Справа №752/3999/20
Провадження № 2/752/1080/22
Іменем України
27.06.2022 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Потапенко Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: державний нотаріус Другої київської державної нотаріальної контори: Зайома Тамара Ростіславівна про встановлення факту перебування у шлюбі, визнання майна набутим під час перебування у шлюбі спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: державний нотаріус Другої київської державної нотарільної контори Зайома Тамара Ростіславівна про визнання права власності в порядку спадкування,
позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 1981 р. по 29.07.2019 р., визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який на день смерті проживав та був зареєстрований в кв. АДРЕСА_1 .
Позивач посилається на те, що вони з ОСОБА_5 спільно проживали з 1981 р., спочатку в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , а з 1991 р. в кв. АДРЕСА_1 . Вони спільно купували майно, сплачували комунальні платежі.
Після смерті ОСОБА_5 позивач звернулась до Другої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва їй було відмовлено на підставі постанови державного нотаріуса Другої київської нотаріальної контор Зайоми Т.Р. від 06.02.2020 р. в зв'язку з відсутністю доказів, які підтверджують родинні відносини.
Оскільки у визначений законом спосіб позивач не може оформити свої права на спадкове майно, вона просить в судовому порядку встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 , визнати спірну квартиру їх спільним майном та визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
28.02.2020 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачам встановлено строк для подання відзиву у справі.
20.07.2020р. відповідачі подали відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили відмовити у задоволенні позову, зазначаючи на те, що факт спільного проживання з ОСОБА_5 не підтверджується належними і допустимими доказами, натомість позивач була зареєстрована з 1987 р. за адресою: АДРЕСА_4 , де і отримує субсидію. Також відповідачі зазначають, що позивач не приймала участі у похованні ОСОБА_5 , вона не приймала участі у сплаті пайових внесків за квартиру АДРЕСА_1 , і навіть при доведеності в ході судового розгляду факту проживання однією сім'єю з померлим, в силу положень ст.1261 ЦК України вона не має права на зміну черговості спадкування.
Крім того, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання за ними права власності на кв. АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті свого дядька - ОСОБА_5 , в рівних частках, оскільки інші спадкоємці першої та другої черги у нього відсутні, і вони своєчасно звернулись до державного нотаріуса Другої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. У видачі Свідоцтва про право на спадщину їм було відмовлено згідно постанови державного нотаріуса Зайоми Т.Р. від 04.06.2020 р. в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру.
Позивач та її представник в ході судового розгляду підтримали позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі, просили його задовольнити, посилаючись на те, що позивач з ОСОБА_5 проживали спільно з 1981 р. і до дня смерті, вона здійснювала за ним догляд в зв'язку з хворобою, вони вели спільне господарство, що підтверджується показами свідків та довідкою ЖБК «Академічний», а отже квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя. Оскільки у інший спосіб, встановлений законом, позивач не може оформити свої спадкові права, до визначення її частки у спільній сумісній власності судом, позивач звернулась за захистом свого права в судовому порядку. Проти задоволення зустрічного позову позивач та її представник заперечували.
Відповідачі та їх представник в ході розгляду справи заперечували проти задоволення первісного позову в зв'язку з відсутністю доказів, які б підтверджували факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки з 1981 р. і до дня смерті, а також просили задовольнити вимоги за зустрічним позовом, оскільки у інший спосіб вони позбавлені можливості оформити свої спадкові права в зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру.
Третя особа - державний нотаріус Другої київської нотаріальної контори Зайома Т.Р. в судове засідання не з'явилась, про місце і час судового розгляду повідомлялась належним чином.
Вислухавши сторони та їх представників, допитавши свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим Голосіївським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві 03.08.2019 р.
ОСОБА_5 був зареєстрований та проживав в кв. АДРЕСА_1 .
Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 і була зареєстрована на підставі довідки, що видана ЖБК «Академічний-14» за № 14/42 від 26.07.1993 р., що підтверджується відомостями КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації».
10.08.2020 р. до Другої київської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_4 , а 14.09.2019 р. ОСОБА_2 , які є племінниками ОСОБА_5 з заявами про прийняття спадщини.
04.06.2020 р. державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Зайомою Т.Р. відмовлено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на кв. АДРЕСА_1 та наявністю судового спору.
06.02.2020 р. ОСОБА_1 звернулась до Другої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Зайоми Т.Р. ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину в зв'язку з відсутністю доказів родинних та інших відносин з спадкодавцем.
Звертаючись до суду, позивач просить встановити в судовому порядку факт її спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1981 р. і до дня смерті, визнати кв. АДРЕСА_1 їх спільною власністю та, відповідно, визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири в порядку спадкування.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і частина перша статті 368 чинного Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку з цим, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Вказані правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.
Таким чином, спеціальне правило, що належить застосувати суду для оцінки правових наслідків набуття майна членами однієї сім'ї, міститься в частині першій статті 17 Закону України «Про власність», що втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України передбачено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
На правовідносини, які виникли між сторонами з приводу набуття спільного майна й продовжили існувати після 01 січня 2004 року, поширюється дія СК України.
