29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"05" вересня 2022 р. Справа № 924/350/22
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладія С.В., при секретарі судового засідання Шевчук І.А., розглянувши матеріали справи
за позовом публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю "Моріта" м. Хмельницький
про стягнення 122 135 064,24 грн.
Представники сторін:
від позивача: Майдан А.В. - за довіреністю
від відповідача: Цапів І.М. - адвокат на підставі ордеру
Публічне акціонерне товариство "УКРНАФТА" м. Київ звернулося з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Моріта" м. Хмельницький про стягнення 122 135 064,24 грн., з яких 101 225 276,95 грн. основного боргу, 9 124 141,40 грн. пені відповідно до договору поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р, 10 778 939,71 грн. інфляційних втрат, 1 006 706,18 грн. 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31.12.2021р. між ним та відповідачем був укладений договір поставки №12/01/01/2338-НП, за умовами якого позивач зобов'язався поставити та передати покупцеві у власність нафтопродукти, а покупець - прийняти та оплатити товар. Позивач виконав свої зобов'язання за договором, здійснив поставку Товару в повному обсязі та на умовах, визначених договором, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 31.01.2022р. Натомість, у встановлені договором строки відповідач розрахунку за поставлений товар не здійснив, а тому 03.03.2022р. у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 101 225 276,95 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2022р., позовну заяву передано для розгляду судді Гладію С.В.
Ухвалою суду 17.06.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/350/22, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.07.2022р.
04.07.2022р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач заперечує проти настання строку оплати поставленого товару, а відтак і проти нарахованих за порушення строку оплати штрафних санкцій у зв'язку з тим, що 28.02.2022р. Торгово-промислова палата України на своєму сайті розмістила лист, яким визнала військову агресію Російської Федерації проти України форс-мажорними обставинами з 24.02.2022р. Відповідач зазначає, що вищевказаний лист є достатнім і необхідним доказом настання форс-мажору для відповідача, а його оприлюднення є доказом інформування позивача про настання вказаних обставин. Враховуючи викладені у відзиві обставини, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
11.07.2022р. до господарського суду Хмельницької області надійшла від позивача заява про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 122 135 064,24 грн., з яких 101 225 276,95 грн. основного боргу, 9 124 141,40 грн. пені відповідно до договору поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. 10 778 939,71 грн. інфляційних втрат, 1 006 706,18 грн. 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Судом дана заява розглянута та задоволена ухвалою суду від 11.07.2022р.
21.07.2022р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що не погоджується з доводами відповідача та обставинами, викладеними у відзиві, а також правовою оцінкою обставин, викладених у ньому.
Позивач вказує, що дійсно Торгово-промислова палата розмістила на своєму офіційному сайті 28.02.2022р. лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин, на який посилається відповідач. Але, п.6.2. договору поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. передбачено, що сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неспроможність виконати свої зобов'язання (їх частину) по цьому договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дії форс-мажорних обставин та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно умов цього договору. Проте, жодних повідомлень на адресу Позивача зі сторони відповідача щодо дії форс-мажорних обставин на його діяльність та як наслідок невиконання своїх зобов'язань за договором не надходило. Доказів направлення такого повідомлення не надано відповідачем.
Позивач наголошує, що форс-мажор повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності та звертає увагу, що проаналізувавши Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022р. №75, яким затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають на тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) не було зафіксовано, що м. Хмельницький (місцезнаходження Відповідача) або будь-які інші територіальні громади Хмельницької області перебували в районі проведення бойових дій або були в окупації чи оточенні.
Крім того, позивач у відповіді на відзив зазначає, що звертався до відповідача з претензією від 03.05.2022р. №01/0107-252 щодо сплати заборгованості за договором, але відповіді не отримав. Вказане, на думку позивача, свідчить про небажання виконувати свої зобов'язання за договором.
08.08.2022р. на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі від відповідача, у яких зазначено, що при оцінці договору поставки, копію якого до матеріалів справи подав позивач, встановлено, що зі сторони позивача договір №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. підписано за допомогою факсиміле. Відповідач стверджує, що про це сторони не домовлялися і до матеріалів справи не додано письмової угоди між сторонами про використання факсимільного підпису Луньова Ф.С., тому правочин вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним. Отже, на думку відповідача, договір є неукладеним у письмовій формі, а відповідно, позовні вимоги по справі про стягнення на користь позивача пені за порушення строків оплати за поставлений товар є безпідставними і необгрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства. Тому у вимогах про стягнення пені на користь позивача відповідач просить відмовити.
За результатами підготовчого засідання 08.08.2022р. суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті. Крім того, даною ухвалою суд зобов'язав позивача подати в судове засідання для огляду оригінал договору поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р.
