Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 148/2003/20
провадження № 61-404св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Карнауха Аркадія Петровича на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня
2021 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О.,
Рибчинського В. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Пріщенка С. С. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно у вигляді житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,0993 га, кадастровий номер 0524310100:01:006:002 за вказаною адресою.
Позивачка не змогла своєчасно прийняти спадщину, оскільки хворіла та весь час перебувала за кордоном за місцем свого постійного проживання у республіці Німеччині, де з березня 2020 року були встановлені жорсткі карантинні обмеження, під час дії яких жодні установи та організації не працювали.
У серпні 2020 року позивачка дізналася, що її сестра ОСОБА_2 обманним шляхом оформила на себе все спадкове майно, яке, як зазначено у постанові приватного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А. В., складається з 42/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 , житлового будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки з кадастровим номером 0524310100:01:006:002, площею 0,0993 га за вказаною адресою, вказавши при цьому неправдиву інформацію про те, що її сестра ОСОБА_1 не претендує на вказане майно.
26 жовтня 2020 року представник позивачки адвокат Пріщенко С. С. звертався до приватного нотаріуса Ковганич А. В. із заявою в інтересах довірительки про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Враховуючи те, що позивач з моменту відкриття спадщини до квітня
2020 року постійно хворіла, проживала у Німеччині, а після встановлення карантину на території країни, де проживає, не мала можливості приїхати до України та звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, представник позивача вважає причини пропуску позивачем зазначеного строку поважними та просить визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті матері ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року у складі судді Саламахи О. В. у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачкою встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Ураховуючи періоди хвороби ОСОБА_1 , вона не була позбавлена можливості в інший час протягом шестимісячного строку надіслати поштою до нотаріальної контори заяву (повідомлення, телеграму) про прийняття спадщини чи подати відповідну заяву або надіслати її консулу України в Німеччині. Також суд не вважав наявність карантинних обмежень, як і віддаленість місця проживання від місця відкриття спадщини, поважними причинами пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Крім того, суд виходив із недоведеності наявності обманних дій з боку відповідача, чи інших незаконних дій з її сторони, на які посилаються представники позивача як на ще одну причину пропуску строку, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності вини відповідача, встановленої у законному порядку. Позивач, особисто, самостійно, без будь-якого впливу надала відповідачу довіреність на оформлення спадщини на своє ім'я та не була позбавлена можливості перевірити виконання відповідачем даної довіреності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Примакової В. В. задоволено.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 серпня
2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визначено ОСОБА_1 додатковий тримісячний строк з часу набрання цим рішенням законної сили для подання у нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції врахував наявність доручення ОСОБА_1 , з якого безсумнівно убачається намір та бажання спадкоємиці першої черги прийняти спадщину після смерті матері, виражені ще у січні 2020 року, коли до закінчення шестимісячного строку на вчинення відповідної дії залишалося ще рівно два місяці, проте у заяві нотаріусу
від 29 квітня 2020 року про прийняття спадщини ОСОБА_2 вказала, що спадкоємиця ОСОБА_1 не претендує на спадщину, видачу їй свідоцтв про право на спадщину, що було явно неправдивою інформацією.
Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачкою наведені об'єктивні причини, які стали перешкодою для її звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки через недобросовісні дії відповідачки ОСОБА_1 як спадкоємиця за законом не зверталася певний проміжок часу із заявою про прийняття спадщини з об'єктивних причин, оскільки її ввели в оману дії, вчинені ОСОБА_2 , і вона вважала свої інтереси захищеними діями відповідачки на виконання наданого їй доручення.
Суд вважав, що рішення у цьому спорі, ухвалене не на користь
ОСОБА_1 , не відповідає принципові справедливості, добросовісності та розумності, що є критерієм оцінки поведінки учасників цивільних відносин.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката
Карнауха А. П. на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Карнаух А. П., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, провадження № 61-200св18, від 15 лютого 2021 року у справі № 569/12599/18, провадження № 61-7798св19, від 17 квітня 2019 року у справі № 161/9998/17, провадження № 61-16510св18, від 30 липня
2020 року у справі № 172/888/18, провадження № 61-15356св19,
від 27 лютого 2019 року у справі № 399/553/17, провадження
№ 61?36473св18, від 05 грудня 2018 року у справі № 756/2764/15-ц, провадження № 61?29705св18, від 06 лютого 2018 року у справі
№ 180/1163/16?ц, провадження № 61-3152св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що ані Україною, ані Федеративною республікою Німеччина не вводились обмеження щодо міждержавних поїздок громадян цих країн через карантинні обмеження, крім того позивачка мала можливість подати заяву про прийняття спадщини у консульську установу України або направити таку заяву нотаріусу поштою, але не скористалась цим без жодних поважних причин.
Також вважає безпідставним висновок апеляційного суду про те, що поважною причиною пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини є бездіяльність відповідача щодо подання такої заяви від імені позивача після отримання довіреності останньої, оскільки відповідно до п. 3.6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 265/5 від 22 лютого 2012 року, не допускається прийняття заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.
Зазначає, що суб'єктивне сприйняття спадкоємцем тих чи інших обставин, юридична необізнаність щодо порядку та умов прийняття спадщини, проживання за кордоном, не є об'єктивними, істотними та непереборними труднощами для вчинення необхідних дій для прийняття спадщини.
Крім того, апеляційний суд вийшов за межі повноважень, передбачених статтею 376 ЦПК України. Жодних доказів приховування від позивачки факту прийняття спадщини відповідачкою в судових засіданнях обох судових інстанцій не надавалось.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Примакової В. В. на касаційну скаргу, в якому остання просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Зазначає, що апеляційний суд при розгляді справи врахував усі надані сторонами докази та оцінив їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно з копії свідоцтва про смерть серії
НОМЕР_1 , виданого 26 вересня 2019 року Тульчинським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла
ОСОБА_3
01 листопада 2019 року дочка спадкодавця ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини та приватним нотаріусом Ковганич А. В., на підставі поданої заяви, відкрито спадкову справу.
Протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, крім ОСОБА_2 , інші спадкоємці, в тому числі ОСОБА_1 , з заявами про прийняття спадщини не звертались.
В подальшому, 29 квітня 2020 року ОСОБА_2 подала заяву про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом на: 42/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , та земельну ділянку площею 0,0993 га, кадастровий номер 0524310100:01:006:002 за вказаною адресою, вказавши в заяві, що її сестра ОСОБА_1 не подавала заяву про прийняття спадщини після смерті матері та на спадщину не претендує.
Відповідно до поданої ОСОБА_2 заяви приватний нотаріус 29 квітня
2020 року видала на її ім'я свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , а саме на: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; 42/100 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,0993 га. кадастровий номер 0524310100:01:006:002, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до копії постанови приватного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А. В. від 26 жовтня 2020 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відмовлено у видачі ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; на житловий будинок, розташований за адресою:
АДРЕСА_2 , та автомобіль марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_2 , у зв'язку з тим, що вона не подавала заяву про прийняття спадщини після смерті матері.
Відповідно до офіційного перекладу з німецької мови лікарняного листа, виданого 28 листопада 2019 року на ім'я ОСОБА_1 , вона
з 21 листопада 2019 року була непрацездатною до 20 грудня 2019 року.
Також відповідно до офіційного перекладу з німецької мови лікарняного листа, виданого 06 лютого 2020 року на ім'я ОСОБА_1 , вона
з 05 лютого 2020 року була непрацездатною до 14 лютого 2020 року.
Згідно з офіційного перекладу з німецької мови медичної довідки, виданої
16 листопада 2020 року лікарем спеціалістом з загальної медицини на ім'я ОСОБА_1 , остання з жовтня 2011 року перебуває на лікуванні у неї, в період з червня 2017 року до грудня 2018 року знаходилась у неї на лікуванні в зв'язку з рецидивами запаморочення і соматичним функціональним розладом. За цей період вона була непрацездатною протягом тривалого часу. Востаннє пацієнтка звернулася до лікаря за консультацією 19 лютого 2020 року.
Також матеріали справи містять довіреність від 24 січня 2020 року, видану ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 , якою позивачка уповноважила останню подавати від її імені заяви та документи для реалізації її права на спадщину, що залишилась після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з правом отримувати довідки та документи, розписуватись за неї, а також виконувати всі юридично значимі дії, необхідні для виконання цієї довіреності.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу.Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня
2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі
№ 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19).
Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до пункту 2.1. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.
Відповідно до пунктів 3.3 - 3.6 вказаного Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.
Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса.
Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
Не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.
