Справа №760/9205/22 3/760/5951/22
8 вересня 2022 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Ріхтер В.В., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Богуславі, Київської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, ФОП, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ОСОБА_1 19.04.2022 о 07.11 год. по вул. Кайсарова 22/42 у м. Києві, керував автомобілем «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння (виражене тремтіння пальців рук, поблідніння обличчя, зіниці очей звужені та не реагують на світло). Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків, у зв'язку з чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Оскільки дії водія ОСОБА_1 носять ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.
В судовому засіданні, що було призначене на 18.08.2022 року, ОСОБА_1 свою вину не визнав та зазначив лише таке: «19.04.2022 року я рухався по роботі, мене зупинили працівники поліції, після чого вручили мені протокол та відпустили. В мене не було прав». Будь-яких інших пояснень ОСОБА_1 не надав.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Синявська О.В. надала суду письмові пояснення, згідно яких остання просить закрити провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Як на підставу для закриття зазначає про таке:
-порушення порядку здійснення відеозапису правопорушення, а саме що він не здійснювався постійно, такий не долучено до справи, та взагалі не було повідомлено ОСОБА_1 про те, що ведеться відеозапис;
-ненадання направлення на проходження огляду та не забезпечення доставку до медичного закладу;
-відсутність встановленого факту керування транспортним засобом;
-відсутність встановленого факту відмови від проходження освідування.
З метою усунення суперечностей, в судове засідання були викликані свідки та особа, що складала протокол про адміністративне правопорушення, справа відкладена на 25.08.2022 року.
В судове засідання, що було призначене на 25.08.2022 року свідки не з'явилися. У даному судовому засіданні захист просив розглянути справу за наявними доказами у справі.
З метою забезпечення працівника поліції до суду, було винесено постанову про примусовий привід. Справа відкладена на 08.09.2022.
Проте, в судове засідання, призначене на 08.09.2022 ані захист, ані ОСОБА_1 не з'явилися. Про причини неявки суду не повідомили, з жодними заявами чи клопотаннями не зверталися.
Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неприбуття в судове засідання особи, що притягується до відповідальності, не перешкоджає судовому розгляду справи за його відсутністю.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Як ОСОБА_1 так й його захисник, висловили свою позицію у справі, однак в чергове судове засідання не з'явилися.
Пункт 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".
Розумність тривалості провадження повинна оцінюватись, у розрізі практики ЄСПЛ, окресленої ним у його рішеннях, відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади та важливості для заявника питання, що розглядається (див., з-поміж багатьох інших, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції", [GC], N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).
При цьому, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. у т.ч. постанову ВС від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12).
Дана позиція суду касаційної інстанції щодо окреслених підходів є сталою та висловлена у багатьох судових рішеннях цього суду, відповідно, ураховується судом в цій справі згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції законодавства та уникнення його неоднозначного тлумачення.
Вказане відповідає рішенню Європейського Суду з прав людини "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, де зазначено, що "сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження".
У цій справі дії особи, що притягується до адміністративної відповідальності, на переконання суду, спрямовані на затягування провадження, та прямо указують на те, що така особа добросовісно не користується належними їй процесуальними правами, прямо ігнорує наявні у неї процесуальні обов'язки. Тим самим, створює недобросовісні перепони для руху справи, що, на переконання суду, є неприйнятним, та вимагає від суду ефективної протидії.
Вказане узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.10.2003 «Трух проти України», від 08.11.2005 «Смірнов проти України», від 26.04.2007 «Шевченко проти України», відповідно до яких, в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Також, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно суд в цій справі, забезпечивши право особи, що притягується до адміністративної відповідальності, приймати особисту участь в процесі безпосередньо в судовому засіданні, уживши всеохоплюючих заходів для поінформованості її про даний процес, та ураховуючи її поведінку, яка, як уже відмічалося судом, на його переконання, спрямована на створення недобросовісних перепон для руху справи, уважає за можливе завершити розгляд провадження на підставі наявних у справі матеріалів, так як така дія прямо запобігатиме безладному руху у судовому процесі в цій справі та буде ефективною протидією недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи.
Адже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, а не навпаки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку, а в цій справі, за умови дотримання розумних строків розгляду, які, на думку суду, мають бути щонайменше меншими за строки, окреслені у ст. 38 КУпАП, буде забезпечено додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції, адже такий розгляд не може тривати фактично вічно, а саме, аж допоки така особа не виразить бажання прибути в суд, так як не можливо спрогнозувати об'єктивно, коли таке бажання у неї настане.
Суд підкреслює, що розумність таких інтервалів часу обумовлюється положеннями статей 38, 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де зазначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, а строк для накладення адміністративного стягнення обмежується роком з дня вчинення правопорушення.
Як наслідок, ураховуючи наявність підстав вважати про поінформованість особи про даний процес, як і про дату, час та місце його здійснення, суд при відсутності у особи з певних своїх причин та міркувань стійкого бажання приймати участь в цьому процесі, уважає таку поведінку останнього його особистим вільним користуванням його власними правами на свій розсуд.
З урахуванням викладеного, а також враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, приходжу до висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наданих в суді пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Правилами дорожнього руху регламентовано, що водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин, та передавати керування транспортним засобом особам, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин, у хворобливому стані, у стані стомлення або під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу. Водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Статтею 266 КУпАП визначено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Аналогічні положення щодо порядку проведення огляду водіїв транспортних засобів про визначення стану сп'яніння закріплені у п.п. 3, 6, 7 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1103, та п.п. 6, 7 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ за № 1452/735 від 09.11.2015 року №1413/27858.