19.08.2022р. позивач надіслав на адресу суду заперечення проти міркувань Відповідача, викладених у додаткових поясненнях.
Додатками до даних заперечень позивач надіслав оригінал договору поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. та оригінал акту №1 приймання-передачі нафтопродуктів від 31.01.2022р. для огляду в судовому засіданні.
Крім того, позивач заперечує проти пояснень відповідача щодо неукладеності договору поставки та вважає їх необгрунтованими та такими, що суперечать діючому законодавству.
Позивач вважає посилання відповідача на Закон України „Про електронну комерцію" безпідставним, оскільки у преамбулі даного закону визначено, що він визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Але договір поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. не був вчинений сторонами з використанням інформаційно-комунікаційних систем та не є електронним правочином.
Позивач зазначає, що наведений у поясненнях відповідача лист Мінфіну від 27.02.2012р. №31-08410-07-29/4796 та лист ДФС від 28.12.2015р. №27862/6/99-95-42-03-15 „Щодо використання факсимільного відтворення підпису при оформленні первинних документів" не є нормативно-правовими актами, оскільки не зареєстровані відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади та в свою чергу не можуть застосовуватись під час регулювання відносин між позивачем та відповідачем.
Позивач вказує на те, що посилання відповідача на індивідуальну податкову консультацію від 15.06.2017р. №661/6/99-99-10-02-15/ІПК є неправомірним, оскільки вона має індивідуальний характер та може використовуватись лише платником податків, якому надано таку консультацію.
Позивач стверджує, що господарсько-процесуальні відносини, що були проаналізовані у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.03.2020р. у справі №640/5124/19, на яку посилається відповідач у своїх поясненнях, не є подібними до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем (господарські правовідносини), а тому не можуть бути враховані під час розгляду даної справи.
Також позивач зазначає, що відсутність письмової угоди сторін у випадку вчинення дій з виконання договору, підписаного факсиміле, не може бути умовою недійсності вчиненого та виконуваного правочину. Відповідна позиція у схожих правовідносинах викладена у постанові Верховного суду від 06.03.2020р. у справі №143/228/17. Крім того, у постанові ВГСУ від 16.12.2015р. у справі №6-29702ск15 зазначено, що якщо особа, факсиміле підпису якої було використано при підписанні договору, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Щодо тверджень відповідача стосовно нікчемності договору поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р., позивач зазначає, що серед підстав недійсності договору, зазначених в ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦКУ відсутня підстава недодержання форми правочину, яка встановлена законом. У такому випадку дійсність оспорюваного правочину визначається судом. Проте, відповідачем не було подано зустрічного позову з цього приводу та не сплачено судовий збір.
На підставі викладеного, позивач просить задовольнити позов в повному обсязі.
Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.
31.12.2021р. між Публічним акціонерним товариством „Укрнафта" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Моріта" (покупець) було укладено договір поставки.
Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити та передати покупцеві у власність нафтопродукти (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
Постачальник протягом січня 2022 року поставляє покупцеві товар: Паливо дизельне Energy-ДП-3-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 у кількості 3 226,098 тонн. Ціна з ПДВ за 1 тонну - 31377,00. Загальна вартість товару з ПДВ, що поставляється за даним договором, складає 101 225 276,95 грн., у тому числі ПДВ - 16 870 879,49 грн. (п. 1.3. Договору)
Моментом поставки товару і моментом переходу права власності на товар до покупця вважається момент підписання уповноваженими представниками обох сторін акту приймання-передачі товару. (п. 3.3. Договору).
Відповідно до п. 4.3. Договору покупець здійснює розрахунки по цьому договору в розмірі 100% вартості товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі 9 цього договору, в строки не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі товару.
За невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків по цьому договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та встановлену чинним законодавством України. У випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару за кожен день прострочення. (п. 5.1.,5.2. Договору).
Згідно з п. 6.1. Договору при настанні обставин непереборної сили - обставин, які не можуть бути передбачені сторонами при укладанні цього договору і проти виникнення яких сторони не можуть вжити відповідних заходів (форс-мажорні обставини), строк виконання зобов'язань сторін по цьому договору відкладається відповідно часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Сторона, що допустила внаслідок дії форс-мажорних обставин невиконання або неналежне виконання зобов'язань по цьому договору в цілому або окремих його умов, звільняється від відповідальності за таке невиконання або неналежне виконання на час дії форс-мажорних обставин.
Сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неспроможність виконати зобов'язання (їх частину) по цьому договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дію обставин форс-мажору та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно умов цього договору. Необхідним і достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Тогово-промисловою палатою країни сторони, для якої настали обставини форс-мажору. (п.6.2. Договору).
Договір поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток. З боку ПАТ „Укрнафта" договір підписаний з використанням факсимільного відтворення підпису.