Крім того, у законодавстві України існує механізм подання заяви про прийняття спадщини через консульські установи України, що врегульований Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310 «Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України». За зверненням громадянина України консул (або уповноважений секретар із консульських питань) засвідчує справжність підпису на заяві про прийняття спадщини, проставляє на заяві свій підпис та гербову печатку, після чого спадкоємець повинен направити заяву в Україну засобами міжнародного поштового зв'язку. Таким чином, громадянам України немає необхідності виїжджати з країни свого постійного проживання та повертатися в Україну для прийняття спадщини.
Схожий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 484/1626/20 (провадження № 61-18752св20),
від 04 березня 2020 року у справі № 640/8507/17 (провадження № 61-28865св18), від 04 червня 2020 року у справі № 601/1157/19 (провадження
№ 61-4901св20), від 02 квітня 2020 року у справі № 420/23/18 (провадження № 61-1883св19), від 09 грудня 2021 року у справі № 367/6366/19 (провадження № 61-11672св21).
Звертаючись до суду з цим позовом, представник позивача ОСОБА_4 посилався на такі причини пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини: хвороба позивача; її постійне проживання за кордоном у Федеративній Республіці Німеччина; наявність встановлених жорстких карантинних обмежень, в результаті чого установи та організації у цій країні не працювали.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначав, що вказані обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Так, судом з наданих позивачем лікарняних листків установлено, що ОСОБА_1 була непрацездатною з 21 листопада до 20 грудня 2019 року, з 05 по 14 лютого 2020 року, а також в період з червня 2017 року до грудня 2018 року знаходилась на лікуванні в зв'язку з рецидивами запаморочення і соматичним функціональним розладом. Таким чином, під час тривалості шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини (з 24 вересня 2019 року по 24 березня 2020 року) позивач перебувала на лікарняному 30 календарних днів та 10 календарних днів.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не була позбавлена можливості в інший час протягом зазначеного шестимісячного строку надіслати поштою до нотаріальної контори заяву (повідомлення, телеграму) про прийняття спадщини чи подати відповідну заяву або надіслати її консулу. В свою чергу, доказів того, що позивач за станом здоров'я фізично не могла цього зробити суду не надано.
В межах шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, позивачка не подавала жодних заяв до нотаріуса, лише в серпні 2020 року почала цікавитися результатом розгляду питання щодо спадкового майна, та лише в жовтні 2020 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, тобто через сім місяців після закінчення вказаного строку.
З огляду на вказане не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини й постійне проживання позивачки за кордоном у Федеративній Республіці Німеччина та наявність встановлених жорстких карантинних обмежень.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 02 квітня 2020 року у справі № 420/23/18; від 04 березня
2020 року у справі № 640/8507/17; від 04 червня 2020 року у справі
№ 601/1157/19; від 19 серпня 2020 року у справі № 347/2155/18;
від 15 лютого 2021 року у справі № 569/12599/18, на яку також посилається заявник у касаційній скарзі.
Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачкою наведені об'єктивні причини, які стали перешкодою для її звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки через недобросовісні дії відповідачки ОСОБА_1 як спадкоємиця за законом не зверталася певний проміжок часу із заявою про прийняття спадщини з об'єктивних причин, оскільки її ввели в оману дії, вчинені ОСОБА_2 , і вона вважала свої інтереси захищеними діями відповідачки на виконання наданого їй доручення.
Як зазначалося вище, не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей.
При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, а також суб'єктивне сприйняття спадкоємцем тих чи інших обставин.
Позивачка була обізнана про свої права на спадщину і про можливість їх реалізації шляхом звернення до нотаріуса, але вважала, що подання заяви можливе на підставі довіреності іншою особою, проте підстави для надання спадкоємцю додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не передбачають необхідність враховувати поведінку інших спадкоємців.
Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачці додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, оскільки вона не надала безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, висновки суду першої інстанції не спростував, дійшовши помилкового висновку, що рішення у цьому спорі, ухвалене не на користь ОСОБА_1 , не відповідає принципові справедливості, добросовісності та розумності, що є критерієм оцінки поведінки учасників цивільних відносин.
Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що судом з'ясовано фактичні обставини справи, надано оцінку зібраним доказам, правильно заставано норми матеріального права та ухвалено рішення у відповідності до вимог статті 263 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Карнауха Аркадія Петровича задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасувати, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2021 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович