печерський районний суд міста києва
Справа № 752/26591/19-ц
15 липня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Новака Р.В.,
при секретарі судового засідання - Талдоновій М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 26.09.2019 між сторонами було укладено договір позики коштів, який оформлений письмовою розпискою, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 107000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату отримання коштів становило 2580840,00 грн., а останній зобов'язався повернути дану суму до 15.10.2019. Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість сумі 107000,00 дол. США, що станом на 15.10.2019 становило за офіційним курсом НБУ 2624710,00 грн. (заборгованість за договором позики), 556308,06 грн. (проценти за договором позики), 3% річних в розмірі 88683,13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 68702,71 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21.01.2020 вказану справу передано до Печерського районного суду міста Києва за підсудністю.
Згідно зі звітом автоматизованого розподілу від 04.05.2020 року матеріали даної справи передано для розгляду судді Печерського районного суду міста Києва Новаку Р.В.
Ухвалою суду від 06.05.2020 було відкрито провадження у даній справі та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження.
10.02.2022 було закрито підготовче судове засідання та призначено в судове засідання.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до канцелярії суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав та просив їх задовольнитипозов підтримав повністю з підстав, наведених у позові, просив позов задовольнити та не заперечив проти заочного розгляду справи за відсутності відповідача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив. Відзив на позовну заяву не направляв.
За вказаних обставин, суд на підставі ч. 1 ст. 223 ЦПК України, визнавши причини неявки відповідача, неповажними, визнав можливим провести розгляд справи, у відсутність учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 23.12.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, який оформлений письмовою розпискою, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 107000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату прийняття рішення становить 3129750,00 грн., а останній зобов'язався повернути дану суму до 15.10.2019.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, які не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 208ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.
Аналіз частини другої статті 1047ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Частиною першої статті 1049ЦК України визначено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно ст. 525 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом. Іншого відповідачем не доведено.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Відповідач не оспорював факту наявності написаних ним власноручно розписки від 15.10.2019 року, жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі або частково, суду не надавав.
Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у неї кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).
Стаття 546 ЦК України встановлює види забезпечення виконання зобов'язання: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, право довірчої власності.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ці положення застосовуються у випадку невиконання грошових зобов'язань та містяться в гл. 51 ЦК України, яка має назву «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання». У свою чергу, ця глава міститься в розд. І «Загальні положення про зобов'язання» кн.5 ЦК. Отже, норма стосується як договірних, так і недоговірних зобов'язань, тобто порушення грошового зобов'язання, незалежно від визначених у ст. 11 ЦК підстав їх виникнення.
Для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України підстава виникнення зобов'язання не важлива, значення має своєчасність його виконання та факт передання/сплати грошей.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10.04.2018 по справі №910/10156/17 дійшла висновку, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Відповідно до розрахунку позивача розмір боргу в загальній сумі складає 107000,00 доларів США, що станом на 15.10.2019 становило за офіційним курсом НБУ 2624710,00 грн. (заборгованість за договором позики), 556308,06 грн. (проценти за договором позики), 3% річних в розмірі 88683,13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 68702 (шістдесят вісім тисяч сімсот дві) грн. 71 коп.
Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення боргу в загальній сумі 107000,00 доларів США, що станом на 15.10.2019 становило за офіційним курсом НБУ 2624710,00 грн. (заборгованість за договором позики), 556308,06 грн. (проценти за договором позики), 3% річних в розмірі 88683,13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 68702 (шістдесят вісім тисяч сімсот дві) грн. 71 коп.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України.
Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, зокрема наявності боргу відповідача перед позивачем в розмірі 107 000 доларів США, в тому числі за основною сумою боргу, процентами за користування позикою та 3 % річних у зв'язку з порушенням строків виконання грошового зобов'язання.
Щодо заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Згідно з частиною 3статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов'язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.
Оскільки стороною позивача не надано належних письмових доказів на підтвердження понесення витрат на професійні послуги адвоката, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 9605,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 610, 612, 625, 1046 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу - задовольнити;
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 107000 (сто сім тисяч) доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату прийняття рішення становить 3129750 (три мільйони сто двадцять дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за договором позики у розмірі 556308 (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч триста вісім) грн. 06 коп.; 3% річних у розмірі 88683 (вісімдесят вісім тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 13 коп. та інфляційні втрати у розмірі 68702 (шістдесят вісім тисяч сімсот дві) грн. 71 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9605 (дев'ять тисяч шістсот п'ять) гривень 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області);
Суддя Р. В. Новак