П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/5059/22
Головуючий в І інстанції: Марин П.П.
Дата та місце ухвалення рішення: 21.06.2022 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить: визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не поновлення пенсії протиправною та дискримінаційною; визнати протиправним та дискримінаційним і скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії, викладене в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 1500-0305-8/14914 від 02.02.2022 року; визнати протиправними та дискримінаційними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області стосовно відмови поновити виплату пенсію; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії з 01.05.2015 року, на банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області кошти в сумі 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відмовлено у поновленні пенсії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо розгляду заяви про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , яка надійшла до Головного управління ПФУ в Одеській області 27.01.2022 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву про поновлення пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву про поновлення пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 .
Відповідно до протоколу № 14459 від 09.11.2005 року ОСОБА_1 з 14.10.2005 року призначено пенсію по інвалідності.
З матеріалів архівної пенсійної справи вбачається, що з 30.09.2015 року позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до держави Ізраїль.
27.01.2022 року позивач через свого представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просила поновити їй виплату пенсії.
Листом від 02.02.2022 року № 1500-0305-8/14914 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області залишено без розгляду документи ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії.
У вказаному листі відповідачем зазначено, що на теперішній час між Україною та Державою Ізраїль угоди про виплату пенсій не укладено і питання виплати пенсій особам, які перебувають на постійному проживанні у країнах, з якими не укладено угод про пенсійне забезпечення, законодавчо не врегульовано.
Також, відповідач зазначив, що поновлення виплати пенсії за заявами, посвідченими нотаріально, поданими довіреними особами або надісланими поштою, не допускається.
На підставі викладеного, відповідачем вказано про те, що ним залишаються без розгляду документи ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії із роз'ясненням про те, що за місцем проживання (реєстрації) ОСОБА_1 особисто може звернутися із заявою про поновлення виплати пенсії та необхідними документами, зокрема, з пред'явленням паспорту або іншого документу, що посвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не поновлення виплати пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач до виїзду за кордон перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду та отримувала пенсію по інвалідності, докази втрати громадянства в матеріалах справи відсутні, тому, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, ОСОБА_1 має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Зважаючи на вищевикладене та підстави звернення ОСОБА_1 до суду, суд першої інстанції дійшов також висновку, що позивач звернулась до суду з даним позовом у межах строків, визначених приписами КАС України.
Водночас, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не прийняв жодного рішення за заявою позивача, ані про поновлення виплати пенсії, ані про відмову у поновленні виплати пенсії, та згідно листа ГУ ПФУ в Одеській області від 02.02.2022 року № 1500-0305-8/14914, документи ОСОБА_1 щодо поновлення пенсії залишено без розгляду.
За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність покласти на відповідача обов'язок розглянути заяву про поновлення пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду та прийняти відповідне рішення.
Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржено відповідачем та апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції лише в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву про поновлення пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
В свою чергу, в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржено, та відповідно не є предметом апеляційного перегляду на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України.
Колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на викладене.
За змістом ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, в редакції до 07.10.2009 року, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Водночас, рішенням від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону від 09.07.2003 року № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, наведеними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як вказав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 відсутні підстави для не виплати пенсії у зв'язку із виїздом за кордон.
З цього часу орган ПФУ мав відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримувала пенсію по інвалідності.
Однак, з 30.09.2015 року позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до держави Ізраїль.
Тобто, у спірному випадку відповідач, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, припинив виплату позивачу пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон у 2015 році.
При цьому, позивач через свого представника звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, проте, відповідач протиправно залишив подану заяву без розгляду.
Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі на те, що позивачем порушено порядок звернення за поновленням пенсії, а саме звернення подано не особисто позивачем та не надано оригіналу паспорта громадянина України або іншого документу з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання на території України), що унеможливлює поновлення виплати позивачу пенсії, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що прямо суперечать наведеному рішенню Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким констатовано, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Крім того, колегія суддів наголошує, що підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена у зв'язку із виїздом за кордон, виникли саме з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 про визнання такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Тобто, саме з наведеного періоду органи пенсійного фонду мали поновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, яка була припинена у зв'язку із таким виїздом.
В свою чергу, згідно обставин даної справи позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль у 2015 році, тобто, вже після ухвалення наведеного рішення КСУ, а тому, у відповідача взагалі не було підстав для припинення їй виплати пенсії.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не було підстав для залишення без розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії та відповідно для не вирішення питання щодо поновлення протиправно порушених прав позивача на отримання пенсії, що свідчить про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.
Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, які ним наведені у відзиві на позовну заяву та поданій апеляційній скарзі, щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та вважає, що суд першої інстанції у даній справі вірно врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, згідно якої, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами, відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції, суперечать правовим позиціям Європейського суду з прав людини, Великої Палати Верховного Суду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 08.09.2022 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька