Справа № 580/11353/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Трофімова Л.В.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 серпня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
при секретарі Хмарській К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайрс» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайрс» до Одеської митниці про скасування рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайрс» (далі - Позивач, ТОВ «Тайрс») звернулося до суду із адміністративним позовом до Одеської митниці (далі - Відповідач) у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці від 03.12.2021 року про коригування митної вартості товарів №UA500020/2021/000170/2 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару транспортних засобів комерційного призначення №UA 500020/2021/000845.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.
Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з офіційними відомостями ТОВ «Тайрс» зареєстровано юридичною особою 14.05.2015, номер запису: 10261020000015635. Видами діяльності підприємства є: 45.32 роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (основний); 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдями для автотранспортних засобів; 46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами.
На підставі контракту від 21.10.2020 року №21102020001 та інвойсу від 03.09.2020 року 21CFUKR-LB007A ТОВ «Тайрс» придбало в компанії ТIRELINK CO.,LTD КНР: 48 автомобільних шин торгової марки ONYX розміром 315/70R22.5-20 модель НО 102, загальною вартістю, 5952,00 доларів США; 136 автомобільних шин торгової марки ONYX розміром 315/70R22.5-20 модель НО 308А, загальною вартістю, 17816,00 доларів США, 60 автомобільних шин торгової марки ONYX розміром 315/80R22.5-20 модель НО 102, загальною вартістю 7020,00 доларів США. На виконання вимог контракту здійснено поставку товару на умовах Інкотермс-2010.
Для здійснення митного оформлення товару, ТОВ «Тайрс» було подано в електронному вигляді до Одеської митниці митну декларацію від 02.12.2021 року №UА500020/2021/222195, відповідно до якої була заявлена митна вартість товарів у сумі 42388,00 доларів США.
На підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією позивачем подані:
- зовнішньоекономічний договір (контракт) від 21.10.2020 року № 21102020001;
- рахунок-фактура (інвойс) від 03.09.2021 року 21CFUKR-LB007A;
- рахунок-проформа 21CFUKR-LB007 від 04.08.2021 року;
- платіжні доручення № 599 від 11.08.2021 року та № 611 від 01.09.2021;
- лист ТОВ «Тайрс» №2 від 29.11.2021;
- митна декларація країни відправлення від 16.09.2021 року 435020210000075094;
- пакувальний лист б/н від 03.09.2021;
- коносаментвід 18/09/2021.
Надсилання позивачем вищезазначених документів разом з ВМД від 02.12.2021 рокуА500020/2021/222195 підтверджується в графі 44 ВМД.
За результатом проведеного Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, перевірки документів для підтвердження митної вартості товарів було встановлено, що в поданих позивачем документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено позивачу та обґрунтовано у графі 33 МД Рішення про коригування митної вартості товарів від 03.12.2021 UA500020/2021/000170/2, а саме: 1. надана до митного контролю та оформлення комерційна пропозиція б/н від 03.09.2021 має дату видання майже на місяць пізніше, ніж надана проформі інвойс 21CFUKR-LB007A, що має дату 04.08.2021 року, згідно якої за товар здійснено оплати. Наданий до митного контролю та оформлення прайс-лист містить ціни на умовах поставки FOB, умови поставки, що розглядається - CFR, при цьому дату має 18.06.2021, тобто більше 5 місяців, тому унаслідок чого наданий прай-лист не є актуальним та не може братися до уваги для підтвердження митної вартості. Надані податкові накладні не містять артикулів, заявлених у митній декларації, та не можуть розглядатися для підтвердження митної вартості у зв'язку з можливою наявності окремих домовленостей.
На підставі частини 3 статті 53 Митного кодексу України, п. 2.3 Правил заповнення декларації митної вартості, що затверджені наказом МФУ від 24.05.2012 №599, Одеською митницею повідомлено позивача про необхідність подання, протягом 10 календарних днів, додаткових документів про для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: виписку з бухгалтерської документації; актуальні каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову.
03.12.2021 року ТОВ «Тайрс» надіслано комерційну пропозицію від 02.08.2021 року та лист, що інших додаткових документів надаватися не буде.