21.01.2022р. ПАТ „Укрнафта" та ТОВ „Моріта" склали акт №1 приймання-передачі нафтопродуктів, у якому зазначено, що відповідно до договору поставки нафтопродуктів №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. ПАТ „Укрнафта" поставляє, а ТОВ „Моріта" приймає на умовах EXW - франко-резервуар ПАТ „Укрнафта", м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3, протягом січня 2022р. наступну кількість нафтопродуктів - Паливо дизельне Energy-ДП-3-Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 УКТ ЗЕД 2710 19 43 00 у кількості 3 226,098 тонн. Ціна 1 тонни нафтопродуктів без ПДВ - 26 147,50 грн., вартість товару без ПДВ - 84 354 397,46 грн., ПДВ - 16 870 879,49 грн., загальна вартість товару з ПДВ - 101 225 276,95 грн.
В п. 2 Акту приймання-передачі нафтопродуктів зазначено, що сторони не мають претензій одна до одної відносно кількості та якості поставлених нафтопродуктів на умовах Договору поставки нафтопродуктів №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р., який укладений між ТОВ „Моріта" та ПАТ „Укрнафта".
Акт приймання-передачі нафтопродуктів №1 від 31.01.2022р. підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток. З боку ПАТ „Укрнафта" акт підписаний з використанням факсимільного відтворення підпису.
03.05.2022р. ПАТ „Укрнафта" надіслало на адресу ТОВ „Моріта" претензію №01/0107-252, в якій повідомлено, що станом на 01.05.2022р. за даними бухгалтерського обліку у адресата виникла протермінована заборгованість за договором поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. 101 225 276,95грн. (кінцевий строк оплати настав 02.03.2022р.) та за договором поставки №12/01/01/346-НП від 01.02.2022р. 104 992 505,94 грн. (кінцевий строк оплати настав 30.04.2022р.). У даній претензії ПАТ „Укрнафта" вимагає невідкладно перерахувати на свій розрахунковий рахунок грошові кошти у розмірі 206 217 782,89 грн. за поставлений та неоплачений товар. Крім того вказує, що у разі невиконання обгрунтованих вимог даної претензії, ПАТ „Укрнафта" буде вимушене звернутися до господарського суду.
Відповідь ТОВ „Моріта" на претензію ПАТ „Укрнафта" №01/01/07-252 від 03.05.2022р. у матеріалах справи відсутня.
В матеріалах справи міститься лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р, адресований всім, кого це стосується, в якому ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року№64/2022 „Про введення воєнного стану в Україні". Даним листом ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
З положень ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Нормою ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аналіз змісту Договору №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини поставки, які регулюються нормами §1 глави 30 Господарського кодексу України та §3 глави 54 Цивільного кодексу України.
За змістом ч. ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Виходячи із змісту ч. ч. 1, 2 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом, ПАТ „Укрнафта" на виконання умов Договору №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. поставило ТОВ „Моріта" визначений договором товар - Паливо дизельне Energy-ДП-3-Євро5-В0 згідно з ДСТУ 7688:2015 на суму 101 225 276,95грн. Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявним в матеріалах справи Актом приймання-передачі нафтопродуктів №1 від 31.12.2022р..
В свою чергу, згідно поданого до матеріалів справи відзиву на позовну заяву, відповідач не оспорює отримання товару за договором поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. на загальну суму 101 225 276,95грн.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору. Наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справа № 145/2047/16-ц. Також у вказані постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.
У той же час у постанові від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17.
У постанові ВГСУ від 16.12.2015р. у справі №6-29702ск15 зазначено, що якщо особа, факсиміле підпису якої було використано при підписанні договору підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для викориснання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Отже, доводи відповідача про те, що договір є неукладеним є безпідставними, адже позивач, який підписав договір з використанням факсимільного відтворення підпису підтверджує, що договір було укладено з його волі. Ні позивач, ні відповідач не заперечує проти того, що договір було виконано зі сторони позивача та нафтопродукти було поставлено. Крім того, виконання умов договору поставки підтверджується актом приймання-передачі нафтопродуктів №1 від 31.01.2022р. Вищевказаний акт був підписаний представником відповідача після підписання договору поставки та на його виконання, що свідчить про відсутність претензій відповідача до факту підписання договору з використанням факсимільного відтворення підпису.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.
Судом береться до уваги, що договір поставки №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. не має ознак договору, недійсність якого прямо встановлена законом та він не визнаний недійсним судом. При цьому, у даній справі предметом позову є стягнення заборгованості за договором поставки, а не визнання даного договору недійсним.
У ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
З пункту 4.3. договору вбачається, що покупець здійснює розрахунки по цьому договору в розмірі 100% вартості товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі 9 цього договору, в строки не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі товару.
Як судом встановлено, акт приймання-передачі нафтопродуктів №1 між сторонами підписано 31.01.2022р.
