Справа № 640/33936/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Балась Т.П.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 серпня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
при секретарі Хмарській К.І.
за участю:
представника відповідача: Гудкова Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення компенсації за невикористані відпустки, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач, Офіс ГП) в якому просив: стягнути з відповідача 2 344 167,98 грн. компенсації за невикористані відпустки.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2022 року значений позов задоволено частково.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 160 058,88 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, сторони звернулися з апеляційними скаргами до суду, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції.
Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з'явився у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 року №2505ц ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України.
Не погоджуючись з правомірністю вищевказаного наказу ОСОБА_1 оскаржив його до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 року по справі № 826/17795/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 року №2505-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора, з 24.10.2014.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 2 474 636,37 грн.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора України вчинити дії щодо інформування Міністерства юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24.10.2014 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 45 114,93 грн.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Генерального прокурора від 13.04.2021 року № 347ц ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України, з 24.10.2014 року.
Згідно з наказом Генерального прокурора від 14.04.2021 № 916 вц ОСОБА_1 надано щорічну відпустку тривалістю 34 календарних дні з 14.04.2021 року по 20.05.2021 року.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 14.04.2021 року № 916 вц ОСОБА_1 надано щорічну відпустку тривалістю 25 календарних днів з 21.05.2021 року по 14.06.2021 року.
Зі змісту листа Державної казначейської служби України від 16.06.2021 року №13-06-06/12330 вбачається, що Державною казначейською службою України у червні 2021 року здійснено безспірне списання з рахунку Офісу Генерального прокурора на користь позивача коштів на загальну суму 2 429 521,44 грн. за виконавчим листом Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 року по справі №826/17795/14.
У подальшому, наказом Генерального прокурора від 23.10.2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України та органів прокуратури України, починаючи з 25.10.2021 року, у зв'язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку з цим пройти атестацію (підпункт 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
Сторонами не заперечується, що при звільненні ОСОБА_1 нараховано та виплачено компенсацію за невикористані 256 днів відпустки в загальній сумі 164 508,16 грн.
26.10.2021 року позивач звернувся до Офісу ГП із заявою про надання інформації щодо розрахунку компенсації за невикористані відпустки.
Листом від 05.11.2021 року № 21-2991вих-21 Офіс ГП повідомив, що пунктом 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Також, відповідачем зазначено, що розмір компенсації за невикористані 256 днів відпустки склав 164 508,16 грн., яка була виплачена позивачу.
Позивач, вважаючи порушеними свої права, а саме: в частині недоотриманої компенсації за невикористані відпустки, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у період з червня 2020 року по травень 2021 року сумарний заробіток, який включається до обрахунку розміру середньої заробітної плати для визначення компенсації за невикористані дні відпустки становить 318 221,41 грн., тобто невиплачена сума компенсації за невикористані дні відпустки становить 160 058,88 грн. (324 567,04 грн. (належна сума компенсації) - 164 508,16 (нарахована та виплачена сума компенсації за невикористані дні відпустки).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правовими положеннями статті 116 КЗпП України регламентовано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч. 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» та частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Порядок розрахунку, грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки за період праці, визначений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Водночас, згідно з пунктом 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (підпункт б пункту 4 розділу III).
Так, абзацом 6 пункту 2 розділу II Порядку № 100 визначено, що час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 7 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат на час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
При розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, а за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.09.2018 (провадження 61-12223св18) та 30.05.2019 у справі № 750/9956/17.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, сума середньоденної заробітної плати для розрахунку компенсації за невикористані 256 календарних днів складає 642,61 грн. (а.с.58), відповідно, 219 128,76 грн. (сумарний заробіток за останні 12 місяців (без одноразових виплат) / 341 календарний день (без святкових днів та днів перебування у відпустці без збереження заробітної плати).
З огляду на викладене розмір компенсації склав 164 508,16 грн. (642,61 грн. х 256 невикористаних днів відпустки).
03.11.2021 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із зверненням про надання інформації щодо розрахунку щорічних відпусток.
Листом від 11.11.2021 року № 21-3032вих-21 Офіс Генерального прокурора повідомив, що Державною казначейською службою України відповідно до постанови Кабінету України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» списано з рахунку Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 у березні 2021 року середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць в розмірі 45 114,93 грн., згідно із виконавчим листом від 18.02.2021 року по справі № 826/17795/14.
