ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 серпня 2022 року м. Київ № 757/21772/20-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шулежка В.П., суддів Літвінової А.В., Погрібніченка І.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Печерського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просить:
визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України у формі нерозгляду по суті заяви за вих. №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 від 30 грудня 2019 року, розгляд якої належав до виключної компетенції Кабінету Міністрів України;
зобов'язати Кабінет Міністрів України розглянути по суті заяву за вих. №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 від 30 грудня 2019 року «Про включення до складу засновників Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УДМС України в Тернопільській області 27 червня 2015 року, з визначенням розміру частки ОСОБА_1 у статутному фонді Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка статутного фонду Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та «Про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та установчих документів Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з урахуванням включення до складу засновників громадянина України ОСОБА_1 » у формі прийняття Постанови Кабінету Міністрів України за результатами розгляду заяви за вих. №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 від 30 грудня 2019 року.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29.05.2020 дану справу передано за підсудністю на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.20120 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №757/21772/20-а.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2020 залишено без змін ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29.05.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 поновлено провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо нерозгляду по суті його заяви, чим порушено право на отримання гарантованої частки державного майна шляхом включення до складу засновників АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у формі прийняття відповідачем постанови.
Позивачем зазначено, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про звернення громадян», оскільки не вирішив в місячний термін його звернення, яке належало до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, у формі прийняття постанови.
Представник відповідача не визнав позову та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про безпідставність доводів позивача щодо включення його до складу засновників АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та виділення йому 0,1% акцій.
Також представником відповідача зазначено, що вимоги позивача щодо обов'язку Кабінету Міністрів України за результатами розгляду його заяви прийняти відповідну постанову не узгоджується з положеннями Законів України «Про звернення громадян» та «Про Кабінет Міністрів України», є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернувся із заявою від 30.12.2019 №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 до Кабінету Міністрів України, в якій просив:
вжити заходів до скликання акціонером акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яким є Держава в особі Кабінету Міністрів України загальних зборів, де внести на порядок денний даних зборів наступні питання, а саме:
1) «Про включення до складу засновників акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УДМС України в Тернопільській області 27 червня 2015 року, з визначенням розміру частки ОСОБА_1 у статутному фонді акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка статутного фонду акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»;
2) «Про внесення змін до Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та установчих документів акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з урахуванням включення до складу засновників громадянина України ОСОБА_1 ».
Не отримавши прийнятого відповідачем рішення за наслідками розгляду вказаної заяви, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організаційне залежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Вимоги до звернення визначені статтею 5 цього Закону і полягають у тому, що воно адресується органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідно до якої, органи державної влади, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частинами третьою, четвертою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Позивач у своїй заяві від 30.12.2019 №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 просив вжити заходів до скликання акціонером акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яким є Держава в особі Кабінету Міністрів України, загальних зборів, де внести на порядок денний даних зборів питання щодо включення його до складу засновників з визначенням розміру частки у статутному капіталі АТ «НАК «Нафтогаз України» та внесення відповідних змін до установчих документів Компанії.
Закон України «Про акціонерні товариства» визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів (стаття 1 Закону).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про акціонерні товариства» засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.
На підставі Указу Президента України від 25 лютого 1998 року № 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України», постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 утворено Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» у формі відкритого акціонерного товариства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044 «Питання публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 226 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» затверджено статут акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», пунктом першим якого визначено, що акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» утворене на виконання Указу Президента України від 25 лютого 1998 року № 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України».
Відповідно до пункту 15 Статуту засновником та єдиним акціонером Компанії є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Компанії виконує Кабінет Міністрів України.
За таких обставин, вирішення порушених у заяві від 30.12.2019 питань входить до компетенції Кабінету Міністрів України, як єдиного акціонера, який здійснює повноваження загальних зборів, як вищого органу Компанії, та виконує функцію з управління корпоративними правами Компанії.
Тому підстави для застосування вимог частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» відсутні, тобто направлення заяви за належністю.