Таким чином, у відповідності до п. 4.3. Договору, оплата товару відповідачем повинна була бути проведена починаючи з 01.02.2022р. по 02.03.2022р.
Судом констатується, що сплата коштів за Договором 12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р., не була здійснена відповідачем, а відтак має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також, сторони у Договорі 12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. перебачили, що за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків по цьому договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та встановлену чинним законодавством України. У випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару за кожен день прострочення. (п. 5.1.,5.2. Договору).
Оскільки останнім днем оплати товару вважалося 02.03.2022р., першим днем прострочення оплати товару є 03.03.2022р.
В частині нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бізнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" №14 від 17.12.2013 року).
При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок інфляційних втрат щодо заборгованості у розмірі 101 225 276,95грн., яка має місце у період з 03.03.2022р. по 01.07.2022р.(враховано індекси інфляції за березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року), вважає обґрунтованим до стягнення інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов'язання за Договором №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. у розмірі 10 778 939,71 грн.
Отже, заявлена позивачем вимога про стягнення 10 778 939,71 грн. інфляційних втрат, підлягає задоволенню.
В частині заявленої позивачем вимоги про стягнення 3% процентів річних від простроченої суми заборгованості за Договором №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р., суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок 3% річних від простроченої суми, дійшов висновку, що за період з 03.03.2022р. по 01.07.2022р. 3% річних від суми боргу 101 225 276,95грн. становить 1 006 706,18грн.
Отже, заявлена позивачем вимога про стягнення 1 006 706,18грн. 3% річних, підлягає задоволенню.
У випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару за кожен день прострочення. (п. 5.1.,5.2. Договору).
Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, дійшов висновку, що за період з 03.03.2022р. по 01.07.2022р. розмір пені від суми боргу 101 225 276,95грн. становить 9 124 141,40 грн. Дана вимога також підлягає задоволенню.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом не враховуються доводи відповідача щодо наявності надзвичайних та невідворотних обставин з огляду на наступне.
За ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 218 ГКУ у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Слід зазначити, що порядок застосування обставин форс-мажору прямо передбачено договором сторін. Так, сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неспроможність виконати зобов'язання (їх частину) по цьому договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дію обставин форс-мажору та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно умов цього договору. (п.6.2. Договору)
Таким чином, відповідач, у разі виникнення обставин непереборної сили, був зобов'язаний у десятиденний строк повідомити позивача про це та надати належні докази настання форс-мажору. Однак, відповідач не виконав цієї, передбаченої договором, вимоги. Отже, за відсутності в матеріалах справи доказів письмового повідомлення відповідача про настання вищезгаданих обставин, посилання та такі обставини є необґрунтованими.
Суд враховує, що у Хмельницькій області не ведуться бойові дії, а також, не доведено, що внаслідок воєнного стану відповідач не в змозі здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе грошові зобов'язання, які виникли у мирний час.
Таким чином, доводи відповідача викладені у відзиві, судом до уваги не приймаються. Крім того, суд звертає увагу на те, що посилаючись на обставини непереборної сили як на причину невиконання зобов'язання за договором поставки, відповідач підтверджує, що даний договір є укладеним.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за неналежне виконання Договору №12/01/01/2338-НП від 31.12.2021р. у розмірі 122 135 064,24 грн., з яких 101 225 276,95 грн. основного боргу, 9 124 141,40 грн. пені, 10 778 939,71 грн. інфляційних втрат, 1 006 706,18 грн. 3% річних.
У зв'язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Моріта" м. Хмельницький про стягнення 122 135 064,24 грн. задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Моріта" (вул.. Садова, 1/3, м. Хмельницький, Хмельницька обл., 29000, код ЄДРПОУ: 44114978) на користь публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" (пров. Несторівський, 3-5, Київ, 04053, код ЄДРПОУ: 00135390) - 101 225 276,95 грн. (сто один мільйон двісті двадцять п'ять тисяч двісті сімдесят шість гривень, 95 коп.) основного боргу, 9 124 141,40 грн. (дев'ять мільйонів сто двадцять чотири тисячі сто сорок одну гривню, 40 коп.) пені, 10 778 939,71 грн. (десять мільйонів сімсот сімдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять гривень, 71 коп.) інфляційних втрат, 1 006 706,18 грн. (один мільйон шість тисяч сімсот шість гривень, 18 коп.) 3% річних, 868 350,00 грн. (вісімсот шістдесят вісім тисяч триста п'ятдесят гривень, 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 12.09.2022р.
Суддя С.В. Гладій
Відрук. 4 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу office@ukrnafta.com
3 - представнику позивача Бунечку В.І. ІНФОРМАЦІЯ_1
4 - відповідачу MARITA.KHM@MAIL.COM