Наказом Генерального прокурора від 13.04.2021 року №347ц скасовано наказ від 23.10.2014 року № 2505ц про звільнення ОСОБА_1 , та поновлено останнього на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24.10.2014 року.
Згідно з табелем обліку використання робочого часу нарахування ОСОБА_1 заробітної плати здійснюється починаючи з 13.04.2021 року.
Відповідно до наказів Генерального прокурора від 14.04.2021 року № 916вц позивачу надано щорічну відпустку усього тривалістю 34 календарні дні (з 14 квітня до 20 травня 2021 року) та від 13.05.2021 № 1381вц - тривалістю 25 календарних днів (з 21 травня до 14 червня 2021 року).
Сума середньоденної заробітної плати для розрахунку в загальній кількості 59 календарних днів відпусток складає 127,44 грн. (45 114,93 грн. (сумарний заробіток за останні 12 місяців, в даному випадку сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць / 354 календарний день (без святкових днів).
Відповідно, загальний розмір середньої заробітної плати для оплати часу відпусток склав 7 518,96 грн. (127,44 грн. х 59 днів відпустки).
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що слід врахувати виплати за час невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки в період з 24.10.2014 по 09.02.2021 за позивачем зберігалось місце роботи та середній заробіток, відповідно до норм чинного законодавства.
Також, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу було виплачено позивачу у червні 2021 року та відпустка була надана позивачу у червні 2021 року, для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, необхідно врахувати виплати за період червень 2020 року - травень 2021 року.
Відповідно до даних довідки Офісу ГП від 17.11.2021 року № 21-803зп, розрахункового листа за червень 2021 року, позивачу нараховано у червні 2020 року - 31 967,39 грн., у липні 2020 року - 31 967,39 грн., у серпні 2020 року - 31 967,39 грн., у вересні 2020 року - 31 967,39 грн., у жовтні 2020 року - 31 967,39 грн., у листопаді 2020 року - 31 967,39 грн., у грудні 2020 року - 31 967,39 грн., у січні 2021 року - 31 967,39 грн., у березні 2021 року - 45 114,93 грн., у квітні 2021 року - 14 188,36 грн., у травні 2021 року - 3186,00 грн.
Таким чином, в період з червня 2020 року по травень 2021 року сумарний заробіток, який включається до обрахунку розміру середньої заробітної плати для визначення компенсації за невикористані дні відпустки становить 318 221,41 грн.
Розмір середньоденної заробітної плати для визначення компенсації за невикористані дні відпустки становить 1267,84 грн. (318 221,41 грн. /251 календарних днів розрахункового періоду).
Згідно з матеріалами, відповідачем у квітні - травні 2021 року було надано позивачу щорічну оплачувану відпустку тривалістю 59 календарних днів і оплачено у розмірі 7518,96 грн.
Станом на 25.10.2021 залишок невикористаних відпусток склав 256 календарних днів, що підтверджується довідкою Офісу Генерального прокурора від 26.10.2021 року № 07/1/1-272-21.
Зазначене спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що кількість невикористаних позивачем становить 315 календарних днів, позаяк 59 календарних днів відпустки є також невикористаними позивачем зважаючи на те, що останнього поновили на посаді в Генеральній прокуратурі України, а не в Офісі Генерального прокурора відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 826/17795/14, суд вважає необґрунтованими, оскільки орган прокуратури, в якому позивач обіймав посаду залишився незмінним, було змінено назву «Генеральна прокуратура України» змінено на назву «Офіс Генерального прокурора», а тому використання відпустки під час проходження служби в Генеральній прокуратурі України не спростовує факт використання позивачем останньої.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на компенсацію 256 календарних днів невикористаної відпустки, розмір компенсації якої становить 324 567,04 грн. (1267,84 грн. х 256 (кількість днів відпустки)).
З урахуванням встановлених обставин справи, а також нормативного регулювання спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що невиплачена сума компенсації за невикористані дні відпустки становить 160 058,88 грн. (324 567,04 грн. (належна сума компенсації) - 164 508,16 (нарахована та виплачена сума компенсації за невикористані дні відпустки).
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційних скаргах до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Л.О. Костюк
А.Г. Степанюк
Повний текст виготовлено 06.09.2022 року