Ухвала
08вересня 2022 року
м. Київ
справа № 399/71/21
провадження № 61-18643св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Верес»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Дуковського О. Л., від 22 вересня 2021 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Богданова Марина Григорівна на ухвалу Кропивницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Дуковського О. Л., від 08 листопада 2021 року,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Верес» (далі - ТОВ «Верес») про припинення зобов'язань за договором оренди земельної ділянки та зобов'язання її повернення.
Позов мотивований тим, що він є власником земельної ділянки, площею 3,30 га, кадастровий номер 3524685800:02:000:0417, яка розташована на території Омельницької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно із договором оренди землі від 02 січня 2008 року, що зареєстрований 27 лютого 2009 року за № 040938100003, позивач передав належну йому земельну ділянку в оренду ТОВ «Верес» строком на п'ять років.
17 жовтня 2013 року ТОВ «Верес» надало на йому на підпис додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 02 січня 2008 року, у пункті 1.2 якої встановлено, що строк дії договору складає 10 років, починаючи з дати державної реєстрації вказаної додаткової угоди.
Однак додаткову угоду № 1 від 17 жовтня 2013 року до договору оренди землі від 02 січня 2008 року відповідач зареєстрував лише 31 грудня
2015 року, тобто поза межами визначеного законодавством місячного строку.
ОСОБА_1 вказував, що оскільки на час закінчення строку дії договору оренди, додаткова угода не була зареєстрована і не набула чинності, він, маючи намір особисто використовувати належну йому на праві власності земельну ділянку, 28 листопада 2020 року направив на адресу ТОВ «Верес»повідомлення про припинення зобов'язань за договором оренди
від 02 січня 2008 року, яке відповідач залишив його без розгляду.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- припинити зобов'язання за договором оренди землі від 02 січня 2008 року, який зареєстрований 27 лютого 2009 року у Світловодському міськрайвідділі КРФ ДП УД за № 040938100003, з урахуванням змін та доповнень, внесених додатковою угодою від 17 жовтня 2013 року № 1;
- зобов'язати ТОВ «Верес»повернути належну йому земельну ділянку, кадастровий номер 3524685800:02:000:0417, розташовану на території Омельницької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, площею 3,30 га.
Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від
19 квітня 2021 року позов задоволено.
Визнано припиненими правовідносини за договором оренди землі від
02 січня 2008 року, зареєстрованим 27 лютого 2009 року у Світловодському міськрайвідділі КРФ ДП УД за № 040938100003, з урахуванням змін та доповнень, внесених до нього додатковою угодою від 17 жовтня 2013 року № 1.
Зобов'язано ТОВ «Верес»повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3524685800:02:000:0417, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Омельницької сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, площею 3,30 га.
Судове рішення мотивоване тим, що договір оренди землі від 02 січня
2008 року, який був укладений строком на 5 років, зареєстрований у Світловодському міськрайвідділі КРФ ДП УД 27 лютого 2009 року, а тому на час звернення до суду з цим позовом правовідносини за вказаним договором оренди між ОСОБА_1 та ТОВ «Верес» припинені.
Крім того суд першої інстанції встановивши, що укладена між сторонами додаткова угода до договору оренди землі від 17 жовтня 2013 року була зареєстрована лише 31 грудня 2015 року, дійшов висновку, що право оренди земельної ділянки зареєстроване після закінчення строку дії основного договору (27 лютого 2014 року) не вказує на наявність у відповідача передбачених законом підстав для продовження користування нею.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Верес» задоволено. Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, який встановив, що з урахування дати державної реєстрації договору оренди землі від 02 січня 2008 року (27 лютого 2009 року) перебіг строку його дії розпочався 28 лютого 2009 року та сплив 27 лютого 2014 року.
Відповідно до частини третьої статті 653, статті 654 ЦК України, статей 14, 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткова угода № 1 від 17 жовтня 2013 року до договору оренди землі від 02 січня 2008 року підлягала державній реєстрації, яка проведена не була, оскільки з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року
№ 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено припис щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті
18 та 20 про обов'язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати додаткову угоду до договору оренди землі.
Таким чином, станом на 27 лютого 2014 року додаткова угода до договору оренди землі не набрала чинності, відповідні зміни до нього не внесені, тому з цієї дати закінчився строк дії договору оренди землі від 02 січня
2008 року, який відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» вважається припиненим.
Разом із тим апеляційний суд вважав, що дії ОСОБА_1 , який уклав із відповідачем 17 жовтня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі та впродовж понад шість років виконував договір зі змінами, внесеними додатковою угодою від 17 жовтня 2013 року № 1, державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за позивачем не оспорював і не оспорює, отримував орендну плату, а згодом пред'явив позов посилаючись на неукладеність додаткової угоди та припинення правовідносин оренди, суперечать його попередній поведінці, є недобросовісним та вказують на зловживання правом, чим порушують вимоги частини третьої статті 13 ЦК України та відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України є підставою для відмови у захисті цивільного права.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення (постанови) за заявою
ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат Богданова М. Г., про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала мотивована тим, що оскільки за результатами перегляду справи апеляційний суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив, то відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу покладаються на нього.
12 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня
2021 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
05 грудня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Богданова М. Г., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Богданова М. Г., на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року.
У січні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
В пункті 10 частини першої статті 252 ЦПК України встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року справу № 513/879/19 (провадження № 61-9714св21) за позовом селянського (фермерського) господарства «Рассвет» до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за позовом ОСОБА_2 до селянського (фермерського) господарства «Рассвет», третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права оренди земельної ділянки передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, згідно з яким проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі не може підміняти державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору), а тому не може впливати на момент набрання чинності таким договором, укладеним до 01 січня 2013 року; оскільки орендар не зареєстрував договір оренди, то цей договір не набрав чинності; а також від близьких за змістом до цього висновку, висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 та від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Крім того, колегія суддів вважала за необхідне вирішити виключну правову проблему, яка пов'язана з отриманням відповідей на такі питання:
а) чи допускає цивільне законодавство у зобов'язальних правовідносинах таку поведінку їх учасників, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці і проявляється у тому, що поведінка однієї сторони не відповідає її попереднім заявам або поведінці за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається?
б) як суд має кваліфікувати поведінку сторони зобов'язального правовідношення, коли одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність цього договору або про те, що він неукладений?
в) якщо поведінка сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони його належно виконували протягом тривалого часу), то чи не є зловживанням цивільним правом наступні вимоги, засновані на твердженні про його недійсність або неукладеність?
г) чи має суд, оцінюючи добросовісність дій сторони правочину, враховувати не лише сам факт виконання договору, але й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків (підписання додаткових угод про внесення змін до окремих умов договору, ділове листування щодо договору можуть означати наявність у сторони волі на виконання договору надалі, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність правочину)?
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04 серпня 2022 року справу
№ 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) прийнято до розгляду.
Судові рішення у справі, яка переглядається, та судові рішення у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах.
При цьому ОСОБА_1 , підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду, зазначав застосування апеляційним норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, питання про відступ від яких вирішується Великою Палатою Верховного Суду в справі № 399/71/21.
Оскільки справу № 513/879/19 у подібних правовідносинах передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 399/71/21.
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити провадження у справі № 399/71/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи
№ 513/879/19 (провадження № 14-49цс22).
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта