Справа № 560/8471/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук А.М.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
08 вересня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 березня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив суд:
- визнати незаконним і скасувати рішення №222030011929 від 11.06.2021 за підписом начальника відділу призначення пенсій ГУ ПФУ в Сумській області та головного спеціаліста відділу оцифрування документів та обробки даних управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ у Сумській області, яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років за п. "е" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" (у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 березня 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт відзначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено наступні обставини справи.
ОСОБА_1 07.06.2021 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років. До заяви додала документи, перелік яких визначено Порядком.
За результатами розгляду заяви відповідач прийняв рішення від 11.06.2021 №222030011929, яким відмовив у призначенні пенсії за вислугу років згідно пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 у зв'язку з відсутністю станом на 11.10.2017 стажу 26 років 6 місяців. У листі від 30.06.2021 відповідач вказав, що станом на 11.10.2017 стаж за вислугу років у позивача складає 26 років 2 місяці 21 день при необхідних 26 років 6 місяців.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови в призначені пенсії за вислугу років протиправними, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019 від 04.06.2019, відновлено право позивача на призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та враховує наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 2-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Закону № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
Проте, 04.06.2019 Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е, ж" статті 55 Закону №1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1,3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 у №911-VIII - неконституційними.
Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, з 05.06.2019 положення п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
За даними записів трудової книжки у період з 01.09.1987 по 04.07.1990 позивач навчалась в Одеському медичному училищі №1 МОЗ УСРС, з 20.08.1990 по 01.09.1995 працювала на посаді фельдшера-лаборанта Братської центральної районної лікарні, з 02.09.1995 по 31.10.2000 - на посаді фельдшера-лаборанта Грицівської районної лікарні №2, з 01.11.2000 по 14.11.2006 - на посаді лаборанта Грицівської районної лікарні №2, з 16.10.2007 по 02.07.2008 - на посаді фельдшера-лаборанта Хмельницької міської лікарні, з 03.07.2008 по день звільнення 01.06.2021 - на посаді лаборанта з бактеріології Хмельницької міської лікарні.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, зокрема, до зазначеного переліку належать лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах. Даною посатновою визначено право працівників освіти, охорони здоров'я і соціального захисту на призначення пенсії за вислугою років за наявності 25 років спеціального стажу роботи.
При цьому, оскільки факт звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії мав місце 07.06.2021, тому до даних правовідносин мали бути застосовані положення пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення до нього змін законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.15 №213-VІІІ, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.15 №911-VIII.
Як встановлено з матеріалів справи, у листі від 30.06.2021 відповідач вказував, що станом на 11.10.2017 позивач має 26 років 2 місяці 21 день стажу роботи за спеціальністю.
Тобто, відповідачами враховано позивачу спеціальний стаж лише до 11.10.2017.
Однак, на дату звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років позивач мав 29 років 10 місяців 18 днів спеціального стажу роботи.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років, а саме 07.06.2021, позивач мала право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, оскільки спеціальний стаж становив більше 25 років.
При цьому, судова колегія відхиляє доводи скаржника про те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" обчислений по 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, оскільки в даному випадку, відповідач застосував редакцію Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019 №2-р/2019 визнана неконституційною.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 11.06.2021 №222030011929 про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII є протиправним та підлягає скасуванню.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 березня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.