Ознаками наркотичного сп'яніння є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
У відповідно до Інструкції, проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов'язкове.
Відповідно до п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Як убачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці вимог наведених Правил не дотримався, оскільки його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, повністю доведена, у розумінні ст. 251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення, який складений у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;
- письмовими поясненнями свідків щодо обставин події, які кореспондуються з даними протоколу в частині часу та місця її настання та вказують на те, що ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України;
- показаннями свідка ОСОБА_2 , наданими ним в судовому засіданні 08.09.2022 року який був попереджений судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пояснень суду, та пояснив, що він у складі патруля ніс службу, на підставі ст. 35 Закону «Про національну поліцію» було зупинено «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який не був пристебнутим ременем безпеки. Також автівка була на іноземних номерах, що також вимагало перевірки. Під час перевірки з'ясувалося, що ОСОБА_1 не має права керування транспортними засобами. Крім того, під час спілкування з водієм було виявлено у останнього ознаки наркотичного сп'яніння. Водію було запропоновано пройти огляд, однак він відмовився. Вказана відмова була у присутності двох свідків, а також фіксувалася технічними засобами. Після відмови водія було складено протокол. За порушення користування засобами пасивної безпеки та керування без прав було складено постанову, яка не оскаржена.
Й хоча свідок ОСОБА_2 є працівником поліції, суд бере до уваги його докази, оскільки вони не суперечать іншим доказам у справі, а також узгоджуються з іншими доказами.
Вказана позиція у повному обсязі узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який зазначає, що обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні (постанова ВС від 29 квітня 2020 року у справі 161/5372/17).
- відеозаписом який було надано свідком ОСОБА_2 , який підтверджує обставини, викладені у протоколі. Суд звертає вагу, що ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції сам, добровільно, без жодного примусу відмовляється від проходження огляду. Вказане відбувається із залученням свідків.
Окремо суд звертає увагу на те, що відеозапис, наданий працівником поліції, є не відеозаписом з відео реєстратора, а записом з мобільного телефону працівника поліції.
На запитання суду свідок пояснив, що у квітні 2022 року, у зв'язку і введенням воєнного стану, відеозапис, з технічних та безпекових причин, зазвичай, не проводився. Крім того, вони їхали з нічної зміни та відео реєстратори вже були розряджені. А тому, у цій ситуації, з метою фіксування правопорушення, було прийнято рішення все фіксувати на телефон, щоб хоча б якось зафіксувати події. З метою уникнення сумнівів щодо цього запису було прийнято рішення запросити свідків, що також є на відео. Щодо вказаних обставин була надана відповідна довідка, що мається у матеріалах справи.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому суд приймає вказаний запис, як такий, що дійсно підтверджує факт вчинення адміністративного правопорушення.
На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Досліджені та перевірені судом обставини, у своїй сукупності, поза розумним сумнівом, свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме, відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, що охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
За відсутності сумнівів у суду щодо винуватості ОСОБА_1 суд повторно не викликав в судове засідання свідків, які надали письмові пояснення.
Доводи ОСОБА_1 та його захисника щодо закриття справи суд вважає непереконливими.
Так, доводи про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, на думку суду, спростовані відеозаписом, на якому останній сам зазначає, що він керував транспортним засобом. Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні особисто зазначив, що він керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції. Вказане підтвердив й свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні. Підтвердженням керування ТЗ. в тому числі, є й постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за керування транспортним засобом та порушення п. 15.10 ПДР.
Доводи захисника щодо відсутності встановленого факту відмови від проходження освідування спростовуються письмовими поясненнями свідків та відеозаписом.
Ненадання направлення на проходження огляду та не забезпечення доставку до медичного закладу судом не оцінюється, оскільки, по-перше, останнє наявне у матеріалах справи а, по-друге, за умови відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння, що було зафіксовано поліцейським, поліцейські позбавлялися обов'язку видавати відповідне направлення взагалі. Це узгоджується із Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого або сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України від 17.12.2008 р. № 1103, а саме, з положеннями пунктів 6 та 8 Порядку, відповідно до яких направлення на проведення огляду видається водію, який виявив згоду на проведення такого огляду.
Відповідно до ст. 10 КпАП України, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. The United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007 постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд, у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП, вважає, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки останній керував транспортним засобом та від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Підстав, що виключають адміністративну відповідальність згідно ст. 17 КУпАП України, у справі не встановлено. Строки притягнення до адміністративної відповідальності не збігли.
Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
У цій ситуації суд ураховує обставини, визначені ст. 33 КУпАП, обставин, які б обтяжували чи пом'якшували відповідальність не встановлено, і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції статті 130 КУпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
Враховується судом й те, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався судами до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та є особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами та все одно продовжує вчиняти аналогічні правопорушення.
Крім того, враховуючи те, що ОСОБА_1 більше п'яти разів притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортом з ознаками наркотичного сп'яніння, суд вважає за необхідне про вказану ситуацію повідомити відповідне управління поліції за місцем проживання останнього для відому та взяття ситуації під контроль, оскільки останній може бути причетний до незаконного обігу наркотичних засобів.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33-36, 124, ч.1 ст.130, 251, 252, 283-285, 307-308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 496 грн. 20 коп.
Копію постанови суду направити до Білоцерківського відділу поліції ГУНП у Київській області (Привокзальна вулиця, 3, Біла Церква, Київська обл., 09100, shtab_btcmv@kv.npu.gov.ua)- для відому та взяття ситуації під контроль.
Відповідно до ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту винесення до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд міста Києва.
Строк пред'явлення до виконання три місяці.
Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).
Суддя Ріхтер В.В.