерахованих коштів.
На час розгляду справи заборгованості по сплаті орендної плати на користь позивача не існує, а є переплата, яка становить 8 490,88 грн., тому вважає, що навіть не може йти мови про стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача орендної плати за договором оренди за період з 2018 по 2020 рік включно, тому відсутні підстави щодо сплати 3 % річних та інфляційних виплат.
Повністю заперечує проти задоволення позову в частині стягнення судових витрат та має намір в ході розгляду справи подати суду розрахунок судових витрат відповідача.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги та факти викладені в позові підтримав в повному об'ємі. В подальшому в судове засідання не з'явився, на адресу суду подав письмову заяву, у якій просить суд справу слухати у його відсутність та у відсутність позивача по справі. Позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити. При цьому, заперечує проти посилання відповідача на те, що орендна плата позивачу виплачена навіть з переплатою, оскільки у 2018 році СВК «Черповоди» не виплатило ОСОБА_1 в повному обсязі орендну плату, у 2019 році було сплачено кошти, які перекрили плату за 2018 рік, орендну плату за 2019 рік та передоплату за 2020 рік. У 2020 році відповідачем взагалі не сплачено коштів, а у 2021 році було закрито заборгованість за 2020 рік. Тому вважає, що СВК «Черповоди» не виконувало свій обов'язок по виплаті орендної плати у 2018 та 2020 роках, а відтак, таке невиконання обов'язків за договором є систематичним, що на його думку, є підставою для розірвання договору оренди. Вважає невиконання обов'язків за договором систематичним, що є підставою для розірвання договору оренди. Тому просять взяти до уваги це клопотання при ухваленні рішення.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та підтримав факти, викладені у відзиві. В подальшому в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлені у визначеному порядку, про причини неявки суд не повідомляли
Суд, врахувавши позицію сторін по справі, вивчивши письмові матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у заявах по суті та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, із врахуванням заперечень відповідача, оцінивши позиції сторін та докази у справі за принципами, встановленими ст. 89 ЦПК України, прийшов до наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами Конституції України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст.14 Конституції України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Крім того, ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Отже, із наведених судом норм Конституції України вбачається, що держава Україна приділяє особливу увагу захисту права власності на землю.
Відповідно до ст. 1, 13, 14 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (220-2004-п ).
Згідно ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про оренду землі» спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.
Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 25.05.2021 року за № 258246643, земельна ділянка кадастровий номер 7124389200:03:000:0048, площею 3,053 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район, Черповодівська сільська рада, належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ІІ-ЧР № 048101, виданого Черповодівською сільською радою народних депутатів. У вказаному державному акті зазначено про зміну розміру земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом і розмір земельної ділянки становить 6,11 га.
01.02.2016 року було укладено договір оренди б/н вказаної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Шелудько В.П. Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області. Строк дії договору: 10 років. Орендарем є Сільськогосподарський виробничий кооператив «Черповоди», орендодавцем - ОСОБА_1 . Орендна плата згідно п. 7 вказаного договору становить 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно п.8 обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки Земельної ділянки. В разі інфляції, розмір орендної плати може бути збільшений в порядку, визначеному цим договором. Пунктом 11 цього договору визначено, що розмір орендної плати переглядається за спільною згодою сторін.
Згідно наданих відповідачем видаткових касових ордерів ОСОБА_1 отримала орендну плату: 30.08.2018 року - 900,00 грн.; 13.09.2018 року - 325,00 грн.; 05.12.2018 року - 222,00 грн.; 20.12.2018 року - 135,00 грн.; 25.06.2018 року - 8 000,00 грн.; 12.03.2019 року - 10 000,00 грн.; 22.10.2019 року - 6 500,00 грн.; 14.11.2019 року - 10 000,00 грн.; 10.05.2021 року - 15 000,00 грн.; 25.05.2021 року - 9 000,00 грн.
Підставою для звернення позивача до суду стало те, що відповідачем було порушено умови спірного договору оренди щодо порядку та строків виплати орендної плати.
Отже, згідно видаткових касових ордерів, орендна плата за 2018-2020 року відповідачем позивачу була сплачена з порушенням строків, які визначено умовами оспорюваного договору оренди землі, укладеного між сторонами 01.02.2016 року, оскільки неналежним чином та не у повному обсязі сплачувалася у 2018 році, а також не була сплачена у 2020 році.
Представником позивача ставиться питання щодо стягнення з відповідача орендної плати за період з 2018 по 2020 роки у розмірі 40 185,78 грн. з урахуванням інфляційних нарахувань. При цьому, згідно касових ордерів, орендна плата ОСОБА_1 отримана у розмірі 60 082,00 грн., отже станом на момент звернення до суду із зазначеним позовом фактично заборгованості перед позивачем відповідач не мав.
Також представниками відповідача належними та допустимими доказами було підтверджено, що по сплаті орендної плати заборгованості перед позивачем не існує, але разом з цим не надано жодного доказу належного виконання умов договору оренди земельної ділянки в частині своєчасної виплати орендної плати.
У зв'язку із зазначеним, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем не надано належних доказів на спростування вимог позивача щодо порушення умов договору оренди в частині несвоєчасності виплати орендної плати.
За результатом розгляду справи суд прийшов до висновку про те, що хоча станом на час розгляду справи заборгованості у відповідача перед позивачем не існує, однак відповідач систематично допускав порушення зобов'язань по сплаті орендної плати за договором оренди земельної ділянки з її власником.
За вказаних обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню лише в частині розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 01.02.2016 року.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки згідно наданих видаткових касових ордерів, позивачем отримано орендну плату в повному обсязі, але не у визначений договором оренди строк і інше представником позивача не доведено.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Приписами ст.24 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Положеннями ст.32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Отже, розглядаючи спори про розірвання договору оренди з підстав заборгованості по орендній платі, слід мати на увазі, що згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
Таким чином, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.
Відповідно до пункту 36 договору оренди землі, його дія припиняється шляхом розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що: «у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок зібраних у справі доказів у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розірвання договору оренди є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та доведені належними та допустимими доказами.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1816,00 грн. та підтверджені квитанцією про оплату № 35593 від 16.06.2021, у зв'язку із частковим задоволенням позову мають бути покладені на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідача на користь позивача слід стягнути 50 відсотків від сплаченої суми, а саме 908,00 грн.
З приводу стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Будь-яких документів, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування, які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу, матеріали позовної заяви не містять, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Керуючись Законом України «Про оренду землі», ст. ст.124 та 141 ЗК України, ст. 203, 207, 526, 638, 651 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Черповоди» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати - задовольнити частково.
Розірвати договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 3,053 (уточнений розмір площі - 6,11) га, кадастровий номер 7124389200:03:000:0048, яка розташована в адміністративних межах Черповодівської сільської ради Уманського району Черкаської області, укладений 01.02.2016 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Черповоди».
Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Черповоди» (ЄДРПОУ 05533310) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) 50 відсотків від сплаченого судового збору, а саме 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Черкаського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Р. В. Піньковський