справа№380/23311/21
07 вересня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Гулкевич І.З., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 120 137,60 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу з позивачем не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення. Лише 30.12.2020, 18.02.2021 та 16.11.2021 вказані суми були перераховані на картковий рахунок позивача. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 13.12.2019 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а такі виплати належних при звільненні сум остаточно завершені 16.11.2021, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 14.12.2019 по 16.11.2021 включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними, та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 позов не визнала, у направленому на адресу суду відзиві на позовну заяву вказує на необхідність врахування правової позиції Верховного Суду в даній категорії справ щодо зменшення розміру відшкодування з врахування таких обставин як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини.
Також відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду, мотивоване пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
Ухвалою суду від 22.08.2022 позов залишено без руху в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно, компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки).
Ухвалою від 07.09.2022 Львівський окружний адміністративний суд залишив позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно, компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки).
Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, встановив наступне.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 13.12.2019 року №285 прапорщика ОСОБА_1 (Г-013578), начальника військового наряду-сержанта з матеріального забезпечення роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, звільненого відповідно до підп.“а” п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 13.12.2019 року.
На час звільнення позивача з військової служби Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме - не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки.
30.12.2020 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 30494,46 грн з призначенням платежу: “видатки на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно”, підтвердженням чого є виписка з карткового рахунку АТ КБ “ПриватБанк”;
18.02.2021 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 5520,94 грн з призначенням платежу : “компенсація за невикористані дні додаткової відпустки ”, підтвердженням чого є виписка з карткового рахунку АТ КБ “ПриватБанк”;
16.11.2021 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 84103,72 грн з призначенням платежу: “індексація грошового забезпечення згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/10778/21 від 21.09.2021 року”, підтвердженням чого є виписка з карткового рахунку АТ КБ “ПриватБанк”.
Оскільки виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, компенсації за додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення Відповідачем у день звільнення Позивачеві не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 14.12.2019 до 16.11.2021.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та аргументам учасників справи, суд керується наступним.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Предметом спору в справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу невиплату індексації грошового забезпечення за період з 14.12.2019 по 16.11.2021.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані нормами спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад і розмір виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовано приписами загального трудового законодавства - КЗпП України.
Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки позивачу індексацію грошового забезпечення не виплачено в день його звільнення - 13.12.2019, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, не проведення з вини Військової частини НОМЕР_1 виплати позивачу індексації грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку, і саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.
Судом встановлено, що позивачу індексацію грошового забезпечення виплачено 16.11.2021, що підтверджується банківською випискою АТ “ПриватБанк” від 17.11.2021. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Таким чином, Військова частина НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Ураховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Аналогічний висновок знаходить своє підтвердження у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і дійшла висновку, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення)виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок : Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Як встановлено судом, грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, без врахування одноразових виплат становить жовтень 2019 року - 12217,47 грн, листопад 2016 року - 12217,47 грн.
Число календарних днів у жовтні 2019 року - 31 день, у листопаді 2019 року - 30 днів
Середньоденне грошове забезпечення становить 400,57 грн ((12217,47 + 12217,47):(30+31)).
Враховуючи, що недоплачена сума індексації грошового забезпечення становить 84103,72 грн, і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 281600,71 грн(703 днів затримки розрахунку * 400,57 грн), суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 84103,72 грн / 281600,71 грн (сума індексації грошового забезпечення /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,30.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 400,57 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,30 х 703 (днів затримки розрахунку) = 84480,21 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 84480,21 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті оцінки кожного аргумента (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вважає, що відповідно до статті 139 КАС України, належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1201,38 грн.
В прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат в сумі 2500 грн.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Гірник О.О. укладено Договір про надання правової допомоги №94 від 24.07.2020.
Згідно з долученого акту приймання-передачі наданих послуг №2 від 06.12.2021, адвокат, на підставі договору про надання правової допомоги, надав послуги на суму 2500 грн.
Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн по даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року №3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значної затрати часу на вказані роботи.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
З огляду на вказані обставини справи, суд вважає, що визначений проміжок часу у підготовці даного позову та вартістю таких послуг у розмірі 2500 грн за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, також враховуючи предмет позову, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
вирішив:
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2019 по 16.11.2021 в сумі 84480 (вісімдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят) гривень 21 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань 1201,38 грн (одна тисяча двісті одна гривня 38 копійок) судових витрат у вигляді судового збору.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000, 00 грн (одна тисяча гривень, 00 копійок)
В іншій частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 1500 грн - відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гулкевич І.З.