06 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 380/22381/21
адміністративне провадження № К/990/24127/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (далі - П'ятнадцята кадрова комісія) від 13 вересня 2021 року №220 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» відповідно до якого прокурор Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію; визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків керівника Львівської обласної прокуратури від 23 жовтня 2021 року №2344к про звільнення його з посади прокурора Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури з 28 жовтня 2021 року; поновити його на посаді прокурора Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області з 28 жовтня 2021 року та стягнути з Львівської обласної прокуратури на його користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 жовтня 2021 року по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії від 13 вересня 2021 року №220. Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків керівника Львівської обласної прокуратури від 23 жовтня 2021 року № 2344к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області з 28 жовтня 2021 року. Поновлено позивача на посаді прокурора Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області з 29 жовтня 2021 року. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2021 року по 10 березня 2022 року в сумі 31672, 80 грн.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.
01 вересня 2022 року Львівська обласна прокуратура повторно звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року. Заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, за наявності іншого рішення попередньої комісії про допуск його до повторної здачі іспиту та звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
У касаційній скарзі Львівська обласної прокуратури зазначила, що оскаржує судові рішення на підставі пункту 3 частини другої статті 353 КАС України, так як відсутній висновок Верховного Суду у справах такої категорії щодо застосування абзацу 3 пункту 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-IX) та пункту 7 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221).
Суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, Верховним Судом установлено, що зміст касаційної скарги викладено шляхом непослідовного опису обставин справи з посиланням на норми, які на думку заявника, що пояснюють межі повноважень дискреційних повноважень кадрових комісій під час прийняття ними відповідного рішення. Проте ці аргументи заявник не виклав у логічному у взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальний характер.
Так, вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди виходили з того, що під час проходження іспиту вперше ОСОБА_1 набрав 92 балів, що є меншим за прохідний бал, через що він звернувся до Першої кадрової комісії з відповідною заявою про надання йому можливості повторно здати іспит, оскільки технічні проблеми з програмою та стан здоров'я вплинули на його результат. Згідно із протоколом засідання Першої кадрової комісії від 20 листопада 2020 року №12 заяву позивача задоволено та вирішено призначити новий час та дату складання іспиту. Указане рішення Першої кадрової комісії, оформлене протоколом 20 листопада 2020 року №12 є чинним, не скасоване і прийняте саме на підставі пункту 7 розділу І Порядку №221 (тобто, тієї правової норми, яка передбачає, що складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, тому комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора). Стосовно конкретної нової дати складання іспиту, комісія вказаним рішенням не могла вирішити, з огляду на приписи пункту 2 розділу І Порядку №221, що передбачають визначення конкретної дати, часу та місця проведення тестування саме у графіку складання іспитів, які формує відповідна кадрова комісія. Однак наказом Генерального прокурора від 16 липня 2021 року №236 визнано таким, що втратив чинність наказ Генерального прокурора від 10 вересня 2020 року №422 "Про створення першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) і наказом Генерального прокурора від 16 липня 2021 року № 239 створено П'ятнадцяту кадрову комісію. Надалі, 26 серпня 2021 року на засіданні П'ятнадцятої кадрової комісії прийнято рішення про відсутність підстав для включення позивача до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, на підставі якого рішенням від 13 вересня 2021 року №220 прокурора Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію. Ураховуючи те, що на час розгляду справи існували протилежні рішення кадрових комісій щодо позивача, водночас ні Закон №113-1Х, ні Порядок №221 та Порядок №233 не наділяють кадрову комісію повноваженнями за тими ж самими обставинами приймати нове рішення чи переглядати власне рішення або рішення попередньої кадрової комісії щодо призначення прокурору нового часу (дати) складання відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди, чи приймати рішення про відмову включити прокурора до графіку складання іспитів, щодо якого вже прийнято рішення про призначення йому нової дати складання іспиту, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Касаційна скарга Львівської обласної прокуратури не містить об'єктивних підстав на спростування таких висновків судів, так як мотиви скарги зводяться до недопущення повторного проходження прокурором атестації, з посиланням на необхідність тлумачення Верховним Судом положень абзацу 3 пункту 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX та пункту 7 розділу І Порядку №221 «у зв'язку із процедурним рішенням кадрової комісії стосовно задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та в подальшому пізнішою датою прийнятого рішення іншою кадровою комісією про неуспішне проходження прокурором атестації ухваленого за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (ненабрання мінімального прохідного балу)». Водночас указані заявником норми є загальними і не регулюють питання повноважень новоствореної комісії переглянути чинне рішення попередньої комісії та прийняти за аналогічних обставин протилежне рішення.
Львівська обласна прокуратура не навела жодного аргументу, що пояснює причини повторного вирішення новоствореною кадровою комісією заяви прокурора про повторне проходження ним іспиту, не обгрунтовує підстави, за яких, за наявності чинного рішення попередньої комісії (яким таку заяву вже вирішено і яке підлягало виконанню лише в частині призначення нової дати та часу іспиту) і не зазначає норми, що надають новоствореній комісії такі повноваження. Так, мотиви скарги зводяться лише до загальних висловлювань щодо дискреційних повноважень комісій, з посиланням по тексту скарги на постанови Верховного Суду щодо проходження процедури атестації прокурорами, що не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки вирішуючи цей спір, суди виходили з інших мотивів та ухвалювали рішення за інших обставин.
Водночас текст касаційної скарги викладено шляхом непослідовного опису обставин справи з посиланням на норми, які на думку заявника, що пояснюють алгоритм визначення результатів іспиту та межі повноважень дискреційних повноважень кадрових комісій під час прийняття ними відповідного рішення. Проте ці аргументи заявник не виклав у логічному у взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальний характер, а лише послався на відсутність правової оцінки суду касаційної інстанції щодо окремих положень Закону №113-1Х та Порядків №№221, 233 так і не зазначивши у чому полягає їхнє неправильне застосування судами.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до безсистемного цитування норм законодавства, мотивів щодо правомірності звільнення позивача за наявності двох протилежних рішень, з посиланням на важливе значення цієї справи для Офісу, зокрема, під час реалізації ним положень Закону №113-1Х щодо побудови належної системи прокуратури. Заявник також указує про неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, однак фактично не погоджується з оцінкою доказів у справі, що свідчить про їхню переоцінку і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд також не приймає аргументи Львівської обласної прокуратури щодо відсутності підстав для стягнення компенсації витрат на правничу допомогу, так як доводи заявника зводяться до лише до загальної фрази про відсутність доказів, що свідчать про оплату послуг, з посиланням на те, що справа, на думку заявника, не є складною. Суд зазначає, що такі посилання мають суб'єктивний характер, а мотиви Львівської обласної прокуратури щодо відсутності належних доказів спростовується змістом оскаржених судових рішень, в яких наведено перелік документів, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.
Лише загальні посилання на невідповідність судових рішень висновкам Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1.Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко