ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.09.2022Справа № 910/3696/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Капітал Груп»
до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»
про стягнення 390 870,09 грн.
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Український Капітал Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 390 870,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-560/4 від 01.11.2021 у частині оплати вартості поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 372 000,00 грн основного боргу, 12 107,84 грн пені, 1 926,25 грн 3%річних та 4 836,00 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 позовну заяву залишено без руху.
08.06.2022 на електронну пошту суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Капітал Груп» про усунення недоліків у справі № 910/3696/22 повернуто без розгляду, оскільки зазначена заява не містила електронного цифрового підпису учасника справи (його представника).
29.06.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.
22.07.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
08.08.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив та відповідачем у відзиві, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український Капітал Груп» (позивач, продавець) та Державним підприємством «Завод 410ЦА» (відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-560/4 від 01.11.2021 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується по Договору поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікаціях які є невід'ємною частиною цього Договору (далі - Специфікації) або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору. Найменування товару: Частини повітряних літальних апаратів. Код ДК : 021-2015- 34731000-0.
Відповідно до п.2.1. Договору продавець повинен поставити Покупцю товари, якість яких відповідає технічним умовам (ТУ) заводу-виробника, відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам державних стандартів, встановленим для цієї групи товарів.
Згідно п. 3.1. Договору загальна ціна цього Договору на момент його укладення складає: 372 000,00 грн. (Триста сімдесят дві тисячі гривень 00 копійок.) у тому числі ПДВ у розмірі 62 000,00 грн.
Дослідивши зміст укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до умов п.п. 5.1., 5.2. та 5.3. Договору строк поставки партії товару буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору окремо. Місце поставки (передачі) партії товарів буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору окремо. Умови поставки товарів та гарантії буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору окремо.
Згідно пп. 6.3.1. Договору Продавець зобов'язаний забезпечити поставку товарів, у строки, встановлені цим Договором або заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору Продавцем здійснено поставку Покупцю товарів відповідно до специфікації №1 від 01.11.2021 та видаткової накладної №32 від 03.11.2021, яка скріплена підписами сторін, на суму 372 000,00 грн.
Відповідно до п. 6.1.1. Договору Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
За умовами Специфікації №1 від 01.11.2021 умови оплати - 100% оплати протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві Покупця, та підписання Договору.
Як зазначає позивач, станом на дату подання позову, відповідачем оплата вартості поставленого товару не здійснена.
З метою врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлялась вимога про сплату заборгованості №186 від 11.05.2022, однак, як зазначає позивач, дана вимога залишилась без задоволення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у зв'язку з виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-560/4 від 01.11.2021 у частині оплати вартості поставленого товару, у відповідача виникла заборгованість за договором, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 372 000,00 грн основного боргу, 12 107,84 грн пені, 1 926,25 грн 3%річних та 4 836,00 грн інфляційних втрат.
У відзиві на позовну заяву, відповідач не заперечує проти вимог позивача про стягнення основного боргу у розмірі 372 000,00 грн, разом з тим, відповідач просить відмовити у задоволені позову у частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 18 870,09 грн, з огляду на запровадженні карантинні обмеження та введення воєнного стану в Україні.
У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача, з огляду на те що відповідач мав можливість своєчасно оплатити товар, та що період нарахування штрафних санкцій обмежується 16.02.2022 - до початку війни.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, між ТОВ «Український Капітал Груп» та ДП «Завод 410ЦА» укладено договір купівлі-продажу № УЗ-21-560/4 від 01.11.2021, відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується по Договору поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікаціях які є невід'ємною частиною цього Договору або в заявці у разі поставки Товару до укладання цього Договору. Найменування товару: Частини повітряних літальних апаратів. Код ДК : 021-2015- 34731000-0.
Судом було встановлено, що на виконання умов Договору та відповідно до видаткової накладної №32 від 03.11.2021 позивачем передано, а відповідачем отримано товар на суму 372 000,00 грн.