Водночас, обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг передбачені статтею 19 Закону України «Про звернення громадян».
Так, зазначені органи мають, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
Приписами статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Таким чином, з аналізу положень Закону України «Про звернення громадян» вбачається, що органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), реалізують свої повноваження, зокрема, шляхом прийняття відповідних рішень за результатами розгляду звернень громадян та доведення їх до відома заявників. Водночас, обов'язковою вимогою до змісту вказаних рішень є вмотивованість відповіді відповідного органу чи підприємства та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення у разі відмови в задоволенні вимог.
При цьому, Закон України «Про звернення громадян» застосовується не тільки до відносин між громадянами і органами державного управління, а й до відносин громадян і підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, тобто до відносин між недержавними суб'єктами права.
Виходячи із досліджених матеріалів справи та норм чинного законодавства, суд вважає, що у даному випадку позовні вимоги не стосуються особистих немайнових чи майнових відносин між фізичною особою та акціонером (власником Компанії), а спрямовані на зобов'язання відповідача щодо вирішення звернення.
Частиною першою статті 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Секретаріат Кабінету Міністрів України забезпечує відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» розгляд та надання відповідей на запити, що надходять до Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 850 затверджено Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України.
Відповідно до підпунктів 33, 34 пункту 17 зазначеного Положення, структурні підрозділи Секретаріату відповідно до основних завдань, визначених цим Положенням, та з питань, що належать до їх компетенції:
- організовують та здійснюють в установленому порядку розгляд звернень громадян, адресованих Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністру України, Першому віце-прем'єр-міністру України, віце-прем'єр-міністрам України, Міністру Кабінету Міністрів України та міністру, який не очолює міністерство;
- здійснюють контроль за вирішенням порушених у зверненнях громадян питань, дотриманням законодавства про звернення громадян.
Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача від 30.12.2019 №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 разом з доданими до неї документами надіслана на адресу Кабінету Міністрів України 28.01.2020 засобами поштового зв'язку та отримано уповноваженою особою 30.01.2020.
В ході розгляду справи відповідачем не надано доказів щодо вирішення заяви позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян».
За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем порушено вимоги ст.ст.19, 20 Закону України «Про звернення громадян», а відтак допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду по суті заяви від 30.12.2019 №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019, розгляд якої належав до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.
Водночас, стосовно вимоги позивача щодо обов'язку Кабінету Міністрів України за результатами розгляду його заяви прийняти відповідну постанову, суд зазначає, що порядок розгляду та прийняття постанов Кабінету Міністрів України врегульовано статтями 49, 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
Згідно зі статтею 49 цього Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Статтею 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Таким чином, заява позивача від 30.12.2019 не є підставою для видачі Кабінетом Міністрів України акта нормативного характеру у формі постанови та у позивача відсутнє право ініціативи у прийнятті такого акта.
Враховуючи викладене, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що доводи позивача стосовно обов'язку Кабінету Міністрів України за результатами розгляду його заяви прийняти відповідну постанову не узгоджуються з положеннями Законів України «Про звернення громадян» та «Про Кабінет Міністрів України», а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
На підставі частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні спору також враховує також правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та полягає в тому, що правова процедура («fair procedure» - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб'єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.
Таким чином, з урахуванням вимог частини другої статті 2 КАС України, суд констатує допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо нерозгляду заяви позивача у встановлені чинним законодавством строки.
Отже, з огляду на вищевикладене, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду по суті заяви позивача за вих. №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 від 30 грудня 2019 року та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву за вих. №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 від 30 грудня 2019 року відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
За правилами статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідачем не доведено правомірності допущення ним бездіяльності щодо розгляду зави позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 за вих. №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 від 30 грудня 2019 року.
Зобов'язати Кабінет Міністрів України розглянути заяву ОСОБА_1 за вих. №ВСВ-1961-09-28/230-К/2019 від 30 грудня 2019 року відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П. Шулежко
Судді А.В. Літвінова
І.М. Погрібніченко