Справа № 1512/2-2199/11
Провадження № 6/947/125/22
про відмову у задоволенні подання
08.09.2022 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого судді - Куриленко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю боржника ОСОБА_1 , законним представником якої є ОСОБА_2 , про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку,
13 липня 2022 року Державний виконавець Загребельний Олександр звернувся до суду з поданням, в якому просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 80.00 кв. м. житловою площею 35,6 кв. м., що знаходиться: за адресою: АДРЕСА_1 та нежилі підсобні приміщення, загальною площею 45,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .
В своєму поданні приватний виконавець посилається на те, що на виконанні в Першому Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 60188340 з примусового виконання виконавчого листа № 1512/2-2199/11 виданий 24.01.2019 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 в межах вартості майна, одержаного у спадщину, на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 204/п від 22 серпня 2006 року зі змінами та доповненнями від 29 січня 2007 року станом на 09.10.2012 в розмірі 556 976,00 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 09.10.2012 становить - 4 451 909,00 грн.
Вказує, що 05.02.2021 року на адресу Відділу надійшла заява представника АБ «Укргазбанк», якою повідомлено Відділ, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, за померлою ОСОБА_3 зареєстровано нерухоме майно, а саме: - двокімнатна квартира, загальною площею 80.00 кв. м., житловою площею 35,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежилі підсобні приміщення, загальною площею 45,1 кв. м., що знаходиться за адресою:за адресою АДРЕСА_2 .
Також державний виконавець зазначає, що у вказаній заяві представник АБ «Укргазбанк» з метою реального виконання вимог виконавчого листа № 1512/2-2199/11, просить винести постанову про арешт вищевказаного майна в рамках виконавчого провадження № 60188340.
19.04.2021 року державним виконавцем Відділу Аскольдовим О.С. виходом за адресою, вказаною у виконавчому документі боржника та її законного представника не знайдено. Враховуючи викладене та те, що реєстрація права власності на нерухоме майно в установленому законом порядку за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня, виникла необхідність у зверненні до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Сторони по справі у судове засідання не з'явивлись, повідомлялись належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає подання державного виконавця не підлягаючим задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні в Першому Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 60188340 з примусового виконання виконавчого листа № 1512/2-2199/11 виданий 24.01.2019 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 в межах вартості майна, одержаного у спадщину, на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 204/п від 22 серпня 2006 року зі змінами та доповненнями від 29 січня 2007 року станом на 09.10.2012 в розмірі 556 976,00 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 09.10.2012 становить - 4 451 909,00 грн.
Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» держаним виконавцем 01.10.2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60188340 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документу.
01.10.2019 року державним виконавцем Відділу Аскольдовим О.С. керуючись статтею 27 Закону № 1404-VІІІ винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 445 190,90 гривень № 60188340.
У порядку доступу до відповідних баз даних та реєстрів, державним виконавцем відділу Аскольдовим О.С. перевірено майновий стан боржника, шляхом направлення запитів до Державної податкової служби України та Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно відповідей з ДПС України про реєстраційні номери облікових карток платників податків та/або джерела отримання доходів боржників - фізичних осіб неможливо однозначно ідентифікувати фізичну особу боржника.
Згідно відповідей з МВС України щодо зареєстрованих за боржником транспортний засобів - відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкту встановлено, що за боржником ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 не зареєстровано нерухоме майно.
З відповіді Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі вбачається, що звернень із заявою про прийняття спадщини або відмові від спадщини від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законним представником якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до нотаріальної контори не надходило. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Надати інформацію про склад спадкового майна неможливо, оскільки документи, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, в матеріалах спадкової справи відсутні.
З відповіді Одеського Державного нотаріального архіву вбачається, що спадкова справа № 496/201 до майна ОСОБА_3 померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 є відкритою та на державне зберігання я Одеського державного нотаріального архіву не передавалась.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, за померлою ОСОБА_3 зареєстровано нерухоме майно, а саме: - двокімнатна квартира, загальною площею 80.00 кв. м., житловою площею 35,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежилі підсобні приміщення, загальною площею 45,1 кв. м., що знаходиться за адресою:за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 10.06.2021 року, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться зареєстрованим від 06.02.2009 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду із даним поданням, державний виконавець вказує на те, що у зв'язку з відсутністю у боржника грошових коштів та іншого майна, для погашення заборгованості може бути звернуто стягнення на вищезазначене майно.
Відповідно до п. 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Держава охороняє та захищає права й інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.
Частиною 1 ст. 405 ЦК визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають спільно, мають право користування ним відповідно до закону. За змістом цієї статті, право членів сім'ї власника будинку користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або відсутність такого не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження.
За змістом наведених вище норм реалізація нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким має дитина, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим. Таким чином, рішення суду про встановлення такого способу і порядку виконання рішення має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують очевидну незаконність реєстрації дитини у квартирі, яка підлягає примусовій реалізації.
Відповідно до ст. 29 ЦК України, місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків. Місцем проживання неповнолітньої чи малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. Проте місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не вважаться безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.
Згідно ч.1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», серед іншого, встановлено, що вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Державним виконавцем в обґрунтування доцільності реалізації квартири, у якій зареєстрована малолітня дитина, не надано доказів, які б підтверджували порушення вимог закону при реєстрації дитини її батьками за адресою вказаної квартири.
Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Системне тлумачення положень ст. 435 ЦПК України, ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави дійти висновку, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Отже, встановлення або зміна способу і порядку виконання рішення суду це визначена законом послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.
Спосіб виконання рішення суду визначається на підставі ст. 16 ЦПК України. При вирішенні питання про встановлення способу виконання рішення суду суд має з'ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. При цьому у будь-якому випадку при встановленні або зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати останнє по суті.
Відтак, зміною способу та порядку виконання судового рішення є прийняття судом нових заходів з метою реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. При цьому, суд може змінити порядок і спосіб виконання судового рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Підставою для встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Отже, лише за наявності обставин та в порядку, передбаченому вищевказаними нормами, сторони виконавчого провадження, а також державний виконавець за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні.
Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.
Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України.
Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Заміна способу виконання судового рішення не повинна включати дослідження фактів, які входять в новий предмет дослідження, зокрема, встановлювати вартість цього товару, тощо.
Інститут зміни способу виконання судового рішення є інститутом процесуального права та його застосування не може змінювати матеріально-правові відносини між сторонами.
У разі задоволення подання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, суд фактично змінить рішення суду по суті та змінить спосіб захисту, передбачений ст. 16 ЦК України, що є неприпустимим.
Відповідно до частин першої та третьої ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення)-сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню(частина перша статті 1Законупро виконавче провадження).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону про виконавче провадження).
Відповідно до абзацу сьомого п. 3 розд. ІІ Порядку реалізації майна у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
Згідно із абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку реалізації майна реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом про іпотеку.
У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.
Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону, на передачу на реалізацію квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_1 .
У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду у дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
Таким чином, враховуючи те, що держаним виконавцем не отримано позитивний дозвіл органів опіки та піклування у зв'язку з передачею на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має малолітня дитина, тобто не дотримана процедура реалізації нерухомого майна, яка докладно наведена вище, підстав для задоволення його подання в порядку ст. 435 ЦПК України не вбачається.
На підставі наведеного, відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.3-13,76-82,247,258-260,353,354,435,440 ЦПК України -
У задоволенні подання державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю боржника ОСОБА_1 , законним представником якої є ОСОБА_2 , про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня отримання її копії через Київський районний суд м. Одеси.
Суддя Куриленко О. М.