Відповідач дійшов висновку про відмову в оформленні митної декларації ТОВ «Тайрс» від 02.12.2021 року №UA500020/2021/222195 та сформував картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.12.2021 № UA500020/2021/000845, де зазначено про обов'язок: внесення правильних відомостей, подання нової МД з урахуванням вимог ст. 257, 319, 335 МК України та з урахуванням рішення про коригування митної вартості (далі по тексту - оскаржуване рішення №1).
03.12.2021 митним органом прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів UA500020/2021/000170/2, відповідно до якого митна вартість товарів визначена за резервним методом (далі по тексту - оскаржуване рішення №2).
Так, в оскаржуваному рішенні, митним органом зазначено про те, що позивачем не подані документи, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 Митного кодексу України та не спростовано наявні розбіжності у документах. За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом було обрано резервний метод визначення митної вартості, позаяк попередні були незастосовні, з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України з урахуванням опису та фізичних характеристик товару та встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено є більшим та становить: по товару №1 186,40 дол США/ шт, та відповідає 3.01 дол США/кг нетто (МД №UA401020/2021/54915 від 25.10.2021), що є вище ніж заявлена декларантом вартість 173. 72 дол США/шт та відповідає 2,90 дол США/кг нетто.
Вважаючи оскаржувані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що митним органом у законний спосіб прийнято рішення про коригування митної вартості, яку визначено правомірно за резервним методом визначення митної вартості товарів та правомірним є складення Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, як індивідуальних актів.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).
Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу.
Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).
З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Судом апеляційної інстанції досліджено надані апелянтом докази, з яких вбачається, що у звіті №140 про незалежну оцінку товару від 29.11.2021 року вказані 3 різні інвойси (з різними номерами), а саме: №21CFUKR-LB007A від 03.09.2021р., №21CFUKR-LB007B від 14.09.2021 року, №21CFUKR-LB007C від 21.09.2021року.
Вищезазначені інвойси оформлені на виконання контракту №21102020001 від 21.10.2020 року, проте товару, який зазначений у ВМД №UA500020/2021/222195 від 02.12.2021 року, стосується лише інвойс №21CFUKR-LB007A від 03.09.2021 року, який і був наданий відповідачу, у відповідності до вимог ч. 2 ст.53 МК України для підтвердження митної вартості товару, зазначеної у митній декларації.
У свою чергу, нормативно-правовими актами України не передбачений обов'язок декларанта подавати інвойси, які не стосуються товарів, які вказані у поданій митній декларації.
Крім того, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних доказів, що документи, подані позивачем, містять розбіжності та не відповідають ст.53 МК України, і мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Так, в повідомленні митного органу від 02.12.2021 року не зазначено, які саме документи, подані позивачем, згідно переліку вказаного в ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки, чи не містять всіх відомостей, а тому зупинення відповідачем проведення митних процедур та витребування додаткових документів є протиправним.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому, наявність таких обставин повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
У даному випадку, під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, судом апеляційної інстанції встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ТОВ «Тайрс» надано митному органу ряд первинних документів, які не є обов'язковими, відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане протиправно не було взято до уваги відповідачем.
Так, у п. 33 оскаржуваного Рішення про коригування митної вартості відповідачем зазначено, що за результатами опрацювання документів, поданих разом із митною декларацією №500020/2021/222195 від 02.12.2021 встановлено, що документи містять розбіжності.
Між тим, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення не містить конкретної складової митної вартості товару, яка не була підтверджена позивачем під час його митного декларування та митного.
Тобто, вказані обставини свідчать про відсутність необхідних умов, передбачених статтею 59 МК України, для застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості.
Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та невідповідність ціни товару документам, які надані декларантом, суд зазначає, що оцінюючи подані на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.
У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.
Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв'язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.
Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, адже митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.
Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.
Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об'єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.
Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані рішення Одеської митниці є протиправними та підлягають скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а доводи відповідача не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 11 350,00 грн.
Так, з огляду на задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці у загальному розмірі 11 350,00 грн.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайрс» - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайрс» до Одеської митниці про скасування рішень задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500020/2021/000170/2 від 03.12.2021 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару транспортних засобів комерційного призначення № UA500020/2021/000845 від 03.12.2021 року.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайрс» (ЄДРПОУ 39790780) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (ЄДРПОУ 44005631) шляхом їх безспірного списання сплачений при поданні позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір в розмірі - 11350,00 грн. (одинадцять тисяч триста п'ятдесят грн. 00 копійок).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 06.09.2022 року