Справа №760/14197/20
2/760/4132/22
09 вересня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Усатової І.А.,
при секретарі Омелько Г.Т.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річного транспорту України про стягнення середнього заробітку за час затримки,-
30 червня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної служби морського та річного транспорту України про стягнення середнього заробітку за час затримки та просить стягнути з Державної служби морського та річного транспорту України 392 110, 08 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення Деснянського районного суду м.Києва від 13.05.2020 року у справі №754/2998/20 за період з 13 травня 2020 року по 06 червня 2020 року включно.
В обґрунтування позову позивач вказує, що наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 14.02.2020 № 2-ПД вирішено припинити його повноваження ОСОБА_1 начальника державної установи «Держгідрографія», звільнивши його 14 лютого 2020 року, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
Не погоджуючись з вказаним вище наказом, він оскаржив його до Деснянського районного суду міста Києва, просив скасувати такий наказ, поновити його на роботі.
Рішенням від 13 травня 2020 року у справі № 754/2998/20 Деснянський районний суд міста Києва вирішив, серед іншого:
-скасувати наказ в.о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України № 2-ПД вiд 14.02.2020 про припинення повноважень та звільнення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року відповідно до п.5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України;
-поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року.
У частині поновлення ОСОБА_1 на роботі судом було допущено негайне виконання рішення суду.
Проте, станом на 26.06.2020 Державною службою морського та річкового транспорту України не виконано рішення суду, не видано відповідний наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Вказує, що таким чином має місце затримка уповноваженим органом - Державною службою морського та річкового транспорту України виконання судового рішення про поновлення незаконно звільненого ОСОБА_1 на роботі.
З огляду на вказане, зазначає, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час такої затримки.
Зазначає, що відповідно до довідки № 10 від 27.03.2020 заробітна плата позивача за два повних місяці (січень, лютий 2020 року) перед місяцем його звільнення становить 208 308, 39 грн. Cередньогодинна заробітна плата позивача становить 1 531 гривні 68 копійок. Тривалість робочого дня в ДУ «Держгідрографія», місці роботи з якого незаконно було звільнено ОСОБА_1 , становить 8 годин. Кількість робочих годин у робочі дні затримки виконання судового рішення (8*32)=256 годин. Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 становить: 1 531 грн.68 коп. * Кількість годин затримки 256 = 392110,08 (триста дев'яносто дві тисячі сто десять гривень вісім копійок).
Враховуючи вищенаведене, просить задовольнити позов.
Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 30 червня 2020 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 06 липня 2020 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
20.06.2022 відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України, Державної установи «Держгідрографія» про скасування наказів про припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді та поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено та прийнято рішення:
-скасувати наказ в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України №2-ПД вiд 14.02.2020 про припинення повноважень та звільнення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України;
-скасувати наказ в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» ві 04.03.2020 №68-к, яким звільнено 04.03.2020 ОСОБА_1 з роботи з посади начальника Державної установи «Держгідрографія» у зв'язку з припиненням повноважень, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України;
-поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року;
-стягнути з Державної установи «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі в розмірі 3 627 018, 24 грн.
Зазначає, що забезпечуючи виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04.03.2020.
Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04.03.2020, права останнього не порушено, що виключає задоволення позовних вимог позивача в межах даного спору.
При цьому, просить вернути увагу на те, що постановою Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №754/2998/20 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року скасовано.
Враховуючи наведене, просить у задоволенні позовної заяви відмовити.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 29.07.2022 у задоволенні заяви позивача про зупинення провадження у справі відмовлено.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
У пункті 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб'єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як встановлено судом, наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 14.02.2020 № 7-ПД ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади начальника державної установи «Держгідрографія», з 04 березня 2020 року у зв'язку з припиненням повноважень, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Деснянського районного суду від 13.05.2020 у справі №754/2998/20 позов ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, Державної установи «Держгідрографія» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Скасовано наказ В.О. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України № 2-ПД від 14.02.2020 про припинення повноважень та звільнення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року відповідно до п.5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року.
Стягнуто з Державної установи «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 572848 гривень 32 копійки.
Постановою Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №754/2998/20 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чаюна Віталія Вікторовича, задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року скасовано.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, Державної установи «Держгідрографія» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чаюна Віталія Вікторовича, на постанову Київського апеляційного суду від 27 липня 2020 року закрито.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі № 910/7862/21 позов ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, Державної установи "Дергідрографія" про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення 3 627 018,24 грн. задоволено повністю.
Скасовано наказ в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України №2-ПД від 14.02.2020 про припинення повноважень та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року відповідно до п. 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України.
Скасовано наказ в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» від 04.03.2020 №68-к, яким звільнено 04.03.2020 ОСОБА_1 з роботи з посади начальника Державної установи «Держгідрографія» у зв'язку з припиненням повноважень, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року.
Стягнуто з Державної установи «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі в розмірі 3 627 018, 24 грн (три мільйони шістсот двадцять сім тисяч вісімнадцять гривень 24 копійки).
Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 28.12.2021 №33-ПД скасовано наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 14.02.2020 №2-ПД. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника державної установи «Держгідрографія», з 04.03.2020 та продовжено дію контракту від 10.05.2019 №31-ІІІ, укладеного з начальником Державної установи «Держгідрографія». Зобов'язано Державну установу «Держгідрографія» виплатити ОСОБА_1 , начальнику державної установи «Держгідрографія», середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Як вбачається з позову, звертаючись до суду, позивач просить стягнути з Державної служби морського та річного транспорту України 392 110, 08 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у період з 13.05.2020 по 26.06.2020 відповідачем не виконувалось судове рішення Деснянського районного суду м.Києва у справі №754/2998/20. При цьому, фактично спір між сторонами виник внаслідок звільнення позивача з посади директора за пунктом 5 частини 1 ст. 41 КЗпП україни, що відбулося на підставі в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України №2-ПД від 14.02.2020.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що в даному випадку наявний корпоративний спір, пов'язаний з управлінням юридичною особою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов'язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та керувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах.
У постанові від 10.04.2019 у справі №510/456/17 (провадження №14-1цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
У постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб'єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.01.2010 № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз'яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
У зв'язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на вказане, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Зміст положень частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №756/12626/18 (провадження №61-5889св20).
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з положеннями частини третьої статті 99 ЦК України.
Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення до цієї статті пунктом 5, внесено Законом України від 13.05.2014 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності з 01.06.2014. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.
Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб'єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12.01.2021 у справі №127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) та від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що звільнення звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної установи «Держгідрографія» за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством. Саме тому можливість уповноваженого органу юридичної особи прийняти рішення про припинення виконання повноважень генерального директора міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового законодавства.
З огляду на викладене, предметом даного спору є стягнення із відповідача на користь позивача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку та спір пов'язаний з управлінням юридичною особою, тобто є корпоративним, у зв'язку з чим підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевикладеного суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 255, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річного транспорту України про стягнення середнього заробітку за час затримки - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення з даними вимогами в порядку господарського судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя І.А. Усатова