Разом з тим, відповідачем у відзиві не заперечує проти вимог позивача у частині стягнення основного боргу у розмірі 372 000,00 грн.
Відтак, враховуючи п. 6.1.1 Договору та умови оплати викладені у Специфікації №1 від 01.11.2021, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого товару настав.
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 372 000,00 грн, не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов'язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, у зв'язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 372 000,00 грн, а відтак, задоволення позовних вимог у цій частині.
Крім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 926,25 грн 3%річних, 4 836,00 грн інфляційних втрат та 12 107,84 грн пені за період з 16.12.2021 по 16.02.2022.
Заперечуючи проти стягнення штрафних санкцій (інфляційних втрат, 3% річних та пені) відповідач зазначає, що у зв'язку з запровадженням заходів направлених на попередження виникнення та поширення COVID-19 на підприємстві було оголошено простій з 01.11.2021 по 09.12.2021. Також, відповідач вказує, що у зв'язку з введенням воєнного стану на підприємстві оголошено простій з 24.02.2022, який триває на даний час. При цьому, відповідач посилається на лист від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб.
Позивач у відповіді на відзив заперечує проти наведених аргументів відповідача та зазначає, що Договір було підписано під час простою підприємства відповідача, строк оплати становив до 15.12.2021 - тобто відповідач мав змогу здійснити своєчасний розрахунок за отриманий товар. Крім того, позивач вказує, що відповідачем не надано суду у справі належного доказу - сертифікату про форс-мажорні обставини у зв'язку із карантином, введеним в Україні у період виконання договірних зобов'язань та у період, за який нарахована пеня, проценти та інфляційні збитки у позові.
Так, стосовно вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат (за січень 2022) та 3% річних (період: з 16.12.2021 по 16.02.2022) суд зазначає, що визначені позивачем періоди нарахування є обґрунтованими, а розрахунок арифметично правильним, відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 836,00 грн та 3% річних у розмірі 1 926,25 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно стягнення штрафних санкцій (пені) суд зазначає наступне.
За змістом п.п. 7.1. та 7.2. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по Договору щодо оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 8.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).
Згідно п. 8.2. Договору Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ч.4 ст.219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору, як і не надано обґрунтовання причинно-наслідкового зв'язку між введенням 12.03.2020 карантинних обмежень та 24.02.2022 воєнного стану в Україні та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують те, що відповідач повідомляв позивача у письмовій формі про виникнення форс-мажорних обставин.
Крім того, суд зазначає, що нарахування пені позивачем здійснено за період з 16.12.2021 по 16.02.2022 - після виведення підприємства відповідача з простою та до введення воєнного стану в Україні.
Відтак, відповідачем не доведено виникнення обставин непереборної сили у період за який нараховується пеня - з 16.12.2021 по 16.02.2022.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунки пені, судом встановлено, що вказані розрахунки здійснено правильно, визначений Позивачем період нарахування є обґрунтованим, а вимога про стягнення пені у сумі 12 107,84 грн, підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій до 10%, яке міститься у відзиві, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, суд зазначає, що штрафні санкції підлягають стягненню за сам факт допущення порушень, незалежно від того, чи завдано у зв'язку з цим збитки. Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410ЦА» (03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94; ідентифікаційний код: 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український капітал груп» (51700, Дніпропетровська обл., м. Вільногірськ, вул. Степова, 12 ; ідентифікаційний код: 38949735) 372 000 (триста сімдесят дві тисячі) грн 00 коп. основного боргу, 12 107 (дванадцять тисяч сто сім) грн 84 коп. пені, 1 926 (одна тисяча дев'ятсот двадцять шість) грн 25 коп. 3% річних, 4 836 (чотири тисячі вісімсот тридцять шість) грн 00 коп. інфляційних втрат та 5 863 (п'ять тисяч вісімсот шістдесят три) грн 05 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева