6 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 607/1824/20
провадження № 51-6143 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210000000364,за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у цьому АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні, на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 рокуОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Ухвалено провадження у справі за цивільним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про стягнення 500 000 грн моральної шкоди закрити у зв'язку із відмовою від позову.
Цивільний позов прокурора Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_9 до ОСОБА_7 задоволено, стягнуто з ОСОБА_7 на користь бюджету Тернопільської обласної ради 19 570 грн витрат на лікування ОСОБА_8 .
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з останнього на користь ОСОБА_10 1 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про стягнення 1 500 000 грн моральної шкоди відмовлено.
Вироком суду також вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 29 листопада 2019 року о 21:23, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем «SUZUKI Grand Vitara», н.з. НОМЕР_1 , чим порушив вимоги пп «а» п. 2.9. Правил дорожнього руху (далі - ПДР), згідно з якими водієві заборонено керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Цим автомобілем ОСОБА_7 рухався без пасажирів та вантажу на вул. Об'їзній в бік вул. С. Будного у м. Тернополі зі швидкістю 66 км/год., чим перевищив максимально дозволену швидкість руху на вказаній ділянці дороги та порушив вимоги п. 12.4. ПДР. Під час керування автомобілем водій ОСОБА_7 не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб у разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, завдавати шкоди життю і здоров'ю громадян, чим порушив вимоги підпунктів «б», «д» п 2.3 ПДР. Порушуючи вимоги пунктів 10.1, 11.4 ПДР, водій ОСОБА_7 на дорозі із двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, по вул. Об'їзній у м. Тернополі навпроти ГАЗС «Надєжда» безпричинно змінив напрямок руху вліво, перетнув подвійну вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки 1.3 ПДР, яку перетинати заборонено, та виїхав автомобілем на зустрічну смугу, чим створив аварійну ситуацію і допустив зіткнення з автомобілем «DACIA Logan», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_12 , який рухався в зустрічному напрямку в межах свого транспортного потоку.
Унаслідок цього зіткнення водій ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події, пасажир автомобіля ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 змінено, на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. 1, п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність таневідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
- ухвалюючи рішення про застосування ст. 75 КК, належним чином не обґрунтував обставин, які слугували пом'якшенню покарання за обставин вчинення ОСОБА_7 дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп'яніння;
- визнав підставою для застосування ст. 75 КК щире каяття, хоча ОСОБА_7 розкаявся лише після використання всіх заходів захисту в ході судового розгляду та розуміння однозначної провини, оскільки в судовому засіданні суду першої інстанції 17 липня 2020 року ОСОБА_7 не визнав вини, зазначив, що не може назвати причину ДТП, у ході дослідження матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 намагався спростувати висновки експертиз, що, на думку прокурора, нівелює щире каяття та визнання вини як таке;
- однією з підстав застосування ст. 75 КК визнав повне відшкодування шкоди ОСОБА_8 та часткове відшкодування шкоди ОСОБА_12 , незважаючи на те, що ОСОБА_7 у повному обсязі взятих на себе зобов'язань про відшкодування шкоди не виконав ( ОСОБА_7 добровільно не відшкодовано стягнення в користь бюджету витрат на лікування в сумі 19 570 грн);
- прийняв рішення без урахування змін у законодавстві щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння та безальтернативної неможливості застосування ст. 75 КК.
Водночас прокурор вважає, що вирок суду першої інстанції у частині призначення ОСОБА_7 мінімальної межі покарання, визначеної санкцією статті, - у виді 3 років позбавлення волі є виправданим, достатнім та слугує для виправлення особи, переосмислення ним вчиненого й перевиховання.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, захисник заперечував щодо задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Як убачається з вироку, призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, а також думку потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 щодо призначення покарання.
Разом з цим суд першої інстанції також урахував івідомості про особу винного - те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягався, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має неповнолітнього сина, працює, на обліках у нарколога і психіатра не перебуває; обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття (про вказану обставину, на переконання суду, свідчить повне відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_8 під час судового розгляду та часткове відшкодування завданого збитку, пов'язаного із загибеллю ОСОБА_12 , його рідним на стадії досудового провадження в сумі 150 тис. грн та 1 тис. дол. США, визнання ним вини ще на початку судового розгляду і розкаяння в судових дебатах та останньому слові про вчинене), а також добровільне відшкодування завданого збитку потерпілому ОСОБА_8 та добровільне часткове відшкодування шкоди, пов'язаної зі смертю ОСОБА_12 .
З урахуванням указаного суд першої інстанції зазначив, що ці обставини із урахуванням позиції потерпілого ОСОБА_8 щодо призначення обвинуваченому покарання, а також з огляду на необхідність подальшого відшкодування ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_10 моральної шкоди у визначеному судом розмірі згідно її цивільного позову, і така необхідність зумовлена якнайшвидшим забезпеченням її права на отримання відшкодування, дозволили суду прийти до переконання, що основне покарання слід призначити на мінімальний строк, передбачений санкцією статті, із призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, дійшовши висновку, що саме таке покарання відповідатиме його меті, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК.