Абзацом першим частини другої статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
За змістом наведеної норми правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України необхідно встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Отже, враховуючи дані вимоги чинного законодавства суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю позивача з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу в період з 1981 р. до 01.01.2004 р., оскільки вимоги чинного законодавства, які діяли в зазначений період, не містили такої норми.
Крім того, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу обов'язковому доведенню підлягають факт не перебування зазначених осіб у іншому шлюбі в цей період.
В порушення вимог ст.81 ЦПК України позивачем таких доказів не надано, а саме, що вона та відповідач в період з 01.01.2004 р. до 29.07.2019 р. не перебували у інших зареєстрованих шлюбах, а у відсутність таких доказів рішення про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не буде законним.
Також позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за спільні кошти, що є додатковою обставиною, яка свідчить про відсутність підстав для визнання зазначеного майна спільним майном подружжя.
Покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не можуть бути належними доказами на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу та набуття спірної квартири за спільні кошти, оскільки зазначені свідки спілкувались з останніми періодично, а обставини щодо ведення побуту, придбання майна ОСОБА_8 та ОСОБА_5 їм відомі лише зі слів ОСОБА_8 .
Будь-які письмові докази, які б підтверджували придбання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільного майна, або ж ведення іншого господарства суду не надано.
Довідка ЖБК «Академічний-14» № 14/18 від 07.11.2019 р. не є допустимим доказом на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 та ведення спільного господарства, оскільки Житлово-будівельний кооператив, як балансоутримувач будинку, повинен був складати акти на предмет обстеження квартири на предмет проживання ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_1 , що не є місцем її реєстрації, хоча такі акти не складались, а отже і будь-які обстеження на підтвердження зазначених обставин не проводились.
Відповідно до інформації, наданої ЖБК «Академічний-14» пайові внески за квартиру АДРЕСА_1 були внесені ОСОБА_5 . Останній внесок сплачено 06.02.1992 р.
З жовтня 2014 р. ОСОБА_5 отримував житлову субсидію в Управлінні праці та соціального захисту населення на одну особу, що підтверджується інформацією Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації. При оформленні субсидії ОСОБА_5 у відповідній заяві заперечував наявність у нього дружини.
В свою чергу ОСОБА_1 з січня 2015 року отримувала субсидію за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується інформацією Управління праці та соціального захисту населення Києво-Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації.
Крім того, судом встановлено, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 22.12.1987 р.
З огляду на викладені обставини в їх сукупності, позовні вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання кв. АДРЕСА_1 спільним майном не підлягають задоволенню в зв'язку недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами зазначених обставин.
Крім того, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом як спадкоємиці першої черги на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до положень ст.1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Позивач не входить до кола сподкоємців першої черги, а отже такі вимоги не узгоджуються з вимогами закону.
Вимоги відповідачів за зустрічним позов підлягають задоволенню з огляду на наступні обставини.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
В силу положень ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постіно із спадкодавцм, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Законом встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ст.1258 ЦК України).
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попердньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.
Як встановлено судом, ОСОБА_5 не був одружений, не мав дітей та батьків, які його пережили на час смерті, а отже спадкоємці першої черги у нього відсутні.
В силу положень ст.1262 ЦК України в другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Згідно з ст.1266 ЦК України племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулись до державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, однак у видачі Свідоцтва у визначений законом спосіб їм було відмовлено, в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на кв. АДРЕСА_1 .
Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 і була зареєстрована на підставі довідки, що видана ЖБК «Академічний-14» за № 14/42 від 26.07.1993 р., що підтверджується відомостями КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації».
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно з ст.1299 ЦК України, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Оскільки позивачі за зустрічним позовом (відповідачі за первісним) позбавлені у інший спосіб оформити право власності на спадкове майно в зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, зважаючи на відсутність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення їх позовних вимог та визнання права власності в порядку спадкування за законом в рівних частках права власності на кв. АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 .
З огляду на викладене, зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України і в зв'язку з відмовою у задоволенні первісного позову судові витрати, понесені позивачем, не підлягають стягненню з відповідачів, натомість з позива на користь відповідачів підлягають стягненню понесені ними судові витрати, а саме сума сплаченого ними судового збору.
Питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу буде вирішено судом після подання відповідної заяви представником відповідача та доказів таких витрат, про що було заявлено до ухвалення рішення.
Керуючись ст.ст.4, 5, 77, 81, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: державний нотаріус Другої київської державної нотаріальної контори: Зайома Тамара Ростіславівна про встановлення факту перебування у шлюбі, визнання майна набутим під час перебування у шлюбі спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно в порядку спадкування відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: державний нотаріус Другої київської державної нотарільної контори Зайома Тамара Ростіславівна про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , 1951 р. народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , 1951 р. народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 5255 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 5255 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Суддя