Поряд з цим суд першої інстанції не знайшов підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 або ст. 75 КК, тобто для призначення покарання, не пов'язаного із позбавленням волі або зі звільненням від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку, про що висловлювались сторона захисту та потерпілий ОСОБА_8 із представником, зазначивши, що висновок органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі не може вплинути на таке рішення суду.
Під час перегляду вироку за апеляційною скаргою сторони захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з визначенням максимального терміну іспитового строку та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, що, на думку апеляційного суду, було б достатнім для висновку про те, що останній довів своє виправлення.
Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що з матеріалів кримінального провадження не вбачається підстав для сумнівів у щирості розкаяння обвинуваченого, який як на досудовому слідстві, так і в судах обох інстанцій повністю визнав себе винуватим, указав, що саме з його вини трапилась ДТП, у результаті якої одна людина загинула, а інша отримала тяжкі тілесні ушкодження, із самого початку послідовно розповідав про обставини вчиненого ним злочину, які повністю відповідають тим, що були визнані судом доведеними, просив вибачення в потерпілого ОСОБА_8 та родичів загиблого ОСОБА_12 , на досудовому слідстві частково відшкодував шкоду родичам потерпілого ОСОБА_12 та продовжував здійснювати відшкодування, додатково сплатив 170 000 грн, що підтвердив у суді апеляційної інстанції представник потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_13 , який з приводу призначення покарання покладається на думку суду; у повній мірі відшкодував шкоду потерпілому ОСОБА_8 , який прийняв вибачення ОСОБА_7 та примирився з ним, що підтвердила в судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_14 , яка висловила позицію потерпілого ОСОБА_8 про щирість каяття ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину, у зв'язку із чим вважала можливим виправлення останнього без ізоляції від суспільства та просила не позбавляти його волі.
Суд апеляційної інстанції визнав, що вищенаведена поведінка обвинуваченого свідчить не лише про визнання ним своєї вини, але і про його розкаяння у вчиненому злочині.
При цьому суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду стосовно того, що встановлені судом при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання обставини лише характеризують обвинуваченого і не можуть бути враховані під час застосування ст. 75 КК, та, зважаючи на конкретні обставини цього кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який хоча і належить до тяжких злочинів, однак є злочином з необережною формою вини, встановлені місцевим судом дані про особу ОСОБА_7 , його поведінку після вчинення злочину, ставлення до скоєного та критичний осуд своєї поведінки, повне відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_8 та часткове відшкодування шкоди родичам потерпілого ОСОБА_12 , яку надалі добровільно продовжував відшкодовувати, позицію потерпілих, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, висновок органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження його волі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що досягти мети покарання та попередження вчинення ОСОБА_7 нових злочинів можливо без його ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою.
Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Згідно з положеннями ст. 75 КК (у редакції, яка діяла на момент вчинення злочину), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.
Таким чином, під час вирішення питання щодо можливості застосування положень, передбачених ст. 75 КК за вищезазначених умов суд повинен врахувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи.
Проте суд апеляційної інстанції хоча і навів вищезазначене обґрунтування прийнятого ним рішення, проте, на думку Суду, всупереч вищенаведеним положенням ст. 75 КК належним чином не врахував:
- тяжкості вчиненого злочину, оскільки цей злочин є тяжким;
- обставин справи, а саме того, що від його дій постраждали дві особи, одна з яких загинула, а інша отримала тяжкі тілесні ушкодження;
- даних про особу винного, який вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, що є не тільки обставиною, яка обтяжує покарання, а й вказує на безвідповідальне ставлення засудженого не тільки до власного здоров'я та життя, а й до здоров'я та життя сторонніх осіб, що істотно підвищує ступінь суспільної небезпеки злочину.
Водночас, Суд ураховує, що законодавцем у подальшому було посилено відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння та встановлено, що звільнення таких осіб від відбування покарання на підставі ст. 75 КК виключається.
Таким чином, застосовуючи положення ст. 75 КК, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК), що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування судового рішення.
Крім того, у касаційній скарзі, крім іншого прокурор також просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до положень, передбачених ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Тобто за змістом положень зазначеної норми КПК критеріями невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є вид та розмір покарання.
Натомість, як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, вирок суду першої інстанції, на його думку, у частині призначеного ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк за санкцією ч. 2 ст. 286 КК - 3 роки є виправданим, достатнім та слугує для виправдання особи, переосмислення ним вчиненого та перевиховання.
З урахуванням зазначеного вимоги касаційної скарги в частині невідповідності призначеного покарання є необґрунтованими.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК.
Під час нового розгляду суд повинен урахувати наведене, постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись статтями 369, 413, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 рокущодо ОСОБА_7 скасувати.